Музика і життя / 4. Епохи, стилі, жанри

Довгань О. В., аспірантка

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, м. Київ, Україна

Музична культура ХХ століття: напрями розвитку

Музична культура ХХ століття – явище доволі складне, багатогранне і неоднорідне. Мистецтво формується в надзвичайно складних соціокультурних умовах. Для нього характерні декілька напрямів розвитку. Нові умови соціальної дійсності вплинули на всю музичну культуру в цілому, з одного боку, давши новий розвиток класичній традиції, а з іншого – створивши нове мистецтво – авангардизм або модернізм.

Основними течіями музичної творчості ХХ століття були – музичний авангард та розважальна музика (поп-музика). При цьому, не слід виключати і того, що в культурній ситуації ХХ століття паралельно існує і неокласицизм, який представлений творчістю таких композиторів, як І. Ф. Стравінський, П. Хіндеміт, М. Регер та інші.

Музичний авангард виступає як елітарне мистецтво. В своїй творчості авангардисти повторюють трактування соціальних проблем, висунуті буржуазними ідеологами. У музичних творах вони відображають картину світу, переважаючий колорит якої – песимістичний. Представники численних модерністичних течій, намагаються своїм мистецтвом відволікти слухача від суспільних проблем сучасності. Відводячи, таким чином, людину від самого життя, і його суперечностей, що слугує не тільки виразом свободи творчості, але і корисливим інтересам пануючого класу в суспільстві.

Авангардизм розхитував і руйнував традиційні естетичні норми і принципи, форми і методи художнього вираження і одночасно відкривав необмежені можливості новацій у музичній сфері. Мистецтво ХХ століття знаменує собою значний перелом у всіх аспектах музичної мови.

Пошуки музичного авангарду пов’язані з творчістю нововіденської школи (А. Шонберг, А. Берг, А. Веберн). Музика цих композиторів, які представляли один з напрямів модернізму – експресіонізм, позбавлена рівноваги, звернена переважно до сфери підсвідомого, в ній не має чітко окреслених образів і закінчених форм. Композитори цього напряму виробили ряд особливих засобів музичної виразності, вони відмовилися від широкої співучої мелодики, ясних тональних устоїв, а сам принцип атональності сприяв вираженню хитких душевних станів і відчуттю загального неспокою. Все це призводить до виникнення нового методу розвитку музики – додекафонії. Багато творів відрізняються лаконізмом, даючи лише натяки на який-небудь образ або душевне переживання.

До більш пізнього етапу розвитку музичного авангарду належить творчість композиторів різних країн – К. Штокхаузена, Я. Ксенакиса, П. Булеза, Л. Ноно, Д. Кейджа, Д. Лігеті та інших.

Розважальна або популярна музика – це музика, яка маніпулювала суспільною свідомістю. Поп-музика виступала, з однієї сторони, областю економічного життя, а з іншої – механізмом ідеологічного впливу. Але така ситуація могла скластися лише в певному соціальному контексті, коли економіка в суспільстві тримається на експлуатації мас, а панівна ідеологія займається дезорганізацією цих мас як небезпечної соціальної сили.

Історично першою зрілою формою комерційної музичної культури став – шлягер, який почав розвиватися у 10-20-х роках ХХ століття. Вже в 20-х роках спостерігався справжній розквіт цього жанру. Основними особливостями цієї музики були – танцювальна ритміка як головний засіб формальної організації твору та любовна тематика як змістовна основа. В 50-х роках однією з форм розважальної музики стає – рок-музика.

Твори популярної музики виступають як товар, який рекламується як предмет престижного споживання. Так, музика створює ілюзію єдності різних соціальних груп, оскільки пропонує, орієнтоване на усереднені смаки і потреби, музичне заповнення вільного часу. Одночасно така музика вносить у свідомість мас помилкове примирення з дійсністю. В результаті, в такій музичній культурі відбувалося відчуження особистості, а також стандартизація поглядів і мислення.

Таким чином, слід зазначити, що елітарна авангардна музика і комерційна «масова» популярна музика в ідейному відношенні взаємодоповнювали один одного, по-різному пристосовуючи своїх слухачів до життя в контексті поглиблення кризи буржуазного суспільства. Ці напрями користуються постійною підтримкою засобів масової інформації.

Але, таке роздвоєння музичної культури позбавляє обидва напрямки точності і повноти у відображенні дійсності, що виявляється передумовою формування в суспільній свідомості односторонніх уявлень щодо соціальної реальності.

Зародившись як протилежні (за жанрово-стилістичними ознаками, по відношенню до традиції, за своїм впливом на слухачів, світоглядними установкам), музичний авангардизм і поп-музика поступово приходять до ідейно-естетичної та художньо-стилістичної спільності на початку 70-х років ХХ століття.

Література:

1. Западное искусство. XX век : Проблема развития западного искусства XX века / Собр., ред., предисл. Б. И. Зингерман. – СПб. : Дмитрий Буланин, 2001 . – 373 с. – ISBN 5-86007-265-1.

2. Кузьмина М. Т., Мальцева Н. Л. История зарубежного искусства. – М. : Искусство, 1971. – 360 с.

3. Модернизм. Анализ и критика. – М. : Искусство, 1987. – 302 с.

4. Разаков В. Х. Художественная культура ХХ века : Типологический контур. – Волгоград : Издательство Волгоградского государственного университета, 1999. – 432 с.

5. Чередниченко Т. В. Кризис общества – кризис искусства : Музыкальный «авангард» и поп-музыка в системе буржуазной идеологии. – М. : Музыка, 1987. – 191 с. (Империализм: События, факты, документы).