Особливості фізичного розвитку в процесі занять хореографією: вікові характеристики школярів

Головачук Валентина Володимірівна

Чернівецький національний університет

В основі мистецтва хореографії лежить бажання людини ритмічно рухатись, потреба визначити свої емоції засобами пластики, гармонійно пов’язуючи рух та музику. Впливаючи на розвиток емоційної сфери особистості, удосконалюючи тіло людини фізично, виховуючи через музику духовно, хореографія допомагає знайти упевненість у власних силах, дає поштовх до самовдосконалення, до постійного розвитку. На різних етапах свого розвитку людство постійно зверталося до танцю як до універсального засобу виховання тіла і душі людини – засобу гармонізації виховання особистості.

Вивчення хореографії, як і інших видів мистецтва, допомагає розвинути ті сторони особистісного потенціалу учня, на які зміст інших предметів має обмежений вплив: уява, активне творче мислення, здатність розглядати явища життя з різних позицій. Як і інші види мистецтва, танець розвиває естетичний смак, виховує піднесені почуття, але, на відміну від інших мистецтв, робить істотний вплив і на фізичний розвиток дитини.

Гармонійному фізичному розвитку молодшого школяра присвячені роботи з психології (Р. Немова, Н. Фоміна та ін.), педагогіки (Т. Баришнікова, Н. Тарсова і ін.), фізіології, фізичної культури (М. Безруких, М. Іваницької) тощо.

Завдання, що стоїть сьогодні перед учителями, керівниками дитячих творчих колективів полягає в пошуку і використанні спеціальних методик, які дозволяють підійти до питання розвитку дітей (фізичного, психологічного, інтелектуального) більш продуктивно, застосовуючи нові технології. Саме тому для фахівців необхідні знання про особливості фізичного розвитку та характеристики дітей шкільного віку.

Початок навчання в школі веде до корінної зміни соціальної ситуації розвитку дитини. Він стає «суспільним» суб’єктом і має тепер соціально значущі обов’язки, виконання яких отримує суспільну оцінку. Вся система життєвих відносин дитини, перебудовується і багато в чому визначається тим, справляється з новими вимогами [6, С.185].

Провідною в молодшому шкільному віці стає навчальна діяльність. Вона визначає найважливіші зміни, що відбуваються в психиці дітей на даному віковому етапі. Молодший шкільний вік є періодом інтенсивного розвитку та якісного перетворення пізнавальних процесів: вони починають набувати опосередкований характер і стають усвідомленими і довільними. Дитина поступово оволодіває своїми психічними процесами, вчиться керувати увагою, пам’яттю, мисленням [2, С. 215].

Із вступом дитини до школи відбуваються зміни в її взаєминах з оточуючими людьми, причому досить істотні. Перш за все, значно збільшується час, що відводиться на спілкування. Тепер більшу частину дня діти проводять в контактах з оточуючими людьми: батьками, вчителями, іншими дітьми. Змінюється зміст спілкування, з’являються теми, не пов’язані з грою, тобто виокремлюється особливе ділове спілкування з дорослими.

У першому класі діти більше спілкуються з учителем, проявляючи до нього більший інтерес, ніж до своїх однолітків, тому що авторитет учителя є для них дуже високим. Але вже в III-IV класах учитель як особистість стає для дітей менш цікавою, менш значущою і авторитетною особою, росте їх інтерес до спілкування з однолітками. Поряд із зовнішніми змінами характеру спілкування відбувається його внутрішня змістова перебудова, яка виражається в тому, що міняються теми і мотиви спілкування.

На порозі шкільного життя виникає новий рівень самосвідомості дітей, найточніше що виражався словосполученням «внутрішня позиція». Ця позиція являє собою усвідомлене ставлення дитини до себе, до оточуючих людей, подій і справ – таке ставлення, яке він чітко може висловити справами і словами. Виникнення внутрішньої позиції стає переломним моментом у подальшій долі дитини, визначаючи собою початок його індивідуального особистісного розвитку. Таким чином, молодший шкільний вік – це період позитивних змін і перетворень. Тому так важливий рівень досягнень, здійснених кожною дитиною на даному віковому етапі. Якщо в цьому віці дитина не відчує радість пізнання, не набуде вміння вчитися, чи не навчитися дружити, чи не знайде упевненість в своїх здібностях і можливостях, зробити це надалі (за рамками сензетивні періоду) буде значно важче і вимагатиме незмірно більш високих душевних і фізичних витрат [5, С. 58].

Будь руховий акт, незалежно від того, чи виконується він під контролем свідомості, по приходу вищих відділів кори великих півкуль мозку або здійснюються за механізмом безумовного рефлексу, так чи інакше, супроводжується розгортанням фізіологічних механізмів і біологічних процесів забезпечення енергетики руху.

Фізична активність людини, в кінцевому рахунку, спрямована на зміну стану його організму, на придбання нового рівня фізичних якостей і здібностей. Завдяки реалізації в процесі тренування фізіологічного механізму адаптації відбувається накопичення людиною все нових фізичних кондицій, мобілізація і розгортання нових ресурсів організму [8, С. 44-45].

Існують обставини, які слід враховувати при організації використовувані в оздоровленні навантажень – м’язових, температурних, імунних і ін.

Підвищення функціональних можливостей системи можливе тільки за умови поступового підвищення навантажень. Між використовуваних навантаженнями має бути певний оптимальний інтервал: при його вкороченні повторна навантаження припадатиме на неповне відновлення - при збереженні такого режиму це загрожує перенапруженням і перевтомою; якщо інтервал перевищує оптимальний час, то повторна навантаження буде припадати не на фазу суперкомпенсації з підвищеною працездатністю організму, а на період повернення його до вихідного стану, що виключає підвищення функціональних можливостей організму.

В організації і цілеспрямованому формуванні оптимального потоку енергії організму важливе значення має підбір всього спектра навантажень, які забезпечують підтримку адекватного рівня функціональних можливостей організму. Відкриття Л. Гаркаві має універсальне значення для будь-яких видів навантажень, суть якого полягає в тому, що залежно від величини тривалості і періодичності навантажень (біологічних, рухових, психічних тощо). Відповідь організму може бути поділені на три види:

1) реакція тренування на слабкі подразники проявляється в певному підвищенні активності функціональних систем з відносно швидким поверненням до вихідного стану після закінчення дії подразника.

2) реакція активності у відповідь на дію середніх по відношенню подразників виражається в поступовому підвищенні можливостей функціональних систем.

3) реакція стресу виникає у відповідь на сильні подразники і протікає за класичною схемою дистресу по Г. Сельє [7, С.184-185].

Таким чином, в організації навантажень для формування здоров'я слід виходити з підбору середніх за значеннями навантажень, що дають реакцію активації. А формування пакета навантажень та їх характеристик має відповідати як мінімум двом умовам:

1. Відображати загальний сумарний вплив всіх факторів навантаження, що впливають в даний час на організм (рух, психічне, біологічне, термічне, соціальне) та особливості наслідків, що викликаються ними.

2. Враховувати стан організму людини і відповідати йому (по мірі зростання функціональних можливостей організму навантаження повинні послідовно зростати [9, С.86].

Способи і засоби відновлення юного танцівника після тренувальних навантажень обумовлені головним чином щільністю, періодом і завданням тренування, характером і тривалістю, віком і рівнем підготовленості. Режим корекційної діяльності цілком обумовлений станом здоров’я дитини, ступенем втрати тренованості.

Список літератури:

1. Барышникова Т. Основы хореографии / Т. Барышникова. –М., 2001. – 272 с.

2. Безруких М.М. Возрастная физиология (Физиология развития ребенка) / М.М. Безруких. – М.: ИЦ «Академия», 2002. – С. 393-398.

3. Ваганова А.Я. Основы классического танца / А.Я. Ваганова. – М., 1984. – 342 с.

4. Васильев О.С. Этнофитнес и культура движения / О.С. Васильев // Современные эстрадные танцы. – № 1 (13). – 2003. – С 42-43.

5. Дубских Т.М. Народно-сценический танец как особый вид социокультурной деятельности / Т.М. Дубских. – М.: Просвещение – С .175-186.

6. 15. Иваницкая И.Н. Двигательная активность и здоровье детей / И.Н. Иваницкая. – М.: Медицина, 1987. – 279 с.

7. Сухарев А.Г. Двигательная активность и здоровье подрастающего поколения / А.Г. Сухарев. – М.: Медицина, 1996. – 300 с.

8. 28. Фомин Н.А. Физиологические основы физического воспитания / Н.А. Фомин. – М., 1981. – С. 44-45.

9. Холодов Ж., Кузнецов В. Теория и методика физического воспитания и спорта / Ж. Холодов, В. Кузнецов. – М., 2001. – 270 с.

10. Формирование моторно-двигательных функций детей 6-7 летнего возраста//http://komkur. info/kultura-i-dosug/za-sohranenie-tradicij--30-1-2008/