Право / 9. Гражданское право

Ляшевська Людмила Іванівна

здобувач кафедри цивільного права № 2

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Зарахування зустрічних однорідних вимог як обставина, що звільняє від цивільно-правової відповідальності при перевищенні меж самозахисту

Зарахування зустрічних однорідних вимог є одним зі способів припинення цивільно-правових зобов’язань, однак, на наше переконання, можна розглядати і іншу сторону цього явища – як обставини, що звільняє від цивільно-правової відповідальності за спричинену перевищенням меж самозахисту шкоду. Йдеться про те, що учасники цивільних правовідносин можуть самостійно звести свої вимоги до одного знаменника чим надати їм характеру однорідності. Тобто сторони деліктного зобов'язання мають право домовитися про визначення розміру спричиненої взаємної шкоди, наприклад, у грошовій формі, як універсальній формі для майнових відносин, у зв'язку з чим здійснити їх взаємне зарахування. При цьому необхідно акцентувати увагу на тому, що припинення взаємних зобов’язань, що виникли при вчиненні правопорушення і використанні способів самозахисту, може відбуватися лише в добровільному порядку за згодою сторін.

Чинні положення законодавства, в принципі, закладають передумови для припинення деліктних зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, однак значно обмежують сферу використання таких способів. Статтею 602 ЦК України забороняється зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довірчого утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом [1, ст. 602].

На наше переконання, наведена норма з'явилася в ЦК України під впливом відповідних публічно-правових положень, однак за своєю природою не може мати місце у цивільно-правових відносинах в такому її вигляді. Звичайно, наведена норма забезпечує права соціально незахищених верств населення для яких взаємне зарахування може спричинити відсутність коштів на оздоровлення або поховання особи. Однак, якщо відповідні вимоги є зустрічними і учасники відповідних правовідносин є забезпеченими з матеріальної точки зору, то навіщо їм здійснювати фактичне матеріальне погашення вимог один одного, адже в такому разі вони (умовно) все одно здійснять їх погашення грошима, отриманими один від одного? Чому б не застосувати в такому разі взаємне зарахування. З окреслених в статті 602 ЦК України випадків зарахування може зіштовхнутися з проблемами лише при стягненні аліментів і щодо довірчого утримання (догляду). В інших випадках встановлена заборона лише обмежує права учасників цивільних правовідносин і їх договірні можливості. Сам факт зарахування, про який ми говоримо, стосується лише учасників відповідного правовідношення в його приватноправовій частині, і при цьому це не виключає публічно-правової відповідальності за скоєне порушення.

В окресленому ключі вдало відмітила А. Л. Юріна, що принцип невідворотності відповідальності був сформований ще В. І. Леніним, який зазначав: "Важливо не те, щоб за правопорушення було призначено суворе покарання, а те, щоб жоден випадок правопорушення не проходив нерозкритим". При цьому в такому ключі вчена погоджується з І. С. Канзафаровою з приводу того, що такий принцип відповідальності не може вважатися цивільно-правовим, бо "в силу диспозитивності цивільного права потерпілий сам вирішує, буде захищене його порушене право чи ні". Таким чином А. Л. Юріна узагальнює: "це означає, що потерпіла сторона не зажди прагне поновити свої порушені права, тобто правопорушник не зажди понесе покарання за вчинені дії" [2, с. 62]. Ця позиція в комплексі є вірною з тих міркувань, що приватноправові аспекти правовідношення залишаються на розгляд і вирішення його учасників, що, тим не менше, не означає, що поновлення прав у такий спосіб буде перешкодою для застосування до правопорушника заходів публічно-правового порядку і обвинувачення в частині правовідносин, де порушені публічно-правові інтереси. Іншими словами, навіть якщо сторони здійснять зарахування зустрічних однорідних вимог, це зарахування стосуватиметься приватноправової сфери і відповідатиме за своєю природою компенсаційній функції відповідальності, що не виключає, тим не менше, кримінально-правової або адміністративно-правової відповідальності відповідних суб’єктів. Крім того, зарахування не зменшує рівень (розмір) суспільної шкідливості вчиненого діяння, у зв'язку з чим з публічно-правової сфери така шкідливість, а тому і санкція, визначатимуться з оглядну на фактично спричинену шкоду. Зарахування зустрічних вимог не здійснює її погашення в публічно-правовому розумінні.

Узагальнюючи вищевикладене, можна сформувати висновок, що зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли внаслідок правопорушень у договірних і позадоговірних правовідносинах, є обставиною, що не виключає цивільно-правову відповідність відповідної особи, а такою, що звільняє особу від відповідальності. В такому разі учасники відповідних правовідносин не покладають один на одного додаткові обов’язки у зв'язку з чим можна було б говорити про те, що відповідальність настає, а, навпаки, здійснюють взаємне припинення наявних в них обов’язків у зв'язку з чим одні обов’язки фактично перекривають інші. Саме тому в такому разі йдеться не про відповідальність шляхом зарахування, а про звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Література:

1. Цивільний кодекс України : за станом на 01 серпня 2015 року // Відом. Верхов. Ради України – 2003. – №№ 40 – 44. – Ст. 356 (зі змінами).

2. Юріна А. Л. Основні принципи цивільно-правової відповідальності / А. Л. Юріна // Вісн. Одеськ. нац. ун-ту. – 2009. – Т.14, Вип. 9. Правознавство. – С. 59 – 64.