Право / 13. Международное право

Ковальська Р.С., науковий керівник: к.ю.н. Білоус І.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Сутність, різновиди та особливості кодифікації норм міжнародного права

Дослідження питань кодифікації норм міжнародного права у сучасних державах набуває дедалі більшої актуальності. Одним із вирішальних напрямів сучасної державної політики є реформування внутрішнього законодавства з метою наближення його до світових стандартів правового законодавства демократичної країни. Особливого значення в цьому зв’язку набуває проблема кодифікації норм міжнародного права, яка дозволяє будувати законодавство, що регулює правові відносини з іноземними країнами, на єдиних засадах.

Питання кодифікації норм міжнародного права аналізувалися у наукових працях таких відомих вітчизняних вчених, як В.І. Кисіль та А.С. Довгерт. Окремі аспекти даного питання знайшли відображення у монографіях, дисертаціях та наукових статтях О.О. Мережка, І.М. Забари, Р.А. Майданика, Б.М. Криволапова, В.Я. Калакури, О.О. Кармази, О.Ю. Серьогіна, Г.А. Цірата, Г.В. Цірат, Г.С. Фединяк, О.Р. Кибенко, В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана, В.В. Балдинюка, А.О. Філіп’єва та інших.

Кодифікація норм міжнародного права - це офіційна систематизація діючих договірних і звичайних міжнародно - правових норм, здійснювана суб’єктами міжнародного права на спеціальних міжнародних конференціях або в рамках міжнародних міжурядових організацій з метою:

¾ перетворення звичайних міжнародно - правових норм у договірні міжнародно - правові норми і закріплення їх у відповідному договорі;

¾ розробки нових міжнародно - правових норм, необхідність яких продиктована розвитком науки і техніки;

¾ перегляду та уточнення окремих міжнародно - правових норм з виключенням з правового обороту застарілих норм (наприклад, права

переможця та інші);

¾ інших цілей (зближення позицій різних груп держав) [1, c.25 – 26].

Таке широке охоплення кодифікаційних цілей дозволяє стверджувати, що кодифікація, що здійснюється на офіційному рівні суб’єктами міжнародного права, є нормотворчим процесом, сприяє прогресивному розвитку міжнародного права і є засобом зміцнення міжнародного правопорядку.

З цього видно, що кодифікація є правотворчим процесом. Прийнято розрізняти кодифікацію офіційну, що здійснюється державами, їх організаціями, і неофіційну, вироблену без участі держав громадськими організаціями та приватними особами.

Кодифікація є офіційною лише в тому випадку, коли в ній беруть участь держави безпосередньо або за допомогою міжурядових чи міжнародних організацій. Приклади кодифікацій, які здійснювали вчені або окремі наукові національні або міжнародні установи, неурядові організації є неофіційними, мають допоміжне значення для встановлення тих чи інших правових норм, або наукових досліджень, а також для вивчення та викладання питань кодифікації.

Головним різновидом неофіційної кодифікації норм міжнародного права є доктринальна кодифікація, що здійснюється вченими або їх організаціями. Такого роду кодифікація відігравала й продовжує відігравати важливу роль. Власне, сьогодні будь - яка кодифікація у тій чи іншій мірі є доктринальною, оскільки не може здійснюватися без участі вчених [2, c. 111 - 112].

Офіційна кодифікація норм міжнародного права реалізується у формі міжнародних договорів. Особливе місце в кодифікаційних процесах займає Організація Об'єднаних Націй (ООН). Статут ООН містить положення про те, що «Генеральна Асамблея (ГА ООН) організує дослідження і робить рекомендації з метою: а) ... заохочення прогресивного розвитку норм міжнародного права і їх кодифікації» (стаття 13 Статуту) [5]. Таким чином, слід зазначити, що поняття «кодифікація» і «прогресивний розвиток міжнародного права» є складовими, взаємозалежними і такими, що взаємопроникають, елементами єдиного кодифікаційного процесу.

Провідною міжнародною організацію, яка займається проблемами кодифікації норм в міжнародному праві є Комісія з міжнародного права. Чинними кодифікаційними актами є:

1. Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р.

2. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.

3. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969р.

4. Конвенція ООН з морського права 1982 р. тощо [3, c. 23].

На сьогоднішній день кодифікаційний процес дозволяє підсилити характер міжнародного права, відобразити в ній соціальні цілі, що відповідають потребам міжнародного співтовариства в цілому. За допомогою кодифікації конкретні норми, інститути і галузі перебудовуються відповідно до цілей і принципів системи міжнародного права у цілому, в результаті чого система зміцнюється. У формуванні спільного, звичаєвого права завжди вирішальна роль належала провідним державам. Кодифікаційний процес відкриває великі можливості для участі всіх держав у правотворчості.

Але не можна стверджувати, що кодифікація всюди, в усі часи і за всіх умов своєчасна. Кодифікація, безсумнівно, є перешкодою для так званого органічного росту права від звичаю до звичаю. Безперечно, право, так як воно кодифіковане, не може легко пристосовуватися до індивідуальних особливостей окремих випадків, які підпадають під його дію. Далі, не можна заперечувати того факту, що разом з кодифікацією до судів і в юридичну літературу часто проникають такі тлумачення закону, які часто-густо ґрунтуються на букві і слові закону більше, ніж на його принципах. Жодним чином не можна стверджувати, що кодифікація повністю усуває контроверзи.

Загалом, в останні десятиріччя склався досить розвинений механізм розвитку і кодифікації норм міжнародного права. Багато юристів досить високо оцінюють можливість цього механізму. Але є правознавці, які досить скептично ставляться до результатів кодифікації. Стверджується, що замість з'ясування існуючих неясностей конвенції в результаті неточних формулювань і широкого використання застережень створюють ще більшу невизначеність і плутанину.

Ефективність кодифікації багато в чому залежить від того, що вона не руйнує і не підмінює звичайне право, а взаємодіє з ним. Одна з головних проблем права полягає в тому, щоб не відставати від ходу життя. Нове право значною мірою створюється за рахунок розвитку старого. Одним із засобів відновлення міжнародного права і є кодифікація [4, c. 523 – 524].

Підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що кодифікація норм міжнародного права є систематизацією й удосконаленням норм загального міжнародного права, яке здійснюються шляхом встановлення і уточнення формулювання змісту чинних норм, перегляду застарілих норм і розробки нових норм з урахуванням потреб розвитку міжнародних відносин і закріплення цих норм в єдиному внутрішньоузгодженому порядку в міжнародно - правовому акті.

Кодифікація забезпечує найбільш спільне розуміння, тлумачення і застосування наявного чинного нормативного матеріалу, сприяє становленню міжнародної нормативної системи і зміцненню світового правопорядку в цілому.

Література:

1. Баймуратов М. О. Міжнародне право: підручник / М.О. Баймуратов. – Харків: Одіссей, 2010. - С. 25 – 26.

2. Довгерт А.В. Кодифікація норм міжнародного приватного права / А. В. Довгерт // Українське право. – 2011. – № 3. – С. 111-112.

3. Задорожній О.В., Буткевич В.Г., Мицик В.В. Основи теорії міжнародного права / О. В. Задорожній, В.Г. Буткевич, В. В. Мицик. – К., 2011. – С.23.

4. Нестеренко С. С. Щодо питання про кодифікацію права міжнародної відповідальності / С. С. Нестеренко // Актуальні проблеми держави та права. – К., 2011. – С. 523 – 524.

5. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду: Міжнародний договір від 25.06.1945р.. – [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_010