Зайченко Ю.О.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Перекладацькі трансформації та зсуви при перекладі

Адекватний переклад А.В. Федоров визначає як переклад, що відповідає оригіналу за функціями та за вибором засобів перекладачем [4, с. 150]. Функціональна точність, характерна для адекватного перекладу, не тільки допускає, але нерідко і вимагає відмови від формальних, словникових відповідностей. Саме через функціональні відповідності до оригіналу стає можливим відтворення єдності змісту і форми на іншій мовній основі [3, с. 9].

Пошук перекладацької відповідності пов’язаний з різноманітними лексичними та граматичними перетвореннями, або трансформаціями. Трансформація полягає в зміні формальних (лексичні або граматичні трансформації), семантичних (семантичні трансформації) або експресивних (стилістичні трансформації) компонентів вихідного тексту при збереженні інформації, призначеної для передачі [2].

Оскільки по суті трансформації являють собою певні зміни у структурі, або іноді навіть у змісті окремих одиниць твору оригіналу, вони призводять до свого роду викривлень, або зсувів. Як відомо, трансформації відбуваються на усіх рівнях еквівалентності [1, с. 16], а отже можемо стверджувати, що і зсуви як результат трансформацій можуть виникати на усіх рівнях еквівалентності. Тож розглянемо ці рівні більш детально.

Є.В. Бреус виділяє три рівні еквівалентності:

– синтаксичний;

– семантичний;

– прагматичний.

За його словами ці рівні розташовуються за ієрархічним принципом, від нижчого до вищого. Синтаксичний рівень еквівалентності є нижчим. Переклад на ньому зводиться до заміни одних лексичних знаків іншими при збереженні синтаксичної структури висловлювання. Таких випадків мало. Найчастіше для досягнення еквівалентності синтаксичне оформлення висловлювання потрібно змінити, при цьому основою для зіставлення служить його семантична структура. Таким чином вже на найнижчому рівні еквівалентності ми бачимо приклад зсувів, які виникають при перекладі з мови оригіналу на мову перекладу. Наступний рівень еквівалентності називається семантичним. А.Д. Швейцер відмічає на цьому рівні зсуви у семантичних значеннях, що спричиняться розбіжностями у структурі семантичних полів [5, с. 125]. Семантичний рівень в свою чергу розпадається на два підрівня: компонентний і референційний. Слово референт тут використовується як синонім до слова денотат.

На компонентному підрівні у процесі перекладу семантична структура висловлення залишається незмінною, в ній зберігаються ті ж семантичні компоненти. Змінюється лише граматична структура висловлювання.

На референційному підрівні в семантичній структурі відбуваються певні зсуви. Це пов'язано з тим, що різні мови можуть описувати по-різному один і той же сегмент позамовної дійсності.

Якщо на підрівні компонентної еквівалентності переклад здійснюється в основному шляхом граматичних трансформацій, то на референційному підрівні мова йде про більш складні лексико-граматичні перетворення, що зачіпають не тільки граматичну структуру висловлювання, але і його лексичне наповнення. Основні трансформації на цьому підрівні зводяться до наступних типів: гіперонімічного (часткове-загальне), гіпонімічного (загальне-часткове), інтергіпонімічного (заміна одного часткового поняття іншим в межах одного загального поняття), сінекдохічного (частина-ціле), метонімічного (причина-наслідок, дія-результат, дія-ознака, тимчасова ознака-просторова тощо), метафоричного, антонімічного – власне антонімічного та конверсивного, а також до різних комбінацій цих типів семантичних та структурних трансформацій [5, с. 144].

Вище місце в ієрархії рівнів еквівалентності займає прагматичний рівень. Прагматикою називають відношення між знаком та користувачем. На двох попередніх рівнях відповідності встановлювалися в межах однієї функції – денотативної. Тепер основою для зіставлення в перекладі виступають дві основних ланки комунікативного процесу – комунікативна установка і комунікативний ефект, або ставлення до тексту з боку відправника та одержувача. На прагматичному рівні поряд з вже названими трансформаціями зустрічаються перетворення іншого роду – опущення, додавання, повне перефразування [1, с. 14-16], а також стилістичні трансформації, такі як емфатизація та нейтралізація.

Таким чином можемо підсумувати: не зважаючи на те, що завдання перекладача полягає у точному відтворенні тексту оригіналу, через відмінності у синтаксичних, семантичних та прагматичних аспектах мов оригіналу та перекладу, певні одиниці мовлення підлягають трансформаціям, а отже зсувам при перекладі. Оскільки трансформації застосовуються на усіх рівнях еквівалентності, то і зсуви у структурі та значенні мовних одиниць виникають на кожному з них як побічний ефект перекладу.

Література:

1. Бреус Е.В. Основы теории и практики перевода с русского языка на английский Учебное пособие. 2-е изд., испр. и доп. / Е.В. Бреус. – М.: УРАО, 2000. – 208 с.

2. Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода / Р.К. Миньяр-Белоручев. – М.: Московский лицей, 1996. – 201.

3. Рецкер Я.И. Учебное пособие по переводу с англ. яз. на русск. / Я.И. Рецкер. – М.: Просвещение, 1982. – 84с.

4. Федоров А.В. Основы общей теории перевода (лингвистические проблемы): Учебное пособие / А.В. Федоров. – М.: Высшая школа, 1983. – 303с.

5. Швейцер А.Д. Теория перевода. Статус, проблемы, аспекты / А.Д. Швейцер. – М: Либроком, 2009. – 216с.