Масич С.Ю.

Харківський національний педагогічний університет
імені Г.С. Сковороди, м. Харків, Україна

Андрагогічний підхід до дидактичної підготовки майбутнього викладача вищої школи

Професійна діяльність викладача вищого навчального закладу визначається як особлива форма висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь і навичок, виховання активної життєвої позиції. Однак, як зазначає Л. Тимчук [1], ще донедавна у країнах фах «викладач ВНЗ» не був конституційований: не було документа державного зразка на право викладання у вищій школі; не визначалися вимоги до спеціальних знань, умінь і способів діяльності викладача вищої школи; не було спеціальних навчальних підрозділів, що забезпечували б підготовку до викладацької діяльності тощо. Вирішення визначених проблем стало можливим у результаті проведення освітніх реформ в Україні й запровадження найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр».

Все це зумовило пошук найбільш ефективних і адекватних сучасним вимогам концепцій і моделей підготовки майбутніх викладачів ВНЗ як компетентних педагогів. Адже сьогодні у підготовці фахівця важливим є не лише формування традиційного «знання, уміння, навички», а формування системи компетенцій, що є динамічною комбінацію знань, розуміння, навичок, здібностей, ціннісних орієнтацій. Сформовані у процесі підготовки магістра компетенції є підґрунтям його компетентності, яка виступає однією з основних характеристик результативності освіти і є ключовим критерієм професіоналізму людини. Компетентність визначається як інтегральна особистісна характеристика, яка відображає готовність і здатність людини виконувати професійні функції у відповідності до прийнятих нормативів і стандартів [2, с. 34].

У зв’язку з цим, Л. Тимчук вважає адекватною до сучасних потреб вищої школи андрагогічну модель навчання або технологію навчання дорослої людини [1]. Учений спирається на праці С. Змєєва у формулюванні її суті, що відображено в семи основних принципах: 1) тому, хто навчається, належить провідна роль у процесі навчання (студент – не той, кого навчають, а той, хто навчається); 2) той, хто навчається з позиції дорослої людини, прагне до самореалізації, до самостійності, до самоврядування і усвідомлює себе таким; 3) доросла людина володіє життєвим (побутовим, соціальним, професійним) досвідом, який може бути використаний як важливе джерело навчання як її самої, так і колег; 4) доросла людина навчається для вирішення важливої життєвої проблеми і досягнення конкретної мети; 5) розраховує на невідкладне застосування отриманих в ході навчання знань, умінь, навичок і якостей; 6) пізнавальна діяльність дорослого в значній мірі детермінується тимчасовими, просторовими, побутовими, професійними, соціальними чинниками, які або обмежують, або сприяють процесу навчання; 7) процес навчання дорослого «учня» організований у вигляді спільної діяльності того, хто навчається і того, хто навчає, на всіх етапах навчання: планування, реалізації, оцінювання і до певної міри корекції [2, с. 178-179].

Засноване на таких принципах, андрагогічна технологія навчання надає студентові можливість активно впливати на зміст, форми і методи навчання, адаптувати навчання до своїх індивідуальних потреб і особливостей; створює передумови для розвитку в студента самостійного, творчого і відповідального підходу до свого навчання, набуття ним умінь і навичок організації найважливішого виду людської діяльності – діяльності учіння. Технологія навчання дорослих сприяє залученню студента у процес постійного самовдосконалення. Участь у організації процесу свого навчання значно підвищує зацікавленість студента у досягненні запланованих результатів навчання, а відповідно – рівень мотивації навчання [1].

У рамках андрагогической моделі ті, що навчаються прагнуть застосовувати отримані знання й навички вже сьогодні, щоб більш ефективно діяти. Відповідно курс навчання необхідно будувати на основі розвитку певних аспектів компетенції тих, що навчаються й орієнтується на вирішення їхніх життєвих завдань. При цьому діяльність викладача зводиться до надання допомоги тому, що навчається у відборі необхідних йому знань, умінь, навичок і якостей. Навчання будується за міждисциплінарними модулями (блоками).

На цій підставі можна сформулювати основні правила навчання дорослих:

1) пріоритет самостійного навчання;

2) кооперативна діяльність, що передбачає спільну діяльність того, що навчається з викладачем, а також з колегами щодо планування, реалізації, оцінювання й корекції процесу навчання;

3) опора на життєвий досвід (побутовий, соціальний, професійний), що навчається, використовуваний у якості одного із джерел навчання;

4) індивідуалізація навчання, відповідно до якої кожний створює власну програму навчання, орієнтовану на конкретні освітні потреби й цілі й враховуючу його досвід, рівень підготовки, психофізіологічні й когнітивні особливості;

5) системність навчання, що передбачає дотримання відповідності цілей, змісту, форм, методів, засобів і оцінювання результатів навчання;

6) контекстність навчання (А. Вербицький), тобто навчання, з одного боку, переслідуючи життєво значущі для того, що навчається цілі, орієнтоване на виконання ним соціальних ролей або вдосконалення особистості, а, з іншого, – будується з урахуванням професійної, соціальної, побутової діяльності того, що навчається і його просторових, тимчасових, професійних, побутових умов;

7) актуалізація результатів навчання, що передбачає невідкладне застосування на практиці набутих знань, умінь, навичок і якостей;

8) елективність навчання, що означає надання тому, що навчається свободи вибору цілей, змісту, форм, методів, джерел, засобів, строків, часу, місця навчання, оцінювання його результатів;

9) принцип розвитку освітніх потреб. Згідно із цим принципом, по-перше, оцінювання результатів навчання здійснюється шляхом виявлення реального ступеня засвоєння навчальної інформації і визначення тих з них, без яких неможливе досягнення поставленої мети; по-друге, процес навчання будується з метою формування в тих, що навчаються нових освітніх потреб, конкретизація яких здійснюється по мірі досягнення певної мети навчання. Це означає осмислення викладачем і тим, що навчається, усіх параметрів процесу навчання й власних дій щодо його організації.

Література:

1. Тимчук Л.І. Андрагогічна модель підготовки майбутнього викладача сучасного ВНЗ / Л.І. Тимчук // Методика розвитку і саморозвитку педагогічної майстерності педагогів технічних вищих навчальних закладів України: Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції, м. Івано-Франківськ, 27-29 квітня 2009 р. / За заг. ред. Галущака М.О. – Івано-Франківськ: Факел, 2009. – С. 9-11.

2. Змеев С.И. Андрагогика: основы теории и технологии обучения взрослых / С.И. Змеев. – М.: ПЕР СЭ, 2003. – 207 с.