Вилгін Євген Аркадійович,

к.держ.упр., докторант Міжрегіональної академії управління персоналом

Державне регулювання інноваційно-інвестиційної сфери

Функціональне призначення інноваційно-інвестиційної сфери в системі суспільного поділу праці зв'язане з виконанням нею функцій по створенню і задоволенню потреб у нововведеннях, як матеріального виробництва, так і всього суспільства в цілому. Основна частина споживчої вартості продукції інноваційно-інвестиційної сфери має товарну форму, її рух здійснюється за допомогою обміну, але вона може реалізовуватись також у нематеріальних формах багатства, у вигляді досягнення науки і техніки, що відповідає другій із двох форм нагромадження.

Інноваційно-інвестиційна сфера охоплює об'єкти НДДКР, маркетингу, підприємницьких структур, діяльність яких спрямована на задоволення потреб агропромислового виробництва в інноваціях, але не включає органи управління. Вона бере участь у створенні і перерозподілі валового внутрішнього продукту і забезпечує перехід власності і наукового продукту зі сфери науки в сферу агропромислового виробництва. В інноваційній сфері поєднуються розрізнені процеси в єдиний інноваційний процес, що створює нововведення, які відповідають попиту виробничої сфери, і забезпечуючи умови їх освоєння підприємством і споживачами.

У цілому економічні відносини інноваційно-інвестиційної сфери похідні від відносин матеріального виробництва. Однак, разом з тим їм притаманна власна специфіка.

Узагальнюючи сутність і спрямованість інновацій і інноваційно-інвестиційної діяльності, можна визначити її функції в агропромисловому виробництві.

По-перше, інновація служить сполучною ланкою між наукою і агропромисловим виробництвом, забезпечуючи реалізацію наукових відкриттів в процесі людської діяльності. Можна сказати, що в даному випадку вона виконує посередницьку функцію.

По-друге, за допомогою інновацій здійснюються заходи, що сприяють розвитку продуктивних сил і росту продуктивності праці.

По-третє, інновації сприяють поглибленню поділу праці, становленню нових галузей і виробництв, нових ринків.

По-четверте, інновації в даний час є основним інструментом конкурентної боротьби. За допомогою інновацій стає можливим скорочувати витрати виробництва, змінювати ціни й удосконалювати продукт, що забезпечує перемогу в конкурентній боротьбі.

По-п'яте, інновації стимулюють розвитку потреб і споживання. Нові більш дешеві продукти, стимулюючи розвиток потреб і удосконалюючи їхню структуру, стають доступними для сільськогосподарських підприємств.

По-шосте, за допомогою інновації створюється можливість підвищення конкурентноздатності національних продуктів і закріплення позицій країни на світовому ринку.

Отже, кінцевою метою інноваційно-інвестиційної діяльності є рішення виявлених технологічних проблем з урахуванням існуючих умов шляхом створення нововведень. Здійснюють цю діяльність окремі суб’єкти – підприємства, конструкторські і технологічні відділи, дослідницькі підрозділи, спеціалізовані впроваджувальні і консультаційні організації тощо. Проблема активізації цієї діяльності є актуальною завжди, але в умовах трансформації аграрної економіки, перебудови усього виробництва, значимість цієї проблеми зростає.

Під активізацією ми будемо розуміти процес прискореного розвитку інновацій, перехід до більш активних дій усіх суб'єктів, що беруть участь у цьому процесі. Як економічна категорія активізація відбиває процес зміни зв'язків і відносин між усіма учасниками інноваційно-інвестиційної діяльності. Вона виявляється в посиленні динамічності інновацій, у саморозвитку всіх учасників інноваційно-інвестиційної діяльності, потреби в їхній самореалізації.

Активізація інноваційно-інвестиційної діяльності залежить від ряду умов. По-перше, у суспільстві повинний бути необхідний, досить високий потенціал, включаючи створені заділи, накопичені відкриття і винаходи, висококваліфіковані кадри. По-друге, необхідні соціально-економічні умови: можливість здійснювати комерціалізацію результатів, наявність підприємницького кола, управління процесом з боку держави, що дозволяє забезпечити координацію діяльності і пріоритети розвитку. По-третє, необхідна діюча система економічних і інституціональних стимулів, що забезпечує зацікавленість усіх суб'єктів у високих результатах роботи.

Створити, і головне - підтримувати ці умови - досить складно, це вимагає узгодження напрямків економічної і соціальної політики, розвинутої системи наукового й інформаційного обслуговування, ефективної системи освіти і підвищення кваліфікації, додаткових ресурсів у всіх учасників цього процесу. Особливо це складно в кризових умовах, з якими постійно зіштовхується наша економіка, але рішення цієї задачі повинне вийти на одне з перших місць: без її рішення неможливе економічне зростання як в цілому в Україні.

Крім того, необхідно ще раз підкреслити, що теорія інновацій і окремі частини дослідження даного процесу досліджують, як правило, лише сферу поширення наявних у суспільному виробництві нововведень. Може бути, саме тому, деякою мірою, передбачуваність нововведень дуже низька за ступенем обґрунтованості.