УДК 330.322:339.187.6

Хижун Оксана, студентка групи 54-ОП

науковий керівник: Борисюк Олена Володимирівна

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

ЛІЗИНГ ЯК МЕТОД АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

В умовах ринкової економіки однією з найважливіших проблем, що стоять перед будь-якою компанією, є проблема залучення ресурсів під фінансування нових або підтримку вже наявних у неї інвестиційних проектів. З метою пожвавлення інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення процесу їх економічного оновлення і розширеного відтворення слід впроваджувати нові для економіки нашої країни методи оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів, одним із яких є лізинг.

Лізинг в сучасних умовах господарювання є формою реалізації дієвих інструментів фінансування капіталовкладень підприємств. Він сприяє взаємодії суб’єктів господарювання з приводу отримання доступу до найновішої техніки і сучасних технологій, відіграючи таким чином важливу роль у процесі активізації інвестиційних процесів та модернізації економіки країни. Нині в Україні лізинговий ринок залучає в свою сферу все ширше коло учасників та дає змогу розпочати діяльність із мінімальним залученням капіталу [1; с. 135].

Теоретико-методологічні положення у сфері лізингових відносин знайшли своє відображення у працях вітчизняних вчених В. І Андрійчука, С. І. Брус, В. Н. Василенка, Н. Н. Внукової, П. І Гайдуцького, В. С. Марцина, В. І. Міщенка, Я. В. Оніщука, Р. П. Саблука, Н. Г. Слав’янської, А. М. Турило, Г. О. Холодного, В. М. Шелудька та ін.

Активне запровадження лізингу може дати відчутний поштовх структурній перебудові реального сектора економіки, оновленню основних фондів, розвиткові малого та середнього видів бізнесу, індустріалізації виробництва. Однак малі та середні підприємства все ще не усвідомлюють переваги лізингу. Великі підприємства на сьогодні залишаються головними споживачами лізингових продуктів.

В Україні існує приблизно півсотні зареєстрованих лізингових фірм, з яких насправді працює менше десяти. Вони лише розробляють лізингові програми і поступово приступають до їх реалізації. Лізингові компанії є фінансово слабкими, оскільки повністю залежать від засновників, їм нерідко бракує коштів на придбання саме того обладнання, яке цікавить виробників як потенційних лізингоодержувачів. Насправді лізингових проектів дуже мало, у більшості випадків вони здійснюються за підтримки держави. Успішних приватних проектів взагалі одиниці.

Лізингові операції в Україні дозволять покрити дефіцит інвестиційних ресурсів в основні фонди підприємств, а також забезпечать позитивну динаміку збуту продукції в умовах конкурентної боротьби [2; с. 184].

Лізингові компанії дуже часто стикаються з проблемами, аналізуючи потенціальних лізингоотримувачів через відсутність достатньої інформації про кредитну історію клієнта. У країнах, де лізинг складає суттєвий відсоток капітальних інвестицій, процедури аналізу суттєво спрощуються, оскільки простий телефонний дзвінок може надати інформацію про кредитну історію потенційного лізингоотримувача. В Україні процес кредитної історії суттєво ускладнюється.

Форма лізингу примиряє суперечності між підприємством, у якого немає засобів на модернізацію, і кредитором, який неохоче надасть цьому підприємству фінансові кошти, через те, що не має достатніх гарантій їх повернення. Жоден з видів діяльності не знайде широкого застосування, якщо не буде приносити вигоди всім учасникам договірних відносин [4; с. 26].

Фінансовими компаніями та юридичними особами, які не мають статусу фінансових установ, але можуть, згідно із законодавством, надавати фінансові послуги, протягом 2011 року укладено 7 тис. договорів фінансового лізингу на суму майже 6 млрд. грн. Вартість об’єктів лізингу, що є предметом договорів, укладених протягом 2011 року, становила 4,3 млрд. грн. Найбільшими споживачами лізингових послуг є транспортна галузь, сільське господарство, будівництво та сфера послуг [5; с. 8-9].

Таким чином, активне впровадження лізингових операцій дозволить оновити основні фонди шляхом збільшення доступу суб’єктів господарювання до зовнішніх джерел фінансування інвестицій і поступового їх розвитку, більшій доступності лізингових операцій. До того ж, розвиток лізингу стимулюватиме підвищення ефективності кредитної політики банків. Важливою умовою подальшої активізації лізингових відносин є, насамперед, створення сучасної нормативно-правової бази, що буде стимулювати ділову активність усіх учасників лізингових угод.

Враховуючи існуючі переваги і недоліки лізингових операцій, можна зробити висновок про те, що позитивних моментів, притаманних лізингу, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б в період становлення, лізинговий бізнес стане ще більш привабливим. В умовах економічної нестабільності в Україні, коли значно знизилося фінансування капітальних вкладень в оновлення основних засобів у зв’язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування інвестицій є найбільш доцільним і може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств.

Список використаної літератури

1. Амелін С. К. Сутність фінансового лізингу / С. К. Амелін // Наукові праці НДФІ. – 2010. – № 3 (52). – с. 131 – 139.

2. Бадзим О. С., Древуш А. Р. Удосконалення функціонування ринку лізингових послуг / О. С. Бадзим // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 9. – с. 182 – 190.

3. Карманов Є. В. Банківське право України: [Навч. посіб.] – Харків : Консум, 2010. – 464 с.

4. Міщенко В. І., Луб’яницький О. Г., Слов’янська Н. Г. Основи лізингу: [Навч. посіб.] Серія «Бібліотечка банкіра». – К : Знання. – 2010. – 138 с.

5. Отченаш К. Г., Драган Т. М. Ринок фінансового лізингу у цифрах // Лізинг в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень. – 2011. – №2. – с. 1 – 12.