Пендещук А

Пендещук А.Я.

Буковинський державний медичний університет, Україна

Проблематика визначення концепту на сучасному етапі лінгвістичних досліджень

Реальна дійсність відображається у свідомості людини у процесі мислення як накопичення різних за характером та обсягом знань про цю дійсність, репрезентованій в матеріально виражених одиницях мови, які дають змогу людині оперувати відповідними вербалізованими структурами мислення [2, с. 11]. Одним із компонентів, який опосередковує цей процес, і є концепт. У когнітивних дослідженнях концепти пов’язують феномен значення слова зі знанням і структурами його відображення в свідомості.

Концепти, будучи одиницями етнокультурної інформації, відображають світ національного сприйняття предметів та понять, які позначає мова. Тому Ю.С. Степанов називає їх згустками “культури у свідомості людини; це те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини” [6, с. 40].

Концепти створюють відповідний семіотичний простір. Сукупність взаємно зв’язаних концептуальних сфер, що відображають знання індивіда про певні фрагменти світу, центром якого він є, формують структуру концептуальної картини світу. Зміст кожної концептуальної сфери визначається наявністю в них семантичних сфер (полів), які відображають основні категоріальні інваріанти, що визначають певний культурно-історичний тип [3, с. 230]. У межах нашої роботи “концепт” ми розуміємо як дискретну, мисленнєву, динамічну одиницю колективної свідомості, яка є способом і результатом категоризації знання і має вербальне вираження.

Виступаючи узагальненням значень усіх слів класу, концепти є семантичною категорією найвищого ступеня абстракції, яка включає в себе всі окремі значення конкретизації загальної семантики й зумовлює функціональний потенціал мовної одиниці до її реалізації в мовленні, отримуючи як стисле, так і розгорнуте уявлення в різних лексемах [5, с. 81].

Концепт у лінгвістиці – вміст поняття, смислове значення імені (знаку), відрізняється від самого знаку і від його наочного значення (денотата, об'єму поняття), ототожнюється з поняттям і сигніфікатом [1, с. 27]. Актуалізація концепту володіє структурою, яка має дві сторони – зовнішню і внутрішню. Внутрішня структура актуалізації концепту – це його здатність до категоризації різних сфер або аспектів дійсності. Зовнішня структура реалізації концепту – це його реальне втілення в текстах, яке, на відміну від потенційної внутрішньої структури, допускає вимір. В результаті такого виміру може бути зафіксована частотність актуалізації кожної з “граней” (у плані синхронії), а також зміни частотності для кожної з них (у плані діахронії).

У концептології застосовують такі основні моделі для опису концептів: фреймову – засновану на понятті фрейму, введеного в науковий обіг М. Мінським (набула розповсюдження у лінгвістиці завдяки концепції С.А. Жаботинської про п’ять базових фреймів); покомпонентну, що передбачає виділення певних складників концепту (В.І. Карасик, О.Б. Кузьміна); схемну, яка має ряд різновидів, пов’язаних з опорою на концептуальні метафори чи образ-схеми (M. Джонсон, Дж. Лакофф); польову (В.Г. Ніконова, О.А. Аргуткіна); та пошарову (Ю.С. Степанов, М. М. Болдирєв, І.О. Тарасова).

Концептуальними ознаками утворюються когнітивні шари, які в сукупності з базовим шаром складають об'єм концепту і визначають його структуру. Базовий шар, як правило, представлений ключовими лексемами. Ближню периферію концепту утворюють стилістично нейтральні й доволі частотні за використанням лексеми. Дальня периферія концепту складається зі стилістично маркованої, зрідка вживаної лексики. Під змістовою структурою концепту найчастіше розуміють спроектовану на окремо взятий фрагмент дійсності множину елементарних факторних смислів, що існують у свідомості тієї чи іншої соціо-культурної спільноти у формі сконденсованого етимона – “смислу – цінності”. Звідси змістова структура концепту є її ціннісно-смисловою структурою.

Існує декілька підходів у розумінні концепту:

1) до концептів зараховують лексеми, значення яких становлять зміст національної мовної свідомості, формують наївну картину світу носіїв мови;

2) до концептів відносять семантичні утворення, позначені лінгвокультурною специфікою, і які тим чи іншим чином характеризують носіїв певної культури;

3) до концептів відносять лише семантичні утворення, перелік яких достатньо обмежений і які є ключовими для розуміння менталітету [7, с. 48].

Інтерпретаційне поле концепту виявляється з аналізу різноманітних визначень, тлумачень, відбитих в пареміях, афоризмах, крилатих виразах, притчах, публіцистичних, художніх і наукових текстах, що дозволяє виявити різноманітні смислові ознаки, що приховані від прямого спостереження [8, с. 66]. Отже інтерпретаційне поле окремого концепту становить концептосфера, що зумовлена головною властивістю концептів – зв’язаністю з іншими подібними структурами знання.

Процес номінативної діяльності, за допомогою якої відбувається виокремлення певних фрагментів дійсності, їхнє називання та формування понять про них у формі різноманітних номінативно-комунікативних засобів, виступає одним з головних засобів пізнання світу, його відображенні у світогляді нації. Цим й обумовлені наявні тенденції у розвитку сучасних лінгвістичних досліджень, сутність яких виявляється у пошуку пояснень того, як у мовних, зокрема лексичних, одиницях відобразилось бачення світу людською свідомістю.

Ученими сьогодні все більше висловлюється думка про те, що найкращий доступ для виділення та опису природи концепту забезпечує мова. При цьому одні з них дотримуються думки, що найпростішим концептом слід вважати такий, який представлений одним словом, а складнішими такі, які репрезентовані у словосполученнях і реченнях. [4, с. 35].

Значним досягненням когнітивної лінгвістики стало виокремлення типології концептів, структурованих в концептосфері мови. Виділяють три основні типи концептів: уявлення, гештальти і поняття.

Уявленням є узагальнені чуттєво-наочні образи предметів або явищ.

Гештальти – комплексні, цілісні функціональні структури, що упорядковують різноманіття окремих явищ у свідомості людини.

Поняття розглядається як думка про найбільш загальні, істотні ознаки предмету або явища, результат раціонального віддзеркалення основних, істотних ознак предмету [8, с. 68]. Перераховані вище визначення підкреслюють різноманітні способи формування концепту. Оскільки концепт є одиницею культури, то він повинен містити ціннісну складову, оскільки саме її наявність відрізняє концепт від інших ментальних одиниць. Концепт виступає тією структурою свідомості, у якій фіксуются цінності соціуму. Концепт можна розглядати як модель чи конструкт, який заміщує об’єкт дослідження і створений з метою його вивчення. Опис сукупності концептів сприяє моделюванню системи цінностей.

Висловлюються також твердження про те, що центральні для людської психіки концепти відображені в граматиці мов і що саме граматична категоризація утворює ту концептуальну мережу, той каркас для розподілу всього концептуального матеріалу, який виражений лексично. Так, у граматиці знаходять відображення ті концепти, які є найсуттєвішими для тієї чи іншої мови [4, с. 33].

Важливим фрагментом будь-якої мовної картина світу є вербально оформлені ціннісні концепти, які впливають на думки та дії як індивідів, так і цілих народів. Зміст і місце цінностей у колективної свідомості суспільства можуть відрізнятися в залежності від культури, набувати національних особливостей. Саме тому опис і аналіз вербально оформлених ціннісних концептів дозволяє зробити висновки щодо основних рис національного менталітету.

Література:

1. Болдырев Н. Н. Концепт и значение слова / Н. Н. Болдырев // Методологические проблемы когнитивной лингвистики. — Воронеж. гос. ун-тет, 2001. — С. 25—36.