Економічні науки/14. Економічна теорія

К.е.н., доц. Геліч Н. В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна

студентка Савчук Л.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна

Теоретичні аспекти фінансово-кредитного механізму України

Фінансова система України за останні 10 років зазнала істотних змін, але багато з них не дістали відповідного відображення у законодавстві. Україна потребує чіткої правової та адміністративної основи управління податково-бюджетною сферою. Це означає, що всі функції та механізми такого управління (бюджетною та позабюджетною діяльністю) повинні у повному обсязі регламентуватися законами та відповідними нормативними актами. Зрозуміло, що державні кошти слід виділяти та витрачати лише за наявності відповідних на це правових повноважень.

Фінансова система – сукупність фінансових операцій, які проводяться суб'єктами фінансової діяльності з використанням певного фінансово-кредитного механізму. Розгляд фінансової системи за складом суб'єктів передбачає визначення підсистем такої діяльності. Такими підсистемами є державні фінанси, фінанси недержавних підприємств і установ, фінанси громадян, фінанси спільних підприємств, фінанси закордонних юридичних і фізичних осіб та ін. В свою чергу, кожен із наведених елементів охоплює певний комплекс фінансових операцій. Зокрема, до складу державних фінансів входять державний бюджет, фінанси державних цільових фондів, державний кредит, фінанси державних підприємств і установ та ін. [2].

Державні фінанси охоплюють проведення таких операцій: формування доходів, розподіл видатків, здійснення інвестиційної діяльності, передавання державного майна в оренду, проведення приватизації державного майна, створення спільних підприємств, залучення і використання грошових коштів на умовах кредиту та ін. У межах державних фінансів фінансові операції можуть проводитися різними суб'єктами державного управління: урядом, центральним банком, державними цільовими фондами, органами управління державними підприємствами і установами, органами місцевого самоврядування та ін. До фінансів недержавних підприємств і установ належать фінанси індивідуальних приватних і колективних підприємств. В свою чергу, колективні підприємства поділяються на господарські товариства, кооперативи, сімейні підприємства. Взаємодія між елементами фінансової системи здійснюється з використанням різних інструментів, таких як податки, збори, відрахування, інвестиції, кредити, дотації, субвенції, ціни і тарифи, квоти, ліцензії, емісія грошових коштів, цінних паперів, продаж активів, формування і використання страхових фондів та ін. Така взаємодія відбувається в межах певного фінансово-кредитного механізму. Фінансово-кредитний механізм – це сукупність способів, форм та інструментів, які використовуються в процесі проведення фінансових операцій.[1]

Фінансово-кредитний механізм передбачає використання певних способів мобілізації фінансових ресурсів суб'єктами фінансової діяльності. До них, зокрема, відносять:

1) самофінансування – це мобілізація додаткових фінансових ресурсів за рахунок доходів, одержаних суб'єктом у попередні періоди;

2) кредитування, що передбачає мобілізацію фінансових ресурсів на умовах позики;

3) емісія цінних паперів, тобто залучення ресурсів шляхом проведення випуску, продажу, обміну цінних паперів на інші активи, внесення їх до статутних фондів тощо;

4) державне фінансування – операції, що передбачають залучення ресурсів з фондів державного бюджету або державних цільових фондів. Воно проводиться в межах програм фінансування галузей, напрямів розвитку або навіть окремих (як правило, стратегічних) підприємств за рішенням державних органів влади й управління;

5) закордонне фінансування – це мобілізація ресурсів, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, іноземними державами, зарубіжними юридичними та фізичними особами в межах програм, які фінансуються з метою вирішення певних проблем;

6) інші види фінансування, у межах яких здійснюються безоплатне передавання цінностей, внески до статутних фондів неакціонерних форм господарських товариств, це кошти, одержані в процесі реструктуризації капіталу та ін. [2]

Тому розвиток фінансової системи передбачає наявність певного фінансово-кредитного механізму, в межах якого виконуються фінансові операції суб'єктів.

Сучасний фінансовий ринок в Україні ще недостатньо розвинутий. Разом з тим, він уже досяг того рівня розвитку, коли використання його можливостей може в значній мірі сприяти вирішенню проблем [3].

Для успішного функціонування фінансової системи України необхідно значну увагу приділити реформуванню бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними органами влади на основі встановлення чітких меж відповідальності за вирішення економічних і соціальних проблем нашої держави та певних адміністративно-територіальних утворень шляхом належного розподілу державних видатків і доходів.

Література:

1. Василик О. Д. Державні фінанси України : підручник / Г. Т. Василюк. – К. : Вища шк., 1997. – 383 с.

2. Опарін В. М. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти) / В. М. Опарін – К. : КНЕУ, 2005. – 240 с.

3. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія) / В. М. Опарін. – К. : КНЕУ, 2001. – 240с.