Экономические науки/5.Управление трудовыми ресурсами

Лоїк І.І., магістрант

Науковий керівник: к.е.н., доцент Герасименко Ю.В.

Вінницький національний аграрний університет

Невербальні засоби у діловій комунікації

Головним засобом взаємодії у бізнес-середовищі та суттєвим засобом впливу одного суб’єкта на інший завжди було ділове спілкування. Адже проведені переговори, вміле обґрунтування певної пропозиції у підсумку визначають ефективність підприємницької діяльності.

Поряд з мовленнєвими засобами культуру ділового спілкування визначають жести та рухи співрозмовників, інтонації голосу, паузи. Близько 40-80 % інформації передається саме за рахунок невербальних засобів.

Невербальна комунікація (від латин. verbalis – усний і латин. communicatio – спілкуватися) – це поведінка, що сигналізує про характер взаємодії та емоційні стани індивідів, що спілкуються [2].

Невербальні повідомлення, як правило, неструктуровані, їх неможливо розкласти на окремі складники, оскільки вони є виявом темпераменту людини, її емоційного стану, самооцінки, соціальних статусів, належності до певної групи, субкультури тощо. Це також лексеми структури, пов’язані з умовами спілкування, які декодуються у межах конкретного контексту і ситуації. Невербальні повідомлення є неінтенціональні, спонтанні, більшою мірою вроджені, ніж набуті; як правило, засвоюються кожним носієм певної культури шляхом спостережень, копіювання невербальної поведінки інших людей; експлікуються під домінантним впливом правої півкулі головного мозку [4].

Збіг вербальних та невербальних засобів впливу називається конгруентністю. Невербальні засоби можуть: доповняти вербальні повідомлення, заперечувати їх та регулювати розмову.

До головних різновидів невербальних засобів відносять: кінетичні, або кінесичні (жест, торкання, поза, міміка, погляд та ін.), і фонаційні (інтонація та її складові: тон, сила звучання, тембр, пауза та ін.) [3].

Міміка може виражати гнів (відкритий рот, опущені кутики губ, розкриті, примружені й блискучі очі, зближені до перенісся брови, вертикальні складки на лобі й переніссі, динамічне обличчя); страждання (рот відкритий, кутики губ опущені, очі тьмяні, широко розплющені, брови зближені до перенісся, обличчя статичне); страх (рот закритий, кутики губ підняті, блиск очей не виражений, брови підняті догори, горизонтальні складки на лобі, статичне обличчя); презирство (рот закритий, кутики губ опущені, очі звужені, блискучі, брови зближені до перенісся, вертикальні складки на лобі й переніссі); здивування (рот закритий, кутики губ підняті, очі примружені або розплющені, блискучі, підняті брови, динамічне обличчя, горизонтальні складки на лобі) [2].

До жестів відкритості можна віднести: жест «розкриті руки» – співрозмовник протягає вперед у вашу сторону свої руки долонями вверх; жест «розстібання піджака» – відкриті люди, які дружньо до вас ставляться часто розстібають і навіть знімають піджак у вашій присутності.

Діловій людині доцільно при жестикуляції дотримуватися ряду правил: жести мають бути природними. Використовувати їх необхідно тільки тоді, коли вони потрібні; жестикуляція не повинна бути безперервною. Слід пам’ятати, що не кожна фраза потребує супроводу у вигляді жесту; потрібно керувати жестами. Жест не повинен відставати від підкріплюваного ним слова; жестикуляція має бути різноманітною. Не слід користуватися одним і тим самим жестом у всіх випадках; жести повинні відповідати своєму призначенню, тобто відповідати характеру мовлення й адресатові [3].

Етикетні норми використання різних поз, як і жестів, багато в чому визначаються національністю людини. Наприклад, у європейській та американській культурах на знак поваги до партнера зазвичай встають перед ним, а на островах Фіджі та Тонга приймають сидяче положення.

На переговорах з партнером насуплені брови, схилена вперед голова, широко розставлені на столі лікті, стиснуті кулаки сприйматимуться як закритість у спілкуванні й агресивність.

Дуже важливе значення має візуальний контакт. Наприклад, фіксація погляду на співрозмовникові означає зацікавленість, зосередженість. Але пильний тривалий погляд викликає у людини відчуття збентеженості і може сприйматися як ознака ворожості.

Під час розмови люди знаходяться на певній відстані один від одного. Людина має повітряну оболонку, що оточує тіло, розміри якої залежать від щільності населення місця проживання.

Розміри особистої просторової території людини середньозабезпеченого соціального рівня в принципі однакові, незалежно від того, де вона проживає. Її можна розділити на 4 чіткі просторові зони:

1) інтимна зона (від 15 до 46 см). Дозволяється проникнути в цю зону тільки тим, хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. У цій зоні є ще підзона радіусом у 15 см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту – це понадінтимна зона;

2) особиста зона (від 46 см до 1,2 м). Це відстань, що звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на вечірках, офіційних вечорах;

3) соціальна зона (від 1,2 до 3,6 м). На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей;

4) суспільна зона (більше 3,6 м). Коли ми адресуємося до великої групи людей, то зручніше за все стояти саме на цій відстані від аудиторії [5].

Велику увагу у невербальній комунікаї приділяють інтонації, ритму, тембру голосу людини.

Людина може розумiти внутрiшню логiчну структуру змiсту своєї теми висловлювання, але не завжди вмiє правильно оцiнювати вiдтворення цiєї логіки за допомогою мовлення, не чує себе зi сторони, не помiчає логiчних зрушень, якi вiдбуваються в мовленнi. В результатi партнер сприймає сказане невірно.

Довiльнi паузи, зумовленi не логiкою змiсту, а лише невмiнням правильно розподiлити дихання, випадковi логiчнi наголоси, постановка наголосу не тiльки на основних, а й на службових словах, вiдсутнiсть iнтонацiйного зв’язку мiж окремими частинами фрази та iншi вади мовленнєвого процесу часто призводять до того, що смисл усного судження сприймається з великими труднощами або ж не сприймається зовсiм співрозмовниками [1].

Отже, розуміння і здатність інтерпретувати невербальні засоби спілкування приносить велику користь, оскільки допомагає зорієнтуватися в численних, на перший погляд непомітних підказках людської природи, що може забезпечити успіх у ділових відносинах.

Література:

1. Бабинець М. Вербальні і невербальні засоби в діловому спілкуванні. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ natural/Nvuu/Ped/2009/www17/Babynec.pdf

2. Бєлих О.М. Проблеми на рівні невербальної комунікації / О.М. Бєлих // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2010. – №7. – С. 305-309.

3. Ботвина Н.В. Роль кінетичних невербальних засобів спілкування у міжнародній діловій комунікації / Н.В. Ботвина // Вісник Академії адвокатури України. – 2009. – Число 1(14). – С. 209-215.

4. Голощук С.Л. Реалізація невербальних засобів спілкування у спонукальному дискусі / С.Л. Голощук // Вісник СумДУ. Серія Філологія. – 2007. – №1. – Том 2. – С. 19-23.

5. Піз Аллан Мова рухів тіла: як читати думки навколишніх по їхніх жестах. – М.: Ай-Кью, 2005. – 284.