Майорова Людмила Вікторівна,
Здобувач Академії муніципального
управління
ФАКТОРИ
РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ У РЕГІОНІ
У процесі
реалізації державного управління соціально-економічними процесами виникає
особливості відносин між суб’єктами, які визначаються наявними в регіоні
факторами. Це обумовлює необхідність їх виявлення, класифікації й обліку при
розробці методики оцінки ефективності реалізації державного управління
соціально-економічними процесами в регіоні та визначення напрямів підвищення
його ефективності.
Традиційно до
факторів реалізації державного управління соціально-економічними процесам у
регіоні відносять наступні: природно-кліматичні умови, економіко-географічне розташування,
історично сформована структура виробництва, природні ресурси, фінансові
ресурси, інфраструктура, населення й трудові ресурси, поділ і спеціалізація
праці, соціальний клімат, транспортний фактор, науково-технічний потенціал,
система законодавчої й виконавчої влади тощо. Така класифікація факторів не дає
чіткого розмежування всієї сукупності наявних факторів державного управління
соціально-економічними процесами в регіоні та ускладнює визначення показників,
які характеризують рівень соціально-економічного розвитку.
Всі фактори
можна поділити на внутрішні та зовнішні. Під внутрішніми факторами слід
розуміти ресурси та потенціал, на базі яких здійснюється регіональний розвиток.
Під зовнішніми факторами слід розуміти умови, які не залежать від дій органів
влади, підприємств та установ, але які чинять вплив на соціально-економічний
розвиток регіону.
За напрямами
діяльності виділяють економічні фактори або фактори виробництва, до яких
відносяться природні ресурси (земля, надра, водні багатства, рослинний і
тваринний світ); фінансовий потенціал - сукупність коштів, що перебувають у
розпорядженні регіону; інвестиційна привабливість, що характеризує обсяг
надходжень з державного бюджету, від інвесторів з інших регіонів, а також від
іноземних інвесторів. Однак не лише економічні фактори є універсальною і єдиною
підставою для соціально-економічного розвитку регіону. Досягнення головної мети
державного управління соціально-економічними процесами є підвищення якості життя населення регіону та
держави в цілому. Це можливо тільки за умови сприйняття людини не тільки як
продукту технологій та економічних відносин й інститутів, але і як їхнього “творця”.
Тому важливою
складовою виробничої й господарської діяльності є наявні трудові ресурси, або
«сукупність демографічних, соціальних і духовних характеристик активного
населення, які реалізуються в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних
сил і виробничих відносин, включаючи можливості й умови їхньої мобілізації.
Даний фактор характеризується цілим спектром показників, серед яких можна
виділити розвиненість ринку праці, рівень безробіття, вартість робочої сили.
У складі
даної групи також розглядають здатність регіону до ефективного використання
наявних ресурсів за допомогою організації структури виробництва з її зв'язками
й відносинами. Структуризація інформаційного фактору приводить до необхідності
формування інформаційного простору, що обумовлює зниження трансакційних витрат.
Найбільш
значимими факторами, на основі яких встановлюються цільові орієнтири є рівень
та якість життя. Дані фактори характеризуються такими показниками, як:
тривалість життя, народжуваність, рівень безробіття, середньорічні доходи
населення й ін.
До
соціально-культурних факторів відносять ступінь освіченості населення,
наявність наукових, навчальних і культурних центрів тощо. Також необхідно звернути
увагу на істотний вплив соціально-психологічних факторів на економічне
зростання.
На основі
концепції ендогенних факторів виробництва, яка запропонована О.В. Іншаковим,
всю сукупність факторів, які впливають на формування й реалізацію державного
управління соціально-економічними процесами доцільно поділити на дві групи:
трансформаційні й трансакцційні, кожна з яких ще поділяється на факторні трійки
наступного ієрархічного рівня. Перша група включає: матеріально-ресурсний,
соціальний, економічний фактори, друга - інституціональний, організаційно-управлінський
та інформаційно-комунікаційний.
У результаті
до групи трансформаційних факторів відносять:
- соціальні:
досягнутий рівень й якість життя громадян; соціальний клімат; рівень
безробіття; демографічна ситуація; рівень економічного мислення; раціональність
поділу й спеціалізації праці; рівень кваліфікації фахівців, рівень міграційних
потоків, наявність умов по забезпеченню громадян житлом і здійсненню заходів
безпеки.
- економічні:
стан основних засобів у промисловості й сільському господарстві; галузева
структура економіки регіону; рівень автоматизації виробничих процесів, темпи їх
відновлення та впровадження інноваційних технологій; наявність багатогалузевої
орієнтації промислового виробництва; частка переробної промисловості в
загальному обсязі виробництва; ступінь впливу на навколишнє середовище й рівень
розвитку природно-охоронних технологій.
-
матеріально-ресурсні: економіко-географічне розташування; природно-кліматичні
умови; наявність природних ресурсів необхідної якості й різноманіття; наявність
і доступність джерел енергії; стан бюджетної сфери.
Трансакційними
факторами є:
-
інституціональні: стан нормативно-правової бази державного управління
соціально-економічними процесами як на державному рівні так і регіональному;
рівень розробленості й несуперечності законодавчих актів; наявність умов
розвитку малого й середнього бізнесу тощо.
-
організаційно-управлінські: структура системи освіти, охорони здоров’я й
соціально-культурної сфери; стан сфери державного управління; форма організації
влади на рівні регіону тощо.
-
інформаційно-комунікаційні: кількість й якість інформаційних ресурсів різних
предметних сфер в інформаційному просторі регіону, рівень їх актуальності та
доступності; ступінь комп’ютеризації регіону та можливостей доступу до мережі
Інтернет; наявність баз даних і систем аналітичної обробки інформації тощо.
Гармонійне
сполучення й системна єдність цих факторів приводить до максимального
використання кожного з них у процесі здійснення державного управління
соціально-економічними процесами в регіоні.