Басалюк Н., студент 2 курсу

Національний університет «Одеська юридична академія»

Юридичний зміст конституційного принципу

єдиного громадянства в Україні

Одночасне громадянство двох чи більше країн турбує багатьох українців точно не менше, ніж  зубожіння й інтелектуальна деградація нації. 

Проблема взаємовідносин людини із суспільством і державою, пошук найбільш оптимальних форм їхньої взаємодії, і питання громадянства, зокрема, цікавлять вчених із стародавніх часів. Ще Аристотель в одній з його найвідоміших праць «Політика» піднімав питання про те, хто є громадянином, і дійшов висновку, що держава - це сукупність громадян. Питання громадянства хвилювали і філософів-просвітителів. Але лише з прийняттям перших конституцій можна вести мову про громадянство в його сучасному розумінні.

Дослідженням інституту та принципів громадянства України займалися Ю.Боярс, Л.Воєводін, М.Вітрук, Д.Златопольський, С.Кишкін, С.Косаков, В.Мелащенко, А.Мішин, О.Лотюк, Ю.Тодика та інші. 

Говорячи про громадянство в цілому, слід розуміти, що воно є складною багатогранною правовою категорією, сутність якої найбільш повно відбиває його розуміння як категорії правового зв’язку фізичної особи – громадянина і держави, що проявляється у взаємних правах і обов'язках, зумовлює поширення на громадянина усієї повноти суверенної влади держави від імені народу, якому властиві специфічний, правовий, взаємний, стійкий у часі та необмежений у просторі, публічний характер. 

Стаття 4 Конституції України проголошує: «В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом».  Пункт 1 статті 2 Закону України «Про громадянство України» деталізує принцип єдиного громадянства, закріплений у Конституції:
- окремі адміністративно-територіальні одиниці (Автономна Республіка Крим та області) не можуть мати свого громадянства;
- якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
- якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. 

Безперечно, найбільше питань викликає ситуація добровільного набуття громадянином України іноземного громадянства. У таких випадках необхідно пам’ятати, що рішення про втрату громадянства України на підставі добровільного набуття громадянства іншої держави може бути прийняте Президентом України (ч. 3 статті 19 Закону України «Про громадянство України»). До видання відповідного указу Президента України громадянин України, який набув громадянство іноземної держави, користується всіма правами та несе всі обов’язки громадянина України (стаття 20 Закону), а також що механізму примусового позбавлення громадянства України за добровільне набуття іноземного громадянства у законодавстві немає. Згадаймо також, що стаття 19 Закону України «Про громадянство України» передбачає ряд випадків, коли набуття іноземного громадянства не вважається добровільним і, відповідно, не може бути підставою втрати українського громадянства (наприклад, одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем тощо).

  Єдине громадянство є невід’ємною умовою існування незалежної унітарної держави, яка базується на демократичних і правових засадах. Конституційне положення покликане забезпечити єдиний правовий статус для всіх громадян, які мешкають на території України та мають українське громадянство. Заборонена можливість юридичних утисків громадян, які прийняли громадянство інших держав, але мають помешкання на території України. З моменту прийняття Конституції України, встановлення принципу єдиного громадянства в Україні зумовлює однакове розуміння кожною людиною своєї причетності до долі незалежної держави – України. 

Конституційно закріплений принцип єдиного громадянства дозволяє уникати політичних і юридичних колізій, які існують у тих державах, де консти­туціями і законами визнається інсти­тут подвійного громадянства, наприк­лад США, Канада, Іспанія, Швейцарія та ін. Такий інститут породжує дуже велику кількість суперечностей, зако­нодавчих неузгоджень внаслідок неод­накового обсягу прав і свобод, якими біпатрид (тобто особа з подвійним гро­мадянством) можуть реально користу­ватися за місцем мешкання, і тими, за яким вони мають право отримувати за­хист відповідно до правопорядку, що діє на їх етнічній батьківщині, грома­дянами якої вони також визнаються. Керуючись такими принципами, у практиці міждержавних відносин склалась тенденція уникати застосу­вання інституту подвійного громадян­ства, а користуватися ним тільки на ос­нові двосторонніх угод.

Подвійне громадянство (біпатризм), як і безгромадянство (апатризм), слід розглядати як негативні явища. Й. Кунц розглядав біпатризм як нетерпиме явище, що містить супереч­ності як джерело серйозних міжнарод­них конфліктів.

Єдине громадянство проголошено в Конституції України як існуюче, що дає можливість застосовувати юри­дичні внутрішньодержавні механізми захисту прав і свобод громадянина за їх тісної взаємодії з міжнародно-пра­вовими процедурами захисту прав і законних інтересів усіх громадян, ви­робленими та застосовуваними в міжнародному співтоваристві.

 Встановивши принцип єдиного громадянства, Конституція України вносить цим упорядкованість й урегульованість у суспільні процеси. У свою чергу, це дає можливість коор­динувати й узгоджувати інтереси різних соціальних груп і політичних сил, підводити правову основу під складну систему зв'язків і відносин людей у суспільстві. 

Підсумовуючи зазначене, можна дійти висновку, що єдине громадянство в Україні – міцний правовий зв'язок людини з державою, що зумовлено сукупністю їх взаємних прав, обов’язків і відповідальності. Лише на основі громадянства певної держави окрема особа може скористатися максимальним рівнем прав, гарантованих цим громадянством. Що було б, якби кожна адміністративно-територіальна одиниця в Україні мала б своє громадянство: Закарпаття – закарпатське, Одеса – одеське, Київ – київське…? Сама вже тільки теорія такої можливості здається абсурдною, а втілення її в життя, по суті, у дуже короткий проміжок часу призвела би до дроблення країни на території із окремими паспортами, законодавством, устроєм. А ще до невизначеності, розбіжностей, неузгодженості, що аж ніяк не потрібно Україні, що тільки стала на свій шлях розбудови правової держави. В буремний час, який сьогодні переживає Україна, їй як ніколи потрібна єдність: і у визначенні національної ідеї, і в мовній політиці, і у прагненні вистояти в нелегкий час. Сумний досвід минулих років свідчить, що цього в нашій державі ніколи не буде. Так хоч громадянство у нас буде єдине – громадянина України.

Література:

1.     Бедрій Р.Б. Конституційно-правові основи громадянства України: моногр. – Л., 2006. – 164 с.

2.     Боярс Ю.Р. Вопросы гражданства в международном праве. М., 1986. – 157 с.

3.     Лотюк О.С. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України // Право України – 1998. – №7.

4.     Науково-практичний коментар Закону України «Про громадянство України» - К., 2002. – 251 с.  

5.     Подима Яніна Василівна. Конституційно-правові принципи громадянства України: дис.канд.юрид.наук / Київський національний університет імені Тараса Григоровича Шевченка. – К.,2010. – 245 с.

6.     Толкачова І.: конституційний принцип єдиного громадянства // Право України: юридичний журнал. – 2009. - №11. С.196 – 200.

7.     http://krytyka.com

8.     http://ukrinur.kiev.ua