Анна-Марія Сабов

Національний університет харчових технологій

Реформування
харчової та переробної промисловості України
в період переходу до ринкової економіки

У 60-ті роки продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) ООН прийняла рішення, за яким благополуччя нації (держави) повинно оцінюватися не кількістю вироблюваних на душу населення енергії чи металу, а по рівню забезпечення населення продуктами харчування. Згідно з цим рішенням розвиток харчової та переробної промисловості набуває пріоритетного значення.

Посилену увагу розвитку цих галузей приділялося і в Україні. У 1990 р. тут виготовляли продукти харчування більш як дві тисячі підприємств, зараз їхня кількість складає 22 тисячі. У загальному обсязі продукції усіх галузей виробництва на їх долю припадало 18,6%, сьогодні цей показник складає 18,8%. Рентабельність роботи підприємств була в межах 10-23%, не було жодного збиткового підприємства, зараз таким показником не можна похвалитись. Частка інноваційно активних підприємств в обробній промисловості країни у 2011 та 2012 рр. становила, відповідно, 15,41 та 13,3%, в т. ч. у харчовій промисловості – 12,28 та 9,87%. У харчову промисловість вкладають більш 20% сукупних інвестицій і найбільший обсяг іноземних інвестицій від загального їх обсягу в економіку України. Наведені дані підкреслюють інвестиційну привабливість харчової промисловості України, але низьку її інноваційну активність.

По деяким продовольчим товарам виробництво на душу населення досягало науково обгрунтованих норм, а по іншим наближалось до них. Деякі продукти харчування експортувались в інші країни і були конкурентоспроможні на світовому ринку.

Певне зниження темпів розвитку економіки у 80-ті роки спонукало Уряд України шукати шляхи підвищення темпів розвитку економіки. Виходячи з світового досвіду, було прийнято рішення про роздержавлення та приватизацію державних підприємств. Хоча до початку 1999 року роздержавлення і приватизація в основному закінчені, однак жодної бажаної поставленої Урядом мети не досягнуто. Навпаки, за роки реформування виробництво м’яса зменшилося у 5 разів, ковбасних виробів – у 4,5 рази, м’ясних напівфабрикатів – у 16 разів, масла тваринного – у 3,8 рази, молока і молочної продукції – у 10,3 рази, консервів – у 3,5 рази і т. д.

Все це призвело до того, що споживання основних продуктів харчування населенням України зменшилося відносно науково обгрунтованих норм до 30-40%.

Багато підприємств харчової та переробної промисловості або не працюють зовсім, або мають завантаження на 20-25%. За роки реформ виробничі фонди не відновлювалися і їх фізичний знос перевершує 50%, а моральний – 90%. В цих умовах вони не спроможні виробляти конкурентоспроможну продукцію не тільки на зовнішньому ринку, а й на внутрішньому, який на 30% заповнений харчовими товарами зарубіжних фірм.

Ситуація склалася такою, що мова повинна йти про шляхи відродження харчової та переробної промисловості в Україні.

З опублікованих робіт з цього питання найбільшу увагу заслуговують роботи академіків І.І. Лукінова, П.Т. Саблука, а також Ю. Білик, А. Богуцького,
Ф.З. Мардаровського, І.Ю. Сіваченко, А. Югай і багатьох інших.

Напередодні реформування економіки харчова та переробна промисловість України не тільки забезпечували потреби населення в продовольчих товарах, наблизивши їх споживання по калорійності до науково обгрунтованих норм, але й була змога деяку частину експортувати в інші країни. Однак з техніко-економічного рівня харчова та переробна промисловість ще відставала від аналогічних підприємств розвинутих країн світу.

Уповільнення темпів розвитку економіки у 80-х роках примушувало державні владні структури з появою ряду ознак початкового кризового стану шукати шляхи виходу з нього.

З урахуванням світового досвіду було прийнято рішення про проведення економічної реформи. Таким чином, економічна реформа економіки України стала об’єктивною необхідністю.

Однак у процесі економічної реформи не тільки не були усунуті ті недоліки, які стримували темпи розвитку економіки, її ефективність, відсутність матеріального заохочення працюючих в підвищенні продуктивності праці, в кінцевих результатах роботи підприємства, а призвели до розвалу економіки, до знецінення обігових коштів підприємств та зубоження населення, що різко знизило його купівельну спроможність.

Проведений аналіз дав можливість встановити, що виробництво та споживання продуктів харчування з кожним роком проведення реформ зменшувалося.

Так, порівняно з 1990 роком у 1998 році ВВП складав лише 41%, національний доход – 36%, обсяги промислового виробництва – 48%.

Обсяги виробництва харчових продуктів на душу населення зменшилися по Україні в цілому в 5 і більше разів, а споживання зменшилося у 2 і більше разів. Ми вважаємо, що в таких умовах зростала залежність України в продовольчих товарах від зарубіжних країн, що загрожувало її безпеці.

Падіння обсягів річного споживання основних продуктів харчування видно з табл. 1.

Таблиця 1

Річне споживання продуктів харчування на душу населення в Україні, кг

Продукти	1990 р.	1992 р.	1994 р.	1996 р.	1998 р.	Раціон. норма
М'ясо та м'ясопродукти	67,8	53,4	43,5	38,9	37,1	80
Молоко та молокопродукти	363,7	264,5	256,3	243,5	230,2	380
Яйця, шт.	280	227	183	171	161	290
Риба та рибопродукти	18,5	7,3	3,5	3,6	4,3	20
Картопля	130,1	139,2	135,8	123,7	127,9	124
Овочі та бахчові	117,9	88,9	83,7	96,6	91,9	151
Олія	11,4	10,6	8,7	8,2	8,6	13
Цукор	49,2	45,4	33	31,6	32,6	38
Фрукти, ягоди, виноград	47,4	37,9	26,8	33,4	34,8	90

Вже доведено, що причиною такого спаду виробництва та його наслідків є не реформа сама по собі, як багато хто вважає, про що свідчить досвід реформування економіки в Угорщині, Чехії, Естонії, а помилки та хиби, що були допущені державною владою у механізмі управління реформою.

Доведено, що найзначнішими з них є лібералізація цін 1994 року, що знецінила, як заощадження населення, так і обігові кошти підприємств, без яких вони не змогли відновляти виробничий процес.

По-друге, це відмова від контролю за ростом цін, що призвела до порушення паритету цін, які на промислову продукцію збільшилися в 268 тис. разів, а на сировину для виробництва харчових товарів – в 5 раз менше – тобто в 60 тис. разів. І як наслідок цього машинобудування по виробництву техніки для харчових та переробних підприємств втратило ринок збуту своєї продукції.

По-третє, це безконтрольність уряду над політикою і роботою Національного банку України, особливо за його кредитною політикою. Встановлення ним облікової ставки по кредитам, яка перевищує рентабельність роботи як промислових підприємств, так і по виробництву сировини в декілька разів, а також безконтрольність за роботою комерційних банків призвели до того, що комерційні банки перетворилися на ростовщиків, які за рахунок обирання підприємств за роки реформ збільшили свій капітал у 2 тис.разів, а щорічні прибутки уже перевищили 1,3 млрд.грн.

По-четверте, замість передбачаємої інтеграції між харчовими підприємствами та виробниками сировини, внаслідок помилок, допущених в положенні про розподіл акцій підприємств, що приватизуються, виникла дезінтеграція, розрив економічних зв'язків між виробниками сировини та її переробниками.

Як наслідок, виробники сировини втратили постійних споживачів, а переробні та харчові підприємства – постійних постачальників сировини для переробки. Обидва виробники почали скорочувати виробництво, звинувачуючи в цьому один одного, стала складатися продовольча небезпека держави.

Основна мета, яку ставив перед собою Уряд України, розробляючи програму та порядок реформування підприємств по виробництву сировини, це ліквідувати відрив виробника продукції від засобів виробництва. Зробити працюючих власниками засобів виробництва та продукції, що ними виробляється, тим самим підвищити матеріальну зацікавленість кожного працюючого в кінцевих результатах роботи колективу, збільшити виробництво сировини для завантаження потужностей харчової та переробної промисловості.

Як показали дослідження, ні роздержавлення, ні приватизація не змінили економічне положення виробників сировини.

Передбачалося, що при подальшому реформуванні будуть створені умови для появи ефективного власника, засобів виробництва і виробленої продукції. Але час минає, а ця задача залишається невирішеною.

Було зроблено аналіз і встановлено, що за роки реформування посівні площі зменшуються, врожайність знижується, обсяги виробництва продовольчої сировини для переробки на підприємствах харчової та переробної промисловості за роки проведення реформ зменшилися майже в два рази, зменшилося в 2 рази виробництво ВВП.

Поряд з цим, собівартість вироблюваної продукції зростає, причому в значній мірі за рахунок продуктивності праці, яка за роки реформування знизилась на 49,8%. Як було встановлено, активна частина основних виробничих фондів має фізичний знос за 50%, а 90% другої половини морально застаріло і не відповідає сучасним вимогам. Таке ж становище і в харчовій та переробній промисловості, де лише 8% обладнання діє в режимі автоматичних ліній.

В Україні в порівнянні з США витрачається більше живої праці при виробництві зерна в 3,5 рази, кукурудзи на зерно – в 9,6, цукрових буряків – в 7, картоплі – в 15, молока – в 16,4, яловичини – в 18,1 рази.

Таке становище сталося внаслідок того, що в 1999 році порівняно з 1990 роком кількість тракторів у виробників сировини зменшилася на 27,2%, а у 2012 порівняно з1999 – на 15,4%, зернозбиральних комбайнів – на 25,9% та 18,0%, кукурудзозбиральних – на 37,6% та 24,5%, бурякозбиральних – на 19,9% та 18,9% відповідно.

Рівень механізації робіт за роки реформування знизився у рільництві на 8-22%, а в тваринництві – на 8-18%.

Відсутність обігових коштів у виробників сировини та значне підвищення цін обумовили різке зниження використання мінеральних добрив. Це в значній мірі обумовлює те, що в зарубіжних країнах на значно гірших землях збирається в 1,5-2 рази вищий урожай, ніж в Україні.

Все це призвело до того, що біля 90% підприємств за підсумками їх діяльності в 1998-2009 р. виявилися збитковими. Абсолютна більшість вироблюваної сировини для переробних підприємств стала збитковою.

Таблиця 2

Показники грошових витрат та споживання домогосподарствами

продуктів харчування

Показники	В середньому на домогосподарство
	2011 р.	у % до грошових витрат домогосподарств на харчування
Грошові витрати домогосподарств на продукти харчування, грн. зокрема: Хліб та хлібопродукти м'ясо та м’ясопродукти молоко та молочні продукти риба та рибні продукти	1499,62 239,73 345,94 171,48 82,34	95,7 15,2 22,1 10,9 5,3
Грошові витрати на харчування поза домом, грн.	67,75	4,3
Сукупні грошові витрати на харчування, грн.	1567,37	100,00
Енергетична цінність і вміст поживних речовин у спожитих в домогосподарствах продуктах харчування, ккал	3405
Кількість домогосподарств (тисяч) Середній розмір домогосподарства (осіб) Кількість обстежених домогосподарств	17022,7 2,59 10663

Безумовно, що без удосконалення організаційно-економічного механізму управління розвитком підприємств по виробництву продовольчої сировини, а це і державні дотації, послаблення з податками, посилення контролю за цінами на промислові товари, що використовуються підприємствами харчової та переробної промисловості, підвищити їх ефективність неможливо. Це і різке зменшення плати за наданими банками кредитами, збільшення терміну, на який банки дають короткотерміновий кредит з 2-2,5 місяців до 6-7 з врахуванням терміну обігу капіталу, це і прямі державні дотації по виробництву соціально-значимої продукції.

Для відродження роботи харчових та переробних підприємств потрібно, в першу чергу, створити матеріальну зацікавленість виробників сировини в обсягах, забезпечуючих повне завантаження підприємств, ліквідувати розрив між цінами на сировину і продукцією промислового виробництва (обладнання, добриво, гербіциди та інше).

В положенні про особливості приватизації в АПК, було передбачено створення сумісних з виробниками акціонерних товариств, шляхом передачі не менш половини акцій підприємств, що приватизуються, виробникам сировини та переробникам. Але це рішення не було виконано органами державного управління, які часто давали вказівки про передачу певної кількості акцій виробникам сировини, які не мали ніякого відношення до тих харчових чи переробних підприємств, які приватизувалися. По-друге, там, де згідно з положенням акції були передані своїм постачальникам, ніякої інтеграції між виробниками сировини та її переробниками не сталося. Бо власником цих акцій стало не підприємство в цілому, а окремі його члени, які одержали ці акції в обмін на свої приватизаційні майнові сертифікати. Цей недолік повинен бути усунутий шляхом додаткового випуску акцій підприємствами та передачі їх постачальникам сировини.

В зарубіжних країнах, у тому числі і в Росії, широке розповсюдження одержують створені аграрні фінансово-промислові групи, в яких інтеграція між усіма підприємствами по виробництву сировини та її переробниками набуває більш глибокого рівня. Окрім цього, в групу обов'язково входить фінансова група, частіше – це один із комерційних банків. Якраз банк, найбільше (провідне) харчове чи переробне підприємство, провідне підприємство по виробництву сировини і повинні складати ядро цієї групи. В усіх випадках створення таких груп, асоціацій, корпорацій пов'язано з наявністю капіталу.

Враховуючи, що окрім банків капіталом ніхто з виробників чи переробників не володіє, а комерційні банки віддають перевагу отриманню прибутків з плати за кредити, що і стримує всі ці процеси по поглибленню інтеграції, зменшенню податкового тиску, зменшенню вартості кредитів, збільшенню строків їх використання і повернення банку.

Характеристики сьогоднішньої харчової промисловості України засвідчують, що для неї інтеграція в ЄС є досить проблематичною і вимагає певних адаптивних заходів. З цією метою на національному і регіональному рівнях передбачається:

· тарифне і нетарифне регулювання експортно-імпортних операцій постачання продовольчих товарів і сільськогосподарської продукції;

· квотування і ліцензування (за необхідності) закупівель окремих видів сировини і продуктів харчування за імпортом;

· створення спеціальних митних режимів для певних видів продукції та обладнання;

· стимулювання інтеграційних і коопераційних зв’язків з зарубіжними партнерами на основі міждержавних угод про економічну і науково-технічну співпрацю;

· розширення експортної інфраструктури та продовольчого експорту в цілому.