Економічні науки/Государственное регулирование экономики

К.е.н. Яременко М.О., Харькова Ю.В.

Криворізький економічний інститут

ДВНЗ «Криворізький національний університет», Україна

Становлення ефективної економіки постіндустріального типу в Україні

Сьогодні «метою кожної цивілізованої держави є побудова інформаційного суспільства» [1]. Переважна більшість країн-лідерів світової економіки вже характеризується постіндустріальним типом економічного розвитку. Такі країни, як США, Японія, Німеччина, Франція, Італія є флагманами формування економічної думки «нової економіки» – економіки постіндустріального типу. Саме за їхнім зразком та досвідом всі інші країни світової економічної спільноти намагаються перейти на постіндустріальний тип економічного розвитку.

Виходячи із подібного розуміння сучасного суспільства та «усвідомлюючи нагальну потребу молодої української держави у формуванні ефективної стратегії забезпечення національної конкурентоспроможності на основі розбудови постіндустріального технологічного укладу, як підґрунтя динамічного сталого розвитку і досягнення Україною європейських стандартів життя» автори «Національної стратегії розвитку інформаційного суспільства України» підкреслюють, що «переваги нових інформаційних технологій обумовили існуючий економічний та технологічний розрив між багатими і бідними країнами», а, отже, «ці переваги повинні бути задіяні для ліквідації даного розриву в Україні» [2].

Провідний вчений-економіст А.А. Чухно стверджує, що Україна будує економічну політику виключно на ринковій теорії, і при цьому зовсім не враховує об’єктивного процесу становлення нового технологічного способу виробництва [3]. Підтримуючи таку думку, С. Кораблін наголошує, що, прагнучи вийти на рівень економічного розвитку провідних країн світу, не враховується відсутність інституційного та виробничого середовища, яке б дало змогу використовувати монетарні інструменти з ефективністю індустріальних країн. Це призвело до того, що ринкові перетворення були обмежені реформуванням виробничих відносин (приватизацією, роздержавленням, демонополізацією), а науково-технологічне вдосконалення виробництва, зміни структури економіки залишились поза увагою, хоча без них неможливий успішний розвиток країни[4].

Проте, безумовно, перехід на постіндустріальний рівень є бажаним з довгострокової соціальної точки зору, тому що існує значний взаємозв’язок між розвитком постіндустріальних галузей економіки та добробутом населення, соціальним захистом і якістю життя.

Говорячи про можливий і бажаний перехід на постіндустріальну стадію розвитку економіки, необхідно визначити галузі, які розвиваються при подібному переході. Це, у першу чергу, галузі високих технологій: напівпровідникові, інформаційні технології та телекомунікації, робототехніка, нанотехнології; медицина; альтернативна енергетика; авіаційне і енергетичне машинобудування; оборонні технології і технології подвійного призначення; біотехнології тощо.

Передумовою становлення постіндустріальної економіки є технологічний прогрес, що дає матеріальному виробництву якісно нові можливості щодо забезпечення надзвичайно високого життєвого рівня. Останнє, з одного боку, стимулює потребу до зростання кваліфікації працівників і їх освіти, а з іншого боку – формує нову мотиваційну систему. Становище людини у постіндустріальній економіці змінюється. Володіння знаннями та вміння їх використовувати у виробництві визначають «цінність» працівника, фірми, корпорації, держави [5], що з часом призведе до домінування нової форми власності – інтелектуальної, на відміну від матеріальних форм власності, що панували в індустріальному суспільстві.

Щоб увійти до кола розвинених країн світу, Україні потрібно подолати технологічне відставання і розрив у рівні розвитку з іншими країнами та створювати передумови для наближення пріоритетних галузей до «економіки знань». Адаптуючи національну економіку України до вимог постіндустріального суспільства, треба враховувати особливі риси країни, такі як забезпеченість природними та мінерально-сировинними ресурсами, кліматичні умови, рівень освіченості населення та кваліфікованості працівників. Враховуючі зазначені особливості, необхідно нарощувати технологічний рівень, а не розвивати всі капіталомісткі галузі, такі як енергетика, металургія, транспорт, сільське господарство, ступінь зносу основних виробничих фондів в яких є надзвичайно високим [1].

Окрім того, важливою складовою політики інноваційного розвитку вітчизняної економіки є реалізація стратегії європейської інтеграції Української держави, яка повинна наблизити інституційне середовище України до інституційних стандартів ЄС. Тим самим нівелюватиметься вплив цілої низки нині діючих в Україні інституційних бар’єрів у процесі становлення засад постіндустріального суспільства. Саме у цьому напрямі доцільно проводити подальші дослідження окресленої проблематики та шукати шляхи наукового обґрунтування пріоритетів інноваційного розвитку вітчизняної економіки.

Література:

1. Геєць В. М., Семиноженко В. П. Інноваційні перспективи України: монографія. – Харків: Константа, 2006. – 272 с.

2. Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства України. – К.: ГРГ «Електронна Україна», 2004. – 40 с.

3. Чухно А. Інституціоналізм: теорія, методологія, значення // Економіка України. – 2008. – № 7. – С. 4–12.

4. Кораблін С. Курсові міражи // Дзеркало тижня. – 2009. – № 46 (774). – С. 6.

5. Чухно, А. Актуальні проблеми розвитку економічної теорії на сучасному етапі / А. Чухно // Економіка України. – 2009. – № 5 – С. 15-35.