Вікторія Торохтій

д.е.н., проф. Прутська О.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

м. Вінниця

Аналіз ризиків банківської діяльності та шляхи удосконалення діяльності сучасного банку

Необхідність аналізу, якісної і кількісної оцінки величини ризиків банківського сектора виникає внаслідок наявності чіткого взаємозв’язку між станом банківської системи й економічним ростом країни. Своєю чергою, підтримка стабільного економічного росту та стабільності банківського сектора неможлива без чіткого уявлення про їх нагальні проблеми, у т. ч. про ризики, що виникають у процесі банківської діяльності. Аналіз ризиків банківської системи України здійснюється органами банківського нагляду. До цілей банківського нагляду в цьому напрямку належать: аналіз і оцінка фінансового стану банків, контроль за дотриманням банківського законодавства, застосування органами банківського нагляду коригуючих заходів.

Найважливішим інструментом банківського нагляду України є дистанцій- ний аналіз, основне завдання якого полягає у визначенні характеристик ризику банківського сектора на підставі кількісної інформації, отриманої з банківської звітності. Результати такого аналізу використовуються як первинна інформація для оцінки поточної ситуації в банківському секторі й вироблення рішень, що стосуються його розвитку. Крім того, дистанційний аналіз використовується в процесі оцінки ризиків і є єдино можливим інструментом якісного й кількісного аналізу розвитку банківського сектора в цілому [7].

Загальні і спеціальні підходи до аналізу і оцінки ризиків банків та банківської системи розглянуті в працях таких вітчизняних та зарубіжних авторів, як А.Б. Камінський, Д. Гриньков, М. Фрост Стівен, А.А. Лобанов, А.В. Чугунов [8], В.В. Іванов, А.І. Малихіна та ін., а також у нормативних матеріалах Національного банку України.

Окремі методологічні підходи до дистанційного аналізу розглянуті в Методичних вказівках з інспектування банків «Система оцінки ризиків» [3] та Методичних рекомендаціях щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України [4], розроблених НБУ.

Незважаючи на наявність праць, присвячених вивченню проблеми, що досліджується, як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі, на сьогоднішній день питання аналізу та оцінки ризиків, а також пошук шляхів удосконалення ризиків банківської діяльності потребує проведення подальших наукових досліджень.

Метою статті є дослідження основних підходів до визначення процесу аналізу ризиків банківської діяльності та виокремлення напрямків вдосконалення діяльності сучасного банку відповідно до запитів ринку.

Виклад основного матеріалу. Ризик, присутній практично в будь–яких банківських операціях. Причинами його виникнення можуть бути [6, с. 179]:

1. Ризик обумовлений можливою, неплановою зміною умов діяльності, що визначають видатки банку на забезпечення власної діяльності.

2. Ризик, що обумовлений появою збитків.

3.Ризик, пов’язаний із втратами, які сприймаються як непередбачене зниження банківського прибутку.

Дослідження доводять, що у міжнародній практиці ефективнішим вважають двоступеневий аналіз зовнішніх ризиків. Спочатку оцінюють економічну ситуацію в країні, потім, обчислюють рівень сумарного ризику країни. Крім аналізу ризику країни, необхідно зважати на ризики, пов’язані із зовнішньоекономічною діяльністю. Вони можуть бути зараховані як до зовнішніх, так і до внутрішніх ризиків банку – залежно від того, які рішення прийме менеджмент банку за конкретних обставин щодо його внутрішньої діяльності.

Необхідно констатувати, що внутрішні ризики виникають у результаті діяльності самого банку і залежать від операцій, які він проводить. Відповідно вони пов’язані з [6, с. 181–182]:

1) активами банку (кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, лізингові, факторингові, касові, інвестиційні ризики тощо);

2) зобов’язаннями банку (ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за міжбанківськими кредитами, отриманими кредитами);

3) якістю управління банком власними активами і пасивами (процентний ризик, ризик незбалансованої ліквідності, неплатоспроможності, ризик структури капіталу, недостатності капіталу);

4) ризиком реалізації фінансових послуг (операційні, технологічні, стратегічні, адміністративні, бухгалтерські ризики, а також ризики, пов’язані з інноваціями, безпекою, зловживаннями).

Важливу роль в системі управління банківськими ризиками відіграє оцінка кожного конкретного ризику, його кількісний та якісний вимір, визначення методик, за якими будуть оцінюватися ризики кожної категорії або групи.

Для того, щоб визначити рівень банківських ризиків, банкам потрібно створювати системи оцінки ризику, які мають визначати такі компоненти:

- обсяги можливих витрат та розміри ризику;

- вірогідність настання тієї чи іншої негативної події;

- тривалість періоду, під час якого буде діяти ризик.

Щодо ризиків, пов’язаних із реалізацією фінансових послуг, застосовують спеціальні методи аналізу. Вивчаючи операційні ризики банку, оцінюють, як збільшується вартість послуг банку та зростають поточні витрати.

Як стверджують фахівці, існують три основні методи оцінки ризиків: метод експертних оцінок, аналітичний та частковий (статистичний) [1].

Результати досліджень засвідчили, що на практиці існує комплексний метод аналізу загального розміру банківських ризиків, який базується на сукупній оцінці ризику стосовно банку в цілому.

Головним в управлінні ризикованими операціями банку є визначення

ступеня допустимості і виправданості того чи іншого ризику та прийняття рішення. Перспективним є визначення ступеня допустимості загального ризику банку для встановлення нормативу відрахувань від прибутку до резервного фонду [1, с. 184].

Зважаючи на необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості банків на внутрішньому й міжнародних ринках, необхідно вжити такі заходи:

– розширити можливості підтримання ліквідності банків на основі програм фінансового оздоровлення,

– збільшити нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій,

– оптимізувати структуру капіталу, активів та зобов’язань, виходячи із завдань забезпечення фінансової стійкості банків та їх позитивного впливу на розвиток реального сектору економіки;

– посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків, та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків;

– забезпечити пропорційне зростання регулятивного капіталу та його складових обсягів активно-пасивних операцій;

– підвищити ефективність управління активами і пасивами з метою недопущення необґрунтованого збільшення відрахувань від регулятивного капіталу, зокрема пов’язаних із нарахованими, але не сплаченими доходами;

– розробити стратегічні цілі в залежності від ситуації в країні та за кордоном;

– активніше застосовувати процедуру реорганізації банків шляхом приєднання або злиття, а також реструктуризація банків шляхом закриття збиткових філій [5, с. 258].

Серед багатьох факторів, які визначають ефективність банківської діяльності (економічних, правових, організаційних, кадрових тощо) важливе місце посідає також психологічний чинник довіри населення. Він має дві складові: довіра населення до національних грошей — гривні та довіра до банків.

Підвищення довіри до банків — це актуальне завдання загальнодержавної ваги. Зволікання з її вирішенням може найближчим часом відчутно загальмувати розвиток економіки країни. Тому необхідно невідкладно вживати заходів. Насамперед повинні діяти самі банки. В умовах швидкого загострення конкурентної боротьби вистоять ті з них, які завоюють найвищу довіру населення .

Для зростання довіри до банків необхідне створення суспільно позитивного іміджу навколо банків. Нині, на жаль, ніхто про такий імідж не дбає, навіть самі банкіри [2].

Загальноекономічний ефект від зростання довіри населення до банків можна реалізувати за такими напрямами:

– шляхом збільшення ресурсної бази банків завдяки інтенсивнішому припливу вкладів, нарощуванню кредитних та інвестиційних відрахувань в економіку, внаслідок чого поліпшується забезпечення фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання, і, в свою чергу, підвищує фінансовий стан останніх;

– шляхом здешевлення банківських ресурсів, а отже, і кредитів, оскільки, довіряючи банкам, населення нарощуватиме вклади навіть у разі зниження процентних виплат за ними;

– шляхом посилення стимулюючої ролі оплати праці у підвищенні її продуктивності як одного з основних чинників економічного зростання [6].

І останнє. Для зміцнення довіри до банків з боку найкомпетентнішої частини населення важливе значення має послаблення політичних ризиків у їх діяльності. Річ у тім, що політичні ризики є найочевиднішими для клієнтів банків і чи не першими застерігають їх від вкладення грошей у банки.

Для банків України важливим завданням постає забезпечення свого стабільного розвитку для досягнення найвищих фінансових результатів, також підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому фінансових ринках, посилення взаємодії банків із реальним сектором економіки України.

Здійснюючи процес управління ризиками в банку, необхідно враховувати, що всі види ризиків взаємопов’язані, а рівень ризику постійно змінюється під впливом динамічного середовища. У міру розвитку українського ринку банківських послуг і появи більшої кількості складних банківських продуктів зростатиме ризик банківської системи в цілому. Цей процес обов’язково повинен супроводжуватися посиленням вимог Національного банку України до достатності капіталу вітчизняних банківських установ та їх ліквідності для забезпечення покриття банківських ризиків. Крім того посилення вимог буде також спрямоване на одержання достатньої та якісної інформації про діяльність банку. Впровадження вірно структурованої централізованої системи управління ризиками дозволить банку бути надійнішим партнером для всіх учасників як вітчизняного, так і зарубіжного ринку банківських послуг, оскільки система управління банківськими ризиками в розвинутих країнах останнім часом набуває характеристик гарантування.

Щоб досягти успіху в обмеженні ризиків банки повинні створювати та розвивати консолідовані системи управління ризиками. Саме за допомогою таких систем керівництво банку одержує можливість виявляти, оцінювати, мінімізувати та контролювати той чи інший ризик.

Висновки. Різні види ризиків спричиняються різноманітними факторами та по–різному впливають на стійкість банку. У вітчизняній банківській практиці існують три основні методи аналізу та оцінки ризиків банківських установ: метод експертних оцінок, аналітичний та частковий (статистичний).

В системі управління ринковим ризиком банків України необхідно визнати, що найбільш дієвим підходом в такому управлінні є встановлення лімітів, які будуть обмежувати відкриті позиції банків за активами, що мають найвищий ринковий ризик.

У напрямку вдосконалення нагляду за вітчизняними системами управління операційно-технологічним ризиком банків України ми пропонуємо запроваджувати в банках самоаналіз за спеціально розробленими анкетами, що дозволить комплексно оцінити ефективність існуючої в банку системи управління та виявити суттєві недоліки в ній з тим, щоб виробити дієві пропозиції нагляду в напрямку поліпшення існуючої в банку системи управління операційно-технологічним ризиком.

Таким чином, з вище описаного, можна зазначити, що в умовах світової фінансової кризи, яка охопила банківський сектор більшості країн світу, винятково важливого значення набуває дослідження умов і причин виникнення кредитних і ринкових ризиків, а також обґрунтування основних завдань органів регулювання і нагляду з метою уникнення або управління такими ризиками. Удосконалення систем нагляду та управління ризиками є запорукою забезпечення стабільного та ефективного функціонування всієї банківської системи.

Список використаних джерел:

1. Дослідження Агентства фінансових ініціатив «Аналіз систем ризик-менедж- менту в банках України» // Веб-сторінка «Агентство фінансових ініціатив». – http://www.afi.com.ua.

2. Ефремoва Н. Ф., Матухнo O. O., Дадoнoва К. С. Пoбудoва та складoві системи управляння кредитним ризикoм кoмерційнoгo банку// Ефективна економіка –[Електрoнний ресурс] – Режим дoступу: http://www.economy.nayka.com.ua

3. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків», затверджені постановою Правління Національного банку України від 15.03.2004 № 104 // Веб-сторінка “Закони України”. – http://uazakon.com/ big/text1263/pg1.htm.

4. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України, затверджені постановою Правління Національного банку України 02.08.2004 № 361.

5. Міщенкo В. І., Науменкoва С. В. Банківський нагляд. – К.: ЦHД HБУ, УБС, 2010. – 498 с

6. Парасій–Вергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності: [навч.–метод. посібник для самост. вивч. дисц.]. / І.М. Парасій–Вергуненко. – К.: КНЕУ, 2003. – 347 с.

7. Фрост С. М. Настільна книга банківського аналітика: Гроші, ризики і професійні прийоми / М. Стівен Фрост ; пер. з англ. ; за наук. ред. М.В. Рудя. – Дніпропетровськ : Баланс Бізнес Букс, 2011. – 672 с.

8. Энциклопедия финансового риск-менеджмента / под ред. А.А. Лобанова, А.В. Чугунова. [3-е изд. ]. – М. : Альпина Бизнес Букс, 2007. – 878 с.