Викладач англійської мови Павлович А. В.

Національний технічний університет України «КПІ»

Описовий апарат дискурсу

Необхідно розглянути питання, які ставить дискурсивний аналіз і які потребують відповіді: як характеризують і називають головні одиниці взаємодії; скільки є різних функцій; як ці функції реалізовуються лексико-граматично і які структури об’єднують ці головні одиниці. Немає одностайного погляду щодо описового апарату (обмеженість і необмеженість). В той час, коли такі вчені як Дж. Сінклеер, М. Каклтард, Д. Хаймс і Шефлен займаються питанням структури взаємодії, С. К. Левінсон припускає функціональне значення індивідуальних висловлювань, що є більш важливо для вивчення дискурсу [1, 235]. Описи, які стосуються структури взаємодії, варіюються в кількості аналітичних одиниць, які пропонують, від двох (Хаймс) до шести (Сінклеер). Аналітичні одиниці описового апарату дискурсу:

за Хаймсом: подія, акт;

за Сінклеером: взаємодія, повідомлення (мовленнєве), послідовність, обмін, рух, акт. [2, 45].

Однак до проблеми можна підійти з двох сторін: можна писати правила по реалізації, щоб показати як функції відносяться до їх лексико-граматичної реалізації; або можна писати пояснювальні правила, щоб показати яким чином певні відрізки мовлення розуміються так, ніби вони мають особливе значення.

Інша важлива проблема, пов’язана з дискурсивним аналізом – це відношення між дискурсом та мовцями і слухачами, ким і для кого він створюється. Це проблема, що стосується того, як соціальні ролі впливають на вибір виду дискурсу залежно від того, хто говорить, де і про що говорять, як спрацьовують невербальні сигнали і як фактична форма зумовлюється соціальними відносинами між учасниками [3, 113]. Це питання висвітлюється Т. А. Ван Дійком в його книзі «Мова, пізнання, спілкування». Він зосереджується на теорії пізнання, яка пов’язана з продукуванням та розумінням мовленнєвих актів. (Необхідно відмітити, що «акт», зазначений Дж. Сінклеером відрізняється від «акту», запропонованого в теорії мовленнєвого акту і називається «дискурсивним актом» ). Згідно цього погляду, цінність дискурсу залежить від того, перед чим знаходився лінгвістичний елемент і за чим, як очікується, він повинен іти. Водночас «акт» в теорії мовленнєвого акту вивчається в межах значення слів і структур висловлювань, психологічних умов мовця і т.д. Ми будемо вживати термін «акт» і його відношення до теорії мовленнєвого акту.) Т. А. Ван Дік стверджує, що існує три складових:

1. пізнання (умовні знання співрозмовників)

2. мова (корпус лексичних одиниць)

3. спілкування (яке залежить від умов)

Успішність мовленнєвого акту досягається за наявності таких компонентів. По-перше, існування співрозмовників; це головна умова, при якій може відбутися дискурс. По-друге, контекстуальність або контекст дискурсу, який містить в собі певні умови для того, щоб відбулася розмова. Інший важливий компонент – це ідентфікація мовленнєвого акту. Врешті-решт реалізацію мовленнєвого акту можна назвати успішною, коли слухач розуміє намір мовця і дає на це відповідь. Знання особи про рамки (умови), що зумовлюють тему розмови. Послідовніст мовленнєвого акту з його деталізацією складає макротекст з вираженням однієї мети, нехай це буде погроза чи прохання. Кожен дискурс підтримується мовцем завдяки створенню організаційної бази (основи) чи макроумовам для спілкування.

Кожен дискурс також зумовлюється загальним соціальним контекстом, який характеризується типом взаємозв’язку між учасниками розмови. Серед них Т. А. Ван Дійк визначає три типи: особистий, соціальний, інтуїтивні (формальні) чи неформальні відносини [4, 62]. Таким чином ми можемо також говорити про позицію обох співрозмовників (слухача і мовця), їхньої ролі і статусу; їхні якості (вік, стать тощо); відносини між учасниками дискурсу. Немає жодного сумніву, що функції, співрозмовники (батько, слуга, суддя тощо) зумовлюють дискурс: батьки можуть змусити дитину лягти спати реплікою: «Вже пізно. Лягай спати!», але ця сама репліка, сказана дитиною зумовить лише емоційний вплив на слухача.

Велике значення в розвиванні дискурсу відіграють межі умовних знань, завдяки яким кожен мовець здійснює певні дії:

1. специфічний тип ситуації;

2. межі контексту, що відноситься до ситуації;

3. якості і відношення;

4. норми, правила, принципи і закони дискурсу.

Ці стадії можна спостерігати в межах умовних знань співрозмовників. Це ми можемо розглянути на таких прикладах:

· “Let me carry your suitcase!”

Функції: А – людина, яка зустрічає

Б – гість

Також межі таких стадій також беруться до уваги учасниками розмови:

1. Якщо А зустрічає Б то, напевне, вони в гарних відносинах;

2. Якщо для Б тяжко нести валізу, то А допоможе Б ( чи запропонує Б допомогу);

3. Валіза тяжка – цього достатньо, щоб запропонувати допомогу.

4. Зазвичай ми допомагаємо жінкам, старим людям, хворим чи стомленим людям.

Таким чином описовий апарат дискурсу відіграє невід’ємну роль у формуванні та реалізації розмови.

Література:

1. Levinson S. C. Pragmatics. – Cambrodge University Press, 1983. – 420 p.

2. Coutlhard M. An Introduction to Discourse Analysis. – Longman Group UK Limited, 1985. – 212 p.

3. Palmer F. R. Grammatical Roles and Relations. – Cambridge University Press, 1994. -- 259 p.

4. Dijk T. A. The Semantics and Pragmatics of Functional Coherence in Discourse // Versus. – Milano, 2004. – p. 49 – 65.