к. с.-г. н., Кравченко Ю.С.
студентка 2 курсу
факультету ЕіСР Горона Л.П.
Національний
університет біоресурсів і природокористування України
ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ЗРОШУВАНИХ МЕЛІОРАЦІЙ НА ЛОКАЛЬНОМУ ТА
РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНЯХ
Постановка проблеми. На даний час питання інноваційних підходів до розвитку зрошуваних
меліорацій дуже актуальне питання. Відомо, що наука в забезпеченні розвитку
сільськогосподарського виробництва має велике значення у зв'язку з
багатогранністю й складністю процесів, які забезпечують акумуляцію сонячної
енергії і перетворення її в органічну речовину – джерело життя на нашій
планеті. Процес створення врожаю пов'язаний з наявністю багатьох кількісних та
якісних зовнішніх умов, з їх динамікою в часі, з різною здатністю рослин
використовувати ґрунтові й кліматичні фактори, протистояти несприятливим
фізичним і біологічним чинникам, позитивно реагувати на додаткові агрономічні
заходи (обробіток ґрунту, внесення мінеральних та органічних добрив,
застосування пестицидів тощо). В останні роки ефективність використання
штучного зволоження істотно зменшилася, що обумовлює необхідність розробки та
впровадження нових організаційних заходів, спрямованих на розвиток зрошуваного
землеробства .
Метою дослідження
є визначення найефективніших інноваційних підходів до розвитку зрошуваних
меліорацій.
Методологічною основою дослідження стали закони та законодавчі акти
України, праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань інноваційного розвитку,
матеріали наукових та науково – практичних конференцій. Теоретико-методологічну
основу роботи становлять загальнонаукові та спеціальні методи досліджень, які
базуються на сучасних теоретичних положеннях науки.
При проведенні досліджень використовувались такі
методи: діалектичний і абстрактно-логічний, монографічний; статистичного
аналізу та порівняння.
Результати досліджень. У третьому тисячолітті головним завданням рослинництва й
землеробства є отримання максимально можливої кількості біологічної продукції з
одиниці площі за умов ощадливого використання агроресурсів. Науково-технічний
прогрес в сучасному землеробстві й рослинництві досяг істотного розвитку й
успіхів. Проте, існують ще значні потенційні можливості підвищення
продуктивності сільськогосподарських угідь. Використовуючи тільки 2%
фотосинтетичній активній радіації (ФАР), на території України впродовж
вегетаційного періоду можливо щорічно одержувати до 130 ц/га сухої маси
органічної речовини. Ці показники врожайності не є максимальними, вони можуть
бути збільшені, оскільки коефіцієнт використання фотосинтетично активної
радіації можна істотно підвищити за рахунок оптимального забезпечення рослин
вологою та поживними речовинами [2].
Зрошення є одним з основних факторів інтенсифікації рослинницької галузі в
районах із недостатнім і нестійким природним зволоженням. Саме тому штучне
зволоження набуло широкого розповсюдження в аридних регіонах, особливо у XX
столітті. В теперішній час в світі зрошуються понад 270 млн. га, причому
поливні землі забезпечують понад 40% світового виробництва рослинницької
продукції, займаючи лише 18% площі сільгоспугідь. Головним напрямом землеробства
в третьому тисячолітті є одержання стабільних і прогнозованих
урожаїв сільськогосподарських культур шляхом наукового, економічного,
екологічного обґрунтування та впровадження сучасних технологій вирощування.
Особливістю грунтово-кліматичної підзони південного Степу України є
недостатня кількість атмосферних опадів зі значним потенціалом сонячної
енергії. Унаслідок таких природних особливостей практично кожен рік
спостерігається гострий дефіцит ґрунтової вологи, який перешкоджає отриманню
запланованого рівня врожайності .
На 1 січня 2012 року площі зрошуваних
земель в Україні становили 2,158 млн. га (скоротились на 18% від рівня 1992
р.). Проте фактичні площі поливу протягом останніх років не перевищують 600-680
тис. га, що становить 25-30% наявної їх площі, або в 4 рази менше, ніж на
початку 90-х років 20-го сторіччя. В Україні за останні роки внаслідок багатьох
чинників відбувся значний спад обсягів агровиробництва, особливо в умовах
зрошення, що зумовило катастрофічне скорочення площ поливних земель.
В Херсонській області наявність об’єктивних передумов та постійна потреба у
нарощуванні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у зв’язку з
ростом населення, інтенсивним розвитком промисловості повоєнні роки сприяли
інтенсифікації розвитку зрошення. Завдяки виділенню державою значних обсягів
фінансових ресурсів загальна площа зрошуваних земель на початок 1995 р.
становила 473,1 тис. га, а їх приріст, порівняно з 1944 р. – 456,4 тис. га.
Впродовж 1990-1995 рр. обсяги введення нових площ зрошення істотно скоротились,
та складали 4,5 тис. га на рік. Після 1995 р. будівництво нових зрошувальних
систем практично призупинено повністю, а точніше настільки повільне, що навіть
не компенсує обсягів списання та виведення з експлуатації старих зрошувальних
систем. Станом на 01 січня 2012 року з 426,8 тис. га зрошуваних земель (або
21,6% від загальної площі сільгоспугідь), що на 46,3 тис. га менше ніж
зрошуваних земель у 1995 р.. Через незадовільний технічний стан
внутрішньогосподарських мереж, дощувальної техніки та інші причини, на сьогодні
не використовується 140,6 тис. га, в тому числі 8,2 тис. га рисових систем.
В останні роки внаслідок невдалого реформування
агропромислового комплексу ефективність використання зрошуваних земель істотно
погіршилась. Різке скорочення фактично
политих площ супроводжувалось такими процесами та явищами:
- значним погіршенням технічного стану
наявних зрошувальних систем, особливо їх внутрішньогосподарської частини;
- практично повним призупиненням робіт з реконструкції наявних
та будівництва нових зрошувальних систем, що є наслідком значного скорочення
обсягів бюджетного фінансування та відсутності власних коштів у
землекористувачів;
- недостатньою кількістю та незадовільними оновленням парку
дощувальної техніки;
- порушення технологічної цілісності
зрошувальних систем, яка спричинена, з одного боку, розпаюванням земель і, як
наслідок, подрібненням та збільшенням кількості землекористувачів, а з іншого –
передачею внутрішньогосподарських систем у комунальну власність та на баланс
фермерських і колективних підприємств при державній власності на
міжгосподарську мережу. В таких умовах вода забирається і транспортується до
поля державними установами, а самі поливи мають проводити власники
внутрішньогосподарської мережі, тобто переважно сільські та селищні ради й
землевласники і землекористувачі, які не мають достатньо коштів, досвіду та
фахівців для виконання цих робіт. У такий ситуації, що дуже важливо,
землевласник чи землекористувач у більшості випадків практично відсторонений
від участі у процесі управління зрошувальними системами;
- порушенням технологій вирощування
сільськогосподарських культур, структури посівних площ, недотриманням сівозмін,
вкрай низьким рівнем ресурсного забезпечення технологій вирощування, що
призвело до їх примітивізації та різкого падіння врожайності
сільськогосподарських культур, яка на більшості зрошуваних земель перебуває на
рівні незрошуваних земель;
- ускладнення управління зрошуваними
системами, земельними і водними ресурсами, проведення меліоративних заходів з
охорони й підвищення родючості зрошуваних ґрунтів, у тому числі й через значне
збільшення користувачів зрошуваними землями;
- незадовільним еколого-меліоративним
станом зрошуваних земель.
З початку реформування агропромислового комплексу України стан справ у
галузі меліорації істотно погіршився. Після 1990 р. різко зменшилося, а з 1995
р. повністю припинилося будівництво і введення в дію нових зрошуваних систем.
Через відсутність бюджетного фінансування вже майже 20 років не проводиться
реконструкція раніше введених в дію зрошувальних систем. В особливо
несприятливих умовах опинилася низова ланка таких систем –
внутрішньогосподарська. Будучі побудованою за рахунок державних
капіталовкладень, вона перебувала на балансі сільськогосподарських підприємств
(за винятком насосних станцій), тому право власності держави на
внутрішньогосподарські мережі зрошувальних систем до 2003 р. не було чітко
визначено і ці мережі не тільки залишалися без належного догляду, але й стали
об’єктами масового продажу їхніх трубопроводів на металобрухт за податкові
борги колективних сільськогосподарських підприємств на землях яких вони
розташовані.
З метою припинення повного знищення внутрішньогосподарської мережі, Уряд
України ухвалив рішення про передачу її на баланс сільським радам. Таке
рішення припинило процес повного руйнування внутрішньогосподарчої мережі, проте
не вирішило гостру проблему ефективного використання зрошення в Україні. Навіть
у господарствах, де вдалося зберегти зрошувальні системи
внаслідок подрібнення розмірів окремих господарств виникли істотні
складнощі використання дощувальної техніки на різних с.-г. культурах, які
потребують проведення поливів у різні строки. Тому площа зрошуваних земель
у країні, зокрема у Херсонській області, істотно скоротилась.
Для вирішення проблем зрошуваного землеробства в Україні необхідно
визначити такі стратегічні напрями, які характеризуються інноваційними
підходами, а саме:
- здійснити реконструкцію внутрішньогосподарських зрошувальних систем,
відновлення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму та екологічного
стану річок, ліквідацію наслідків шкідливої дії вод, захисту населених пунктів,
виробничих об’єктів та сільськогосподарських угідь від підтоплення й
затоплення;
- розробити сучасні організаційні структури територій і зрошуваних
масивів на підставі поєднання екологічно збалансованих агрофітоценозів залежно
від спеціалізації господарств та економічної ефективності;
- відпрацювання на законодавчому рівні механізмів заохочення
інвесторів та сільськогосподарських виробників вкладати кошти в модернізацію
зрошувальних систем, впроваджувати науково обґрунтовані заходи раціонального
використання поливної води і збереження родючості ґрунтів, а також економічних
санкцій за неефективне використання води й зрошуваних земель;
- забезпечити стале функціонування внутрішньогосподарських
зрошувальних систем, а також систем подачі технічної води для зрошення
локальних масивів та присадибних ділянок;
- розробити систему заходів щодо
придбання дощувальної техніки для
товаровиробників на пайових умовах та за пільговими кредитними програмами;
Висновки.
Таким чином, інноваційні підходи до розвитку зрошуваних меліорацій на
локальному та регіональному рівнях є надзвичайно важливими для розвитку
сільськогосподарської галузі. Так, ефективне ведення землеробства на зрошуваних
землях на фоні наростання економічної та екологічної кризи спонукає
до пошуку нових підходів в організації виробництва рослинницької продукції
на зрошуваних землях, планування та оперативного управління режимами зрошення.
Крім того, важливими напрямами розвитку зрошення в Україні є використання нових
економічно- й екологічно обґрунтованих способів поливу, оптимізації технологій
вирощування с.-г. культур на поливних землях, організації об’єднань дрібних
фермерських господарств в асоціацій водокористувачів (АВК). Такі асоціації
дадуть змогу використовувати технічні засоби зрошення з максимальною
ефективністю, вирішувати питання охорони елементів зрошуваних систем, проводити
їх реконструкцію та ремонтні роботи тощо.
Література.
1. Тарарико
Ю.А. Формирование устойчивых агроэкосистем. – К.: ДИА, 2007. – 560 с.
2. Лисогоров
К.С., Писаренко В.А. Наукові основи використання зрошуваних земель у степовому
регіоні на засадах інтегрального управління природними і технологічними
процесами // Таврійський науковий вісник. – 2007. – Вип. 49. – С 49-52.