УДК 911.3 В. С. Берчак, аспірант

Вінницький державний педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЛАНДШАФТІВ ДОЛИНИ РІЧКИ УМАНКИ

У останні десятиліття під впливом негативних природних та антропогенних факторів посилюються тенденції регресивної спрямованості розвитку ландшафтів долини річки Уманки. У результаті відбувається зниження ландшафтного різноманіття, стійкості, бонітету і ряду інших позитивних властивостей долинних ландшафтних комплексів річки.

Трансформація ландшафтів долини річки Уманки розпочалася із появою перших поселень. У залежності від геоморфологічних умов та зміни форм господарської діяльності вони розташовувалися у межах заплави, надзаплавних терас, схилів і стали осередками формування сучасного міста Умань, 10 сільських населених пунктів та інших антропогенних ландшафтних комплексів.

Потреба населення у водозабезпеченні зумовила появу в межах річища та заплави річки Уманки Олександрівського водосховища, 50 ставків та «водяних» млинів. Водойми збудовані у результаті перегородження річища греблями або земляними дамбами. Вони докорінно змінили ландшафтну структуру заплави річки та зумовили формування ставково-заплавного типу місцевостей. У ХVI-ХІХ століттях із активним розвитком борошномельної промисловості енергію річки Уманки використовували у роботі «водяних» млинів. Їх будівлі зводили у заплаві, а колеса або турбіни – у річищі або штучному каналі. На річці працювали 5 млинів в межах міста Умані, 3 – в селі Кочубіївка та по одному млину – в селах Піківець, Городецьке, Гереженівка, Сушківка.

Більшість антропогенних водойм на річці Уманці використовують із рекреаційною метою. Прибережні смуги їх облаштовані для активного відпочинку населення. Осташівський став використовують для проведення змагань на байдарках. Із 1964 р. на лівобережній заплаві ставу облаштували пляж, який і нині є місцем для масової рекреації. Став Городецький млин також зазнає значного антропогенного навантаження, особливо влітку. У результаті прибережна рослинність виражена нерівномірно, в окремих місцях фрагментарно. Рекреаційний характер мають схилові ліси, що використовються для полювання, збирання ягід і грибів.

Рекреаційне освоєння долини річки Уманки призвело до знищення трав’яного та ущільнення ґрунтового покриву у прибережних зонах, деградації ландшафтів у результаті неконтрольованого використання долинно-річкових ресурсів та забруднення водойм за відсутності необхідного медико-санітарного обслуговування, що збільшує епідеміологічну небезпеку.

Активно ландшафти долини річки Уманки використовували у сільському господарстві та промисловості. Сільськогосподарська освоєність територій у межах басейну річки Уманки становить 81%, розораність − 76,9% [2, с.50]. Залежно від характеру антропогенної діяльності сільськогосподарські ландшафти приурочені до різних типів місцевостей. У заплаві переважають лучно-пасовищні ландшафти. Вони мають невисоку продуктивність сіножатей через бідний видовий склад травостою. Для сінокосів та випасу худоби найчастіше використовують урочища прируслових валів та заплавних лук. Для схилів і плакорів річки Уманки характерні польовий та садовий типи сільськогосподарських ландшафтів. Значний розвиток сільського господарства призвів до докорінної трансформації рослинності, ґрунтового покриву та мікрорельєфу у долині річки Уманки.

У середині ХХ століття розпочали розробку кар’єрів у схилах Уманки. У 12-ти кар’єрах видобували гранітну жорству. Видобування корисних копалин відкритим способом зумовило формування кар’єрно-відвальних ландшафтів. Уманський та Звірківський гранітні кар’єри − це кар’єрно-відвальні комплекси сформовані у гранітно-гнейсових схилах річки Уманки на землях Піківецької та Собківської сільських рад Уманського району. Спеціалізуються на добуванні відкритим способом декоративного та будівельного каменю: граніту, гранітного щебеню, відсіву, бутового каменю. Уманський кар’єр займає ділянку площею 31,5 га і має потужність 312 тис. м³/на рік. Площа Звірківського кар’єру становить 16 га, потужність − 18 тис. м³/на добу. Видобування піску та глини у басейні річки Уманки зумовило формування монокотлованного типу місцевостей. Незначні за глибиною котловани розповсюджені повсюдно у долині річки і розробляються, переважно, стихійно.

Із розвитком підсічної, вогневої, орної систем землеробства, використанням деревини для потреб цукрової промисловості та для будівництва залізниць відбулося повне знищення корінних схилових і вододільних лісів у долині річки Уманки. Нині лісистість у басейні річки підтримується за рахунок збільшення антропогенних насаджень і становить 11,7% [2]. Ліси зосереджені, переважно, на схилових місцевостях річки Уманки в околицях сіл Городецьке, Піківець, Гродзеве, Сушківки. Полезахисні лісосмуги зустрічаються повсюдно. Переважаючими породами схилових та вододільних лісів є: дуб звичайний, граб, ясен, липа серцелиста, клен гостролистий. На заплавах зростають верба, осика, вільха.

Дорожні ландшафти у долині річки Уманки формують дорожні насипи автомобільних доріг та залізничних колій. Для їх будівництва використовують підсипку із кристалічних порід докембрію − гранітів, сієнітів, габро та діоритів. Висота насипів коливається від 1-го до 3-х метрів і вище.

У заплавах річки Уманки переважають урочища ґрунтових доріг та стежок. Дороги формуються уздовж річищ. Їх ширина сягає 2,5-3 м. Стежки шириною до 0,5 м перетинають заплави річки у різних напрямах. Використання доріг та стежок призводить до повного витоптування рослинного покриву.

На надзаплавних терасах, схилах, плакорах річки переважають дороги, покриті асфальтом. На початку XIX ст. всі дороги у басейні річки Уманки були ґрунтовими. У 50-х рр. ХХ ст. більшість вулиць покрили асфальтом.

Насипи автомобільних та залізничних доріг покрили собою родючі ґрунти та знищили рослинність натуральних долинно-річкових ландшафтів, порушили єдність і цілісність природних комплексів, змінили рельєф місцевості під час будівництва.

Наслідком військового використання придатних частин долини річки Уманки є залишки оборонних курганів, валів, ровів, городищ, укріплених поселень, полігонів, які вперше з’явилися для захисту стародавніх поселень. Скіфські кургани виявлені на лівому березі річки, поблизу цегельного заводу.

Із 1839 р. на Уманщині функціонували військові поселення: Городецьке, Гродзево, Гереженівка та ін. [1, с.50, 52]. Місто Умань також є військовим поселенням. Військові частини розташовані тут і на даний час. Особливістю їх є наявність військового аеродрому, посадкових смуг, земляних насипів та валів висотою понад 5 м, ангарів для літаків, казарм, обслуговуючих приміщень, цистерн з паливно-мастильними матеріалами [3, с. 112-113].

Господарська діяльність минулих століть зумовила заміну натуральних ландшафтів долини річки Уманки антропогенними. У результаті її річище зарегульоване ставками та водосховищем, заплави втратили основну свою властивість − заплавність, схили розорані, зайняті населеними пунктами та гірничо-промисловими ландшафтами. Таким чином, долина річки повністю втратила свій початковий натуральний вигляд.

Література:

1. Бевз Г.П. Історія Уманщини / Бевз Г.П. − Київ, 1997. − 102 с.

2. Стратегічний план дій з комплексного поєднання питань інтегрованого управління водними ресурсами, збереження біорізноманіття та збалансованого ведення сільського господарства в басейні р. Південний Буг / [ред. Г. Б. Марушевський]. − К. : Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2011. − 100 с.

3. Трансформація ландшафтних екосистем Центрального Побужжя : монографія / [Гончаренко Г.Є., Совгіра С.В., Лаврик О.Д., Гончаренко В.Г.]. − К. : Наук. світ, 2009. − 329 с.