Підвищення рівня підготовки фахівців галузі фізичної культури – один із провідних напрямків діяльності громадського товариства „Січ” (Буковина, ІІ половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Семенов Павло Валерійович

Кафедра внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини Буковинський державний медичний університет

Сучасний рівень розвитку суспільства, вимоги з сторони підростаючого покоління до системи фізичного виховання спричиняють на необхідність оптимізації професійної підготовки фахівців у галузі фізичної культури та спорту. Вимоги до кваліфікації професійних кадрів значно зростають, адже ринок праці став динамічним і непередбачуваним. Отже сучасний рівень освіти повинен забезпечити підготовку фахівців нової генерації, які будуть конкурентоспроможними на міжнародному ринку праці. Одним із варіантів віднайдення шляхів створення ефективної системи визначаємо використання історичного досвіду підготовка фахівців галузі фізичної культури і спорту та підвищення її рівня на західноукраїнських землях в різні історичні періоди.

Отже, з метою обґрунтування доцільності творчого використання історичного досвіду діяльності громадських товариств у цьому напрямі охарактеризуємо діяльність національних товариств в контексті підготовки та підвищення кваліфікації фахівців галузі фізичної культури і спорту Буковини краю ІІ половини XІX – початку ХХ ст.

Виклад основного матеріалу. Історики, дослідники товариського руху в краї (М. Гуйванюк, О. Добжанський, І. Дутчак, О. Масан), педагоги (Н. Гнесь, Д. Пенішкевич, В. Мужичок, Ю. Тумак, О. Цибанюк) аналізуючи різноманітні аспекти розвитку фізичної культури і спорту в регіоні, зокрема діяльність фізкультурно-спортивних та громадських товариств, наголошували на різноманітності напрямів їх діяльності на Буковині ІІ половини XІX – початку ХХ ст.

Серед цих напрямів саме підвищення рівня підготовки фахівців галузі фізичної культури і спорту виокремлюємо як один із провідних напрямків діяльності громадських товариств Буковини досліджуваного періоду. Серед різноманітних товариств, що проводили таку роботу в краї відзначилось українське пожежно-руханкове товариство „Січ”.

Перша крайова „Січ” була організована у Кіцмані в 1902 р., друга – постала 4 жовтня 1903 року в м. Вашківці. Ініціаторами їх заснування стали відомі буковинські діячі О. Безпалко, І. Герасимович, Ю. Лисан та інші [5]. У відкритті „Січі” у Вашківцях взяли участь К. Трильовський, проф. С. Смаль-Стоцький та О. Попович. Вже в 1905 році в „Союз Січей” вступило 63 буковинські осередки [4, С. 213.]. Криза січового руху 1905-1907 рр. призвела до зміни керівництва та результатом цієї зміни стала активізація діяльності „Січей”. Влітку 1909 р. в краї діяли 98 осередків, них 25 розвивались успішно, робота 37 оцінювалась добре, 16 – мали певні організаційні проблеми, і лише 10 – існували на папері. Станом на той період товариства нараховували більше 5 тисяч членів. В краї діяли як потужні (понад 200 членів), так і малочислені організації: вісімнадцять спілок об’єднували по 80 осіб та двадцять одна – більше 50 учасників [3, С.3]. Вже у 1914 р. на Буковині налічувалось 114 організацій.

Запровадження здорового способу життя серед українського селянства, ефективної системи пожежегасіння у сільській місцевості, загальної дисципліни стали основними завданнями пожежно-гімнастичного товариства „Січ”. Адже першочерговим завданням „Січі” стала боротьба з антимілітарними настроями українського селянства та підготовка української громадськості Буковини до збройної боротьби за власну державну незалежність.

Перші буковинські спілки керувалась статутом, укладеним К. Трильовським для завальської „Січі”. Масовий характер розповсюдження січової ідеї спричинив потребу видруку власного статуту.

Проте статут „Статут товариства гімнастичного і пожежного” (1904) був передруком, щоправда з певними змінами та доповненнями. §3 цього статуту зазначав основною складовою мети ширення „замилування до вправ тілесних та атлетичних” [1, С.3].

Для досягнення цієї мети товариство зобовязувалось: „…а) набуватиі удержувати прибори пожарні, б) дбати о вправи членїв в уживаню сих приборів і взагалі в гашеню і льокалїзованю вогню, в) вправи гімнастичні і атлетичні, г) устраювати публічні походи, забави і танцї, д) удержувати хор, читальню і біблїотеку, е) удержувати курси науки, відчити і виклади для членів” [там само].

Аналіз статутів буковинських „Січей”, заснованих на початку ХХ ст. дозволяє стверджувати, що з часом в засадничі параграфи впроваджувались певні зміни, що відповідали запитам місцевої громади, часу, регіону, зацікавлень членів товариства. Напрями діяльності товариств лише урізноманітнювались: поруч із сталими – розвитком пожарницької діяльності, освітньо-виховною діяльністю, пропагандою січового руху з’являються підготовка фахівців в галузі фізичної культури і пожежництва, сприяння фізичній культурі і спорту, реклама здорового способу життя та антиалкогольна боротьба.

За першими статутами членом товариства міг бути кожний мужчина, якщо він фізично здоров, адже до гасіння пожежі допускались лише дорослі чоловіки. До буковинських „Січей” за віковими параметрами належала молодь 15-24 років, а в більшості буковинських спілок членство продовжувалось аж до 50 річного віку[2, С. 187-245.].

Різноманітність напрямів діяльності „Січи” вимагала наявності потужних, ефективних і різнопланових фахівців. Брак таких спеціалістів спонукав створити систему підготовки кадрів для роботи з дітьми, молоддю та дорослим населенням. Саме К. Трильовський запропонував проводити курсову підготовку інструкторів з пожежної та гімнастичної підготовки для січових товариств. До організації таких курсів К. Трильовський залучив працівників державної пожежної служби та колишніх військових айстро-угорської армії. Такі курси проводились декілька раз на рік, частіше в Станіславові, Коломиї та Чернівцях. Крім елементів пожежної справи – основами керування вогню, правилам експлуатації і ремонту пожежного інвентарю, на заняттях вивчались засади анатомії та фізіології, першої медичної допомоги. Практична частина завжди включала в себе вивчення нових січових ігор, комплексу гімнастичних вправ, опрацювання складних елементів.

Цікаво, що курси які проводились на теренах Буковини і Галичини збирали січовиків із всіх куточків західно-українських земель, так 1-3 квітня 1903 року відбувся пожежний курс, в якому взяло участь 48 зацікавлених, з них 10 – делегати „Січей” [5]. У пожежно-гімнастичних курсах, що проводились в Коломиї, брали участь делегати більшості спілок: 5-7 жовтня 1907 року чергові січові курси зібрали 23 січовика.

Результатом успішно завершених курсів було право інструктувати охочих у власних осередках.

Але, незважаючи на такі результати, у перші роки на такі курси регулярно делегували своїх представників лише 1/3 „Січей”. Причинами такого становища стали значні транспортні витрати, висока плата за навчання, низький рівень виконавської дисципліни та відсутність засобів дисциплінарного впливу.

Завданням новостворених „Повітових Січей” стало визначення шляхів покращення цієї ситуації. По-перше, відвідування курсів від тепер стало обов’язковим, а по-друге, при потребі інструктори повітових „Січей” виїжджали у віддалені села з метою надання необхідної методичної та практичної допомоги. Так, протягом 1908 року інструктори чернівецьких пожежно-гімнастичних січових курсів відвідали села Сучавського повіту, в тому числі і в Гурагуморі, Сторожинецького та Вижницького регіону.

До програми пожежно-гімнастичних січових курсів постійно входили спортивні вправи. Інструкторами здебільшого були військові австрійської армії у відставці – В. Урдейчук, О. Довганюк. Щоправда, спочатку їх запрошували з Коломийщини.

Отже, підвищення кваліфікації існуючих та підготовка нових кадрів для організації фізичного виховання дітей та молоді не була виокремлена статутом товариства „Січ” як один із провідних напрямів діяльності організації. Проте підготовка професійних освічених фахівців як у пожежній справі, так і у фізичному вихованні всіх членів організації. Після румунської окупації краю (1918) діяльність „Січей” на Буковині була заборонена.

В статті проаналізовані основні напрямки діяльності фізкультурно-спортивного товариства „Січ” , що діяло на Буковині досліджуваного періоду. При чому, ця пожежно-руханкова спілка виокремлювала підготовку вчителів фізичної культури і інструкторів з видів спорту як статутне завдання. Адже громадськість і активна спільнота краю, визначаючи фізичне виховання всіх верств населення обов’язковим напрямом значної кількості організацій зіткнулась із проблемою забезпечення фізкультурно-спортивної діяльності власними кадрами. Вирішення цієї проблеми розглядалось як організація курсів підготовки фахівців галузі фізичної культури і спорту різноманітної тематики, форми організації, термінів проведення тощо.

1. ДАЧО (Державний архів Чернівецької області). – Ф. 3. – Краевое управление Буковины. – Оп.2. – ед. хр.26037. – 14 л.

2. Павлишин О. Соціально-політичний портрет українського проводу Галичини та Буковини в революції 1918-1919 років / О. Павлишин // Українська модерна. – Львів, 2000. – Ч.4-5. – С. 187-245.

3. Попович І. Січова справа / Ілько Попович // Громадянин. – Чернівці,1909. – 20 падолиста. – С. 3.

4. Руська Рада. – Чернівці. – 1905. – 15(2) липня. – С. 213.

5. Якимович Б. Гей, «Січ» іде, красен мак цвіте…/ Богдан Якимович. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – 52 с.