УДК 336.1 Савчук Ліни – студентка 3-го курсу

Геліч Наталія Вадимівна – кандидат

економічних наук, доцент

Східноєвропейський національний

університет імені Лесі Українки

Фінансова система та її складові

Фінансова система України за останні 10 років зазнала істотних змін, але багато з них не дістали відповідного відображення у законодавстві. Україна потребує чіткої правової та адміністративної основи управління податково-бюджетною сферою. Це означає, що всі функції та механізми такого управління (бюджетною та позабюджетною діяльністю) повинні у повному обсязі регламентуватися законами та відповідними нормативними актами. Зрозуміло, що державні кошти слід виділяти та витрачати лише за наявності відповідних на це правових повноважень.

Фінансова система – сукупність фінансових операцій, які проводяться суб'єктами фінансової діяльності з використанням певного фінансово-кредитного механізму. Розгляд фінансової системи за складом суб'єктів передбачає визначення підсистем такої діяльності. Такими підсистемами є державні фінанси, фінанси недержавних підприємств і установ, фінанси громадян, фінанси спільних підприємств, фінанси закордонних юридичних і фізичних осіб та ін. В свою чергу, кожен із наведених елементів охоплює певний комплекс фінансових операцій. Зокрема, до складу державних фінансів входять державний бюджет, фінанси державних цільових фондів, державний кредит, фінанси державних підприємств і установ та ін. [2].

Державні фінанси охоплюють проведення таких операцій: формування доходів, розподіл видатків, здійснення інвестиційної діяльності, передавання державного майна в оренду, проведення приватизації державного майна, створення спільних підприємств, залучення і використання грошових коштів на умовах кредиту та ін. У межах державних фінансів фінансові операції можуть проводитися різними суб'єктами державного управління: урядом, центральним банком, державними цільовими фондами, органами управління державними підприємствами і установами, органами місцевого самоврядування та ін. До фінансів недержавних підприємств і установ належать фінанси індивідуальних приватних і колективних підприємств. В свою чергу, колективні підприємства поділяються на господарські товариства, кооперативи, сімейні підприємства. Взаємодія між елементами фінансової системи здійснюється з використанням різних інструментів, таких як податки, збори, відрахування, інвестиції, кредити, дотації, субвенції, ціни і тарифи, квоти, ліцензії, емісія грошових коштів, цінних паперів, продаж активів, формування і використання страхових фондів та ін. Така взаємодія відбувається в межах певного фінансово-кредитного механізму. Фінансово-кредитний механізм – це сукупність способів, форм та інструментів, які використовуються в процесі проведення фінансових операцій.[1]

Фінансово-кредитний механізм передбачає використання певних способів мобілізації фінансових ресурсів суб'єктами фінансової діяльності. До них, зокрема, відносять:

1) самофінансування – це мобілізація додаткових фінансових ресурсів за рахунок доходів, одержаних суб'єктом у попередні періоди;

2) кредитування, що передбачає мобілізацію фінансових ресурсів на умовах позики;

3) емісія цінних паперів, тобто залучення ресурсів шляхом проведення випуску, продажу, обміну цінних паперів на інші активи, внесення їх до статутних фондів тощо;

4) державне фінансування – операції, що передбачають залучення ресурсів з фондів державного бюджету або державних цільових фондів. Воно проводиться в межах програм фінансування галузей, напрямів розвитку або навіть окремих (як правило, стратегічних) підприємств за рішенням державних органів влади й управління;

5) закордонне фінансування – це мобілізація ресурсів, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, іноземними державами, зарубіжними юридичними та фізичними особами в межах програм, які фінансуються з метою вирішення певних проблем;

6) інші види фінансування, у межах яких здійснюються безоплатне передавання цінностей, внески до статутних фондів неакціонерних форм господарських товариств, це кошти, одержані в процесі реструктуризації капіталу та ін.[2]

Тому розвиток фінансової системи передбачає наявність певного фінансово-кредитного механізму, в межах якого виконуються фінансові операції суб'єктів.

Важливою умовою успішного функціонування фінансової системи України має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв’язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів. Сучасний фінансовий ринок в Україні ще недостатньо розвинутий. Разом з тим, він уже досяг того рівня розвитку, коли використання його можливостей може в значній мірі сприяти вирішенню проблем.[3]

Список використаної літератури

1. Василик О. Д. Державні фінанси України : підручник / Г.Т. Василюк.– К. : Вища шк., 1997. – 383 с.

2. Опарін В.М. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти) / В.М. Опарін – К. : КНЕУ, 2005. – 240 с.

3. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). /В.М. Опарін – К. : КНЕУ, 2001. – 240с.