О. М. Шпак, кандидат педагогічних наук, професор

Н. М. Благун, кандидат філологічних наук, доцент

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Нові вимоги до освіти з боку суспільства, держави і особи на зламі століть зумовлюють стрімку зміну ролі, функцій, підготовки і діяльності педагогічних кадрів. Пов'язуючи перспективи свого майбутнього розвитку з концепцією суспільства, яке навчається, світова спільнота бере за орієнтир провідні принципи освіти XXI століття: навчатися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчатися самовиражатись.

В останні роки широкого розповсюдження і в Україні набуло обговорення проблеми безперервної освіти. Українська держава, згідно світовим тенденціям, повинна постійно вдосконалювати освіту і безперервно підвищувати кваліфікацію працівників різних галузей.

До найбільш характерних особливостей безперервної професійної освіти сьогодні відносять такі: фундаменталізація освіти; прогностичний характер освіти; збільшення доступності системи освіти для населення; технологічність освіти.

Підвищення кваліфікації здійснюється у процесі навчання і самоосвіти, а також його донавчання та перенавчання у зв'язку з потребами інформаційного та науково-технічного прогресу.

Післядипломна освіта може охоплювати:

перепідготовку з присвоєнням відповідної кваліфікації за акредитованими напрямами і спеціальностями згідно з вимогами Державних стандартів вищої освіти;

здобуття наступної вищої освіти (другої вищої освіти) з присвоєнням відповідної кваліфікації за акредитованими напрямами і спеціальностями згідно з вимогами Державних стандартів вищої освіти;

підвищення кваліфікації фахівців, науково-педагогічних та педагогічних працівників за акредитованими напрямами і спеціальностями за середньостроковими програмами;

підвищення кваліфікації, спеціалізації та стажування за короткостроковими програмами у формі семінарів і тренінгів.

На засіданні секції післядипломної освіти підсумкової колегії Міністерства освіти й науки України 22 лютого 2006 року, в якому взяли участь керівники відомих закладів післядипломної освіти, був запропонований для обговорення проект Закону України «Про післядипломну освіту», який так і до цього часу не прийнятий.

Згідно чинного законодавства, післядипломна освіта – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Метою післядипломної освіти є задоволення індивідуальних потреб громадян у особистісному та професійному зростанні а також забезпечення потреб держави в кваліфікованих кадрах високого рівня професіоналізму та культури, здатних компетентно і відповідально виконувати посадові функції, впроваджувати у виробництво новітні технології, сприяти подальшому соціально-економічному розвитку суспільства.

Головними принципами функціонування післядипломної освіти є:

- післядипломна освіта – єдиний засіб конкурентоспроможності держави та підприємства в умовах інформаційного суспільства;

- післядипломна освіта не може розглядатися як добровільна або додаткова частина освіти, воно є невід'ємною складовою життєдіяльності людини;

- післядипломна освіта є фактором стійкості та демократичності суспільства, вирішення соціальних, демографічних та міграційних проблем тощо;

- післядипломна освіта не має соціальних та вікових обмежень, є гарантією свободи особистості.

Виняткова роль післядипломної освіти визначається її відповідальністю за відновлення й збагачення інтелектуального потенціалу суспільства, ліквідацію функціональної неграмотності керівників і фахівців.

Координуючим центром післядипломної освіти є Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України, яке співпрацює у цьому напрямі з усіма галузевими міністерствами та відомствами, Національною Академією наук України та галузевими академіями, що мають у своєму підпорядкуванні відповідні навчальні заклади та підрозділи, а також з мережею недержавних закладів післядипломної освіти.

Серед завдань системи післядипломної освіти, що мають бути вирішеними, основними є: збільшення часових термінів і значущості етапів самоосвіти; приведення обсягів та змісту перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у відповідність із поточними та перспективними потребами держави; підвищення ролі засобів навчання, особливо розроблених на основі сучасних інформаційних технологій; формування змісту навчання, виходячи з його цільового спрямування, посадових обов'язків фахівців, попередньо здобутої ними освіти, досвіду діяльності, індивідуальних інтересів і потреб громадян; застосування сучасних навчальних технологій, що передбачають диференціацію, індивідуалізацію, запровадження дистанційної, очно-заочної та екстернатної форм навчання; розробка та постійне вдосконалення змісту післядипломної освіти; забезпечення органічної єдності з системою підготовки фахівців шляхом урахування потреб ринку праці; оптимізація мережі навчальних закладів системи післядипломної освіти на засадах поточного та стратегічного планування потреб у професійному навчанні фахівців.

Післядипломну освіту слід розглядати не тільки як систему підвищення кваліфікації та перепідготовки дипломованих спеціалістів, а і як форму освіти дорослих, виходячи з їх індивідуальних потреб у здобутті певних знань, напрацюванні навичок і умінь, особистісного і професійного зростання.

Важливим інтеграційним кроком став також процес впровадження в навчальний процес післядипломної освіти кредитно-модульної системи –модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні двох складових: модульної технології навчання та залікової системи у формі кредитів і охоплює зміст та засоби навчального процесу, форми контролю якості знань та вмінь. При впровадженні кредитно-модульної системи були встановлені завдання: адаптація вітчизняної системи освіти до вимог Європейської трансферної системи (Е8Т8) для забезпечення мобільності у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці; забезпечення можливості навчання за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що за вимогами замовника та вибору студента; стимулювання учасників навчального процесу до досягнення високої якості вищої освіти.

Реформування системи післядипломної освіти припускає створення гнучкої й мобільної системи підвищення кваліфікації й перепідготовки фахівців, що задовольняє постійно зростаючі потреби суспільства в удосконаленні та відновленні знань.

У зв'язку з цим професійна перепідготовка дорослих має бути направлена на досягнення основних цілей:

- постійне формування, стимулювання та задоволення потреб у підвищенні кваліфікації та професійній перепідготовці кадрів;

- насичення ринку праці фахівцями з високим рівнем загальної культури й професійної компетентності;

- забезпечення соціальної захищеності, соціальної реабілітації та зайнятості фахівців, усунення всіх форм функціональної неграмотності;

- приведення кадрового потенціалу фахівців до світового рівня;

- збільшення разом з іншими ланками професійної освіти сукупного інтелектуального та духовного потенціалу суспільства, розвиток творчих здібностей людини.

Для цього потрібно забезпечити єдність прикладних, фундаментальних і методологічних знань, які складають основу професійної й загальної культури, широку орієнтацію в підходах до постановки й розв'язання нових проблем і завдань. Необхідне відновлення змісту навчання в тісному зв'язку з досягненнями в розвитку сучасної техніки й технології, наук про природу, суспільство й людину, забезпечення різноманіття, варіативності й гнучкості навчальних планів і програм, оперативного відгуку на потреби ринку в освітніх послугах.

Отже, резюмуючи викладене вище, можна зазначити таке: нагального вирішення потребує проблема післядипломної освіти, оскільки в процесі виконання своїх професійних обов'язків доводиться вирішувати багато складних і різноманітних завдань, пов'язаних із професійною діяльністю, а час навчання є досить стислим (1–2 роки) і не дозволяє повною мірою набути професійної кваліфікації.

Реалізація визначених концептуальних положень вимагає створення належних правових, соціально-економічних, матеріально-технічних та фінансових умов, а саме:

· сформувати необхідну нормативно-правову базу;

· розробити науково-обґрунтовану методику визначення загальнодержавних та регіональних потреб кадрового забезпечення;

· упорядкувати та оптимізувати мережу закладів післядипломної освіти, поєднавши галузевий принцип її організації з широкою міжгалузевою і регіональною кооперацією та з урахуванням соціально-економічного розвитку країни;

· сформувати новий механізм фінансування підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, передбачивши при необхідності внесення змін до чинного законодавства; слід передбачити прямий податок від прибутку чи відрахування від фонду заробітної плати у розмірі 1–2% на ці потреби підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, галузевими міністерствами, іншими органами виконавчої влади та державними адміністраціями, сформувати в вищих навчальних та закладах післядипломної освіти окремі фонди, за рахунок яких буде здійснюватись підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу;

· визначити конкретні цільові функції підвищення кваліфікації і перепідготовки спеціалістів співвідносно до різних рівнів, ланок та структур системи неперервної освіти;

· створити рівні правові та економічні умови для закладів післядипломної освіти державної та приватної форми власності;

· запровадити гнучку і динамічну систему перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з нових напрямів розвитку науки, техніки і технології, ринкових методів господарювання та управління;

· оперативно вивчати ринок праці, здійснювати постійний пошук замовників, додаткових джерел фінансування; проводити роботу з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади з питань участі у виконанні загальнодержавних, регіональних та місцевих програм, які потребують вирішення проблем кадрового забезпечення; здійснювати тісну взаємодію з державними службами зайнятості;

· сформувати освітні програми навчання у системі післядипломної освіти відповідно до стандартів підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня та рівня вже здобутої освіти, а також стандарти підвищення кваліфікації фахівців за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями, освітньо-професійними та професійними програмами, залежно від ступеня неперервного навчання, його стадій, категорії слухачів, характеру пізнавально-професійних потреб на основі прогнозування розвитку суспільства;

· упорядкувати перелік спеціальностей та спеціалізації перепідготовки з урахуванням існуючого переліку підготовки фахівців, державного замовлення та потреб окремих галузей регіонів;

· провести аналіз сучасного стану навчально-матеріальної бази закладів післядипломної освіти та привести її у відповідність до нових вимог їх діяльності; об'єднати кадрові, наукові та матеріально-технічні можливості закладів післядипломної освіти з потенціалом профільних вищих навчальних закладів;

· здійснювати формування викладацького складу закладів післядипломної освіти на конкурсній основі зі встановленням рівня оплати викладачів за ринковими розцінками;

· стимулювати здійснення фундаментальних, пошукових та прикладних наукових досліджень з прогнозування та забезпечення розвитку окремих галузей, удосконалення системи післядипломної освіти та освіти дорослих на протязі всієї професійної діяльності;

· проводити культурно-освітню та просвітницьку діяльність серед громадськості;

· розробляти та реалізовувати програми і проекти в галузі післядипломної освіти із залученням науково-методичної, фінансової, технічної допомоги різноманітних громадських організацій, асоціацій, фондів, в т. ч. і міжнародних.

Післядипломна освіта повинна розглядатися як одна із пріоритетних в державі, оскільки вона безпосередньо пов'язана з перспективами економічного розвитку та соціальної стабільності суспільства. З метою її подальшого удосконалення доцільно створити при Кабінеті Міністрів України Міжвідомчу координаційну раду з питань післядипломної освіти представників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких є відповідні заклади.

Особливої уваги вимагають консультування, експертна та прогностична робота, бо за таких умов людина сама потребує кваліфікованої допомоги в післядипломній освіті, щоб досягти високого рівня компетентності, професіоналізму, культури, сформувати професійну позицію. Одним із основних завдань для належної організації післядипломної освіти є удосконалення методичного забезпечення на основі нового мультимедійного та навчально-методичного матеріалу.

Перспективними вбачаються надалі розробку психологічного портрету претендента (студента) на навчання у післядипломній освіті, впровадження дистанційних форм та методів навчання майбутніх фахівців, що здобувають освіту у післядипломній сфері, корегування навчальних планів підготовки у системі післядипломної освіти з метою збільшення кількості годин на практичну підготовку й тренінгові форми навчальної діяльності студентів для формування професійного образу мислення.

Як висновок до вище написаного, вважаємо доцільним запропонувати напрями діяльності із вдосконалення системи післядипломної освіти, а саме:

1. Закріплення післядипломного навчання як обов'язкової складової частини професійного росту громадян та розвиток гарантованих державою умов для такого навчання;

2. Розробка концептуальної моделі післядипломної освіти, структура якої би забезпечувала горизонтальні зв'язки між всіма гілками післядипломної освіти держави та галузевими системами післядипломної освіти;

3. Розробка і прийняття необхідної нормативно-правової бази в галузі післядипломної освіти, зокрема Закону України «Про післядипломну освіту»;

4. Розподіл завдань та повноважень з реалізації цієї моделі між державними управлінськими структурами, Міністерством освіти і науки, молоді і спорту України та галузевими міністерствами та організаціями;

5. Формування змісту професійного навчання й організації навчального процесу відповідно до потреб економічного та соціального розвитку держав і на основі впровадження сучасних наукових досліджень широкого використання вітчизняного та зарубіжного досвіду у сфері післядипломної освіти;

6. Налагодження системи «роботодавець – замовник – виконавець» на державному рівні. По-перше це стимуляція працедавців до навчання персоналу. По-друге держава повинна надавати фінансову допомогу малозабезпеченим верстам населення, стимулювати їх до більш активної участі в системі післядипломної освіти;

7. Створення умов для підтримки індивідуальної мотивації до продовженого навчання. Післядипломна освіта відповідає інтересам не тільки держави і роботодавця, а перш за все самої людини, яка адаптується до вимог ринку праці. На сьогоднішній день активність до участі у процесі післядипломної освіти виявляють найбільш освічені працівники, а необхідно стимулювати тих, для кого це ще більш необхідно;

8. Впровадження державного стандарту післядипломної освіти, як спільного продукту суб'єктів освітнього процесу в якості правової і соціальної норми. Але ні в якому разі не комплексу норм, що обмежують та забороняють;

9. Проведення моніторингу щодо головних пріоритетів удосконалення якості неперервної освіти з метою визначення змісту інновацій.

Список використаних джерел

1. Васильєва М. Ф. Правове регулювання освіти дорослих в Україні / М. Ф. Васильєва, http://www.confcontact.com/2009ip/vasileva. htm.

2. Про вищу освіту : Закон України від 17.01.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 20. – С. 134.

3. Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні : Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України //

http://www.mon.gov.ua/education/higher/topic/pdosv/knc.

4. Про освіту : Закон України від 23.05.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. –1991. – № 34. – Ст. 451.