В наш час багато підприємств
України знаходяться на межі банкрутства і досить багато вже збанкрутували, тому
дослідження цієї проблеми є досить актуальним. З’ясувати сутність поняття
банкрутства, причин та наслідків банкрутства підприємств в Україні.
До недавнього часу для
більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в
період реформування економіки відчутними стали такі економічні явища як
нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками
фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як
наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам,
держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам.
Кількість таких підприємств в економіці України постійно зростає. При чому
тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання,
а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство вже впродовж
багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі). Щоб процеси банкрутства
господарюючих суб’єктів завдавали найменшої шкоди економіці, держава повинна
активно виконувати свою регулюючу роль у формуванні відносин власності. А для
цього необхідно мати відповідну законодавчу базу.
Банкрутство – визнана
господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та
задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування
ліквідаційної процедури. Банкрутство спричиняється неплатоспроможністю
підприємства, а основними причинами виникнення неплатоспроможності є:
1) зовнішні фактори кризового
розвитку:
- соціально-економічні фактори
загального розвитку країни (зменшення національного доходу; зростання інфляції,
безробіття; нестабільність податкової системи; зниження рівня реальних доходів
населення і т.д.);
- ринкові фактори (суттєве
зниження попиту; нестабільність фінансового, валютного ринків; зниження
активності фондового ринку тощо);
- інші зовнішні фактори
(політична нестабільність, негативні демографічні процеси, стихійні лиха,
погіршення криміногенної ситуації та ін.);
2) внутрішні фактори кризового
розвитку:
- виробничі (наприклад,
неефективний маркетинг, менеджмент; низький рівень використання основних
фондів; низький рівень кваліфікації персоналу);
- інвестиційні (суттєва
перевитрата інвестиційних ресурсів; недосягнення запланованих обсягів прибутку
по реалізованих проектах; неефективний інвестиційний менеджмент);
- фінансові (неефективна
фінансова стратегія; низька ліквідність активів; надмірна частка позикового
капіталу; зростання дебіторської заборгованості; перевищення припустимих меж
фінансових ризиків; неефективний фінансовий менеджмент).
У нашій країні правове регулювання процедури банкрутства
здійснюється Господарським кодексом України, законами «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та «Про виконавче
впровадження».
За своєю суттю явище
банкрутства є одним із способів відбору суб’єктів господарювання. У ринковій
економіці банкрутство підприємств є нормальним явищем. Залежно від цілей та
змісту банкрутства законодавством передбачено такі судові процедури:-
розпорядження майном боржника;- мирова угода;- санація (відновлення
платоспроможності боржника);- ліквідація банкрута. Розпорядження майном
боржника – це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та
розпорядженням майна боржника з метою забезпечення збереження та ефективного
використання майнових активів та проведення аналізу його фінансового стану. Під
мировою угодою у справі про банкрутство слід розуміти домовленість між
боржником і кредиторами стосовно відстрочення та/або розстрочення, а також
прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою
сторін.
Санація – це система заходів,
що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою
запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на
оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в
повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування,
реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміну
організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Ліквідація передбачає
припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного
господарським судом банкрутом. Метою ліквідаційної процедури є задоволення
визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Арбітражний суд
визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або
незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом
арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) —
представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду
державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство. З моменту визнання
боржника банкрутом:- припиняється підприємницька діяльність боржника; - до
ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його
майнові права та обов’язки; - вважаються такими, що минули, строки всіх
боргових зобов’язань банкрута; - припиняється нарахування пені та відсотків на
всі види заборгованості банкрута. Варто зазначити, що основною метою
банкрутства є не ліквідація підприємства, а задоволення вимог кредиторів через
визнання боржника банкрутом.
Протягом останніх років
істотно вплинули на банкрутство вітчизняних підприємств зовнішні фактори. На
фоні негативної загальноекономічної ситуації спостерігається стійка тенденція
до збільшення кількості порушених справ про банкрутство.
Отже, своєчасне виявлення
кризового стану підприємства, його облік та всебічний аналіз дозволяють
попередити неплатоспроможність підприємства на ранніх етапах, в рамках ще не
порушеної справи про банкрутство. Світова практика показує, що ефективність
застосування механізму банкрутства, за умови використання всіх можливих
інструментів є достатньо високою. Проте, для цього необхідними передумовами є
наявність розвиненої економіки, стабільність фінансової системи, прийняття та
стабільність відповідних нормативно-правових актів із питань банкрутства,
ефективна інвестиційна політика, впровадження системи моніторингу, застосування
анти-кризових заходів із метою попередження банкрутства, зниження негативних
наслідків впливу окремих факторів на діяльність низки підприємств, економіки
країни в цілому, підготовка висококваліфікованих фінансових менеджерів з питань
антикризового фінансового управління тощо. Варто підкреслити й позитивний
наслідок банкрутства окремих суб’єктів господарювання, який полягає у тому, що
підприємства, які оголошуються банкрутами й до яких застосовується механізм їх
ліквідації, завершують свою неефективну виробничо-господарську діяльність, а
замість них можуть бути створені такі підприємства, які будуть здійснювати свою
діяльність ефективніше.Наслідки банкрутства взагальному є негативними для
України: зменшується кількість підприємств, що призводить до зменшення
пропозиції товарів, робіт чи послуг, зростає рівень безробіття і виплат
безробітним, зменшуються податкові надходження до держбюджету і т.д.