Первухіна Світлана Мирославівна

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

КЛАСИФІКАЦІЯ СПЕЦІАЛЬНИХ МЕДИЧНИХ ГРУП З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Актуальність. Фізична культура – це частина загальної культури людини, духовного надбання суспільства, що використовується для фізичного загартування. На жаль, все ще існує недостатня освіченість нашого суспільства з питань здорового способу життя та основ оздоровчої фізичної культури.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства однією з актуальних проблем є пошук дійових чинників оздоровчого впливу на студентську молодь, яка у зв'язку з перенесеними захворюваннями не може в повній мірі використовувати можливості загальноприйнятої системи фізичного виховання і за станом здоров'я віднесена до спеціальної медичної групи (зараховують студентів, що за даними медичного обстеження належать до спеціальної медичної групи). Тривожні тенденції збільшення контингенту у спеціальних медичних групах свідчать не тільки на проблематичність їхнього подальшого всебічного розвитку, а й на можливі перспективи зростання кількості молодих спеціалістів із зниженою працездатністю і ранньою інвалідністю [26, с. 115-126].

Організація процесу фізичного виховання у вищих навчальних закладах вимагає удосконалення, спрямованого на покращання здоров'я студентів (С.М. Канішевський, 1999; С.І. Крамськой, В.П. Зайцев, 2006). Так, згідно з результатами експрес-скринінгу фізичного здоров'я за Г.Л. Апанасенком встановлено, що з 312 студентів лише один юнак мав високий рівень фізичного здоров'я (0,32 %), а переважна кількість студентів були з низьким і нижче середнього рівнями фізичного здоров'я – близько 70 % [15].

За численними науковими даними (О.В. Дрозд, 1998; Г.Є. Іванова, 2000; О.О. Малімон, 1999; С.А. Савчук, 2002) останнім часом в Україні спостерігається стійке погіршення стану здоров'я населення і, зокрема, студентської молоді. Дослідники визначають що, у структурі захворюваності переважають хронічні не інфекційні хвороби (серцево-судинні, захворювання органів дихання, злоякісні новоутворення, психічні та ендокринні розлади, алергічні прояви), які характеризуються негативною динамікою.

Котов Є.О. аналізував підготовка студентів вищих закладів освіти до самостійних занять фізичними вправами. Оздоровчо-прикладне фізичне виховання студентів спеціальних медичних груп з використанням тренажерних пристроїв розглядала Чебан І.П. До проблем поширення серцево-судинної патології зверталася О. Пирогова. Таким чином, виникло протиріччя між рівнем соціальних вимог і ефективністю фізичного виховання студентської молоді.

У сучасній програмі фізичного виховання для студентів спеціальних медичних груп відсутні конкретні рекомендації з організації та змісту навчальних занять згідно фізичних можливостей кожного студента. Між тим, проблема підвищення значущості індивідуального підходу до студентів спеціальних медичних груп дуже актуальна. Рішення цього питання знаходиться у площині використання методу програмованого навчання, в основі якого лежить тренування за спеціальними навчальними програмами з використанням, наприклад, тренажерних пристроїв. Застосування тренажерних пристроїв дозволяє істотно розширити варіативність засобів і методів фізичної культури, планувати топографію включення в роботу м'язових груп, точно дозувати інтенсивність і спрямованість навантаження, зменшити витрати часу на навчання техніці виконання вправ і, тим самим, підвищити оздоровчу та лікувальну ефективність занять з фізичного виховання [43, c. 8].

Недостатня теоретична і методична обґрунтованість проблеми доцільності використання тренажерів, як засобів фізичного виховання, студентів з ослабленим здоров’ям спричинила вибір теми дипломної роботи: використання тренажерних пристроїв у процесі фізичного виховання студентів спеціальних медичних груп.

Недостатність рухової активності призводить до неузгодженості взаємодії як окремих систем організму між собою, так і організму в цілому з зовнішнім середовищем, знижується адаптаційна здатність організму. В значній мірі це відноситься до студентської молоді, спосіб життя якої характеризується зростанням інтелектуального навантаження на тлі зниженої рухової активності[45, с. 37-43.].

Погіршення рівня фізичної активності та тривале обмеження її у студентів з відхиленням в стані здоров’я призвели до того, що тільки 2% з них виконують нормативи Державних тестів оцінки фізичної підготовленості населення України. Певною мірою це актуально для студентів – майбутніх педагогів.

Характер педагогічної праці та основні причини професійного стомлення педагогів висувають великі вимоги до сили, нервової системи, урівноваженості та фізичних можливостей працівників освіти.

У професійній діяльності педагогів майже відсутній фізичний компонент в роботі. Однією з особливостей праці викладача є постійна напруга уваги та емоційні збудження. Досліджено (М.Я. Віленський, Р.С. Сафін, 1989), що під впливом розумово-емоційної роботи відбувається «вегетативна буря» не за рахунок м’язової напруги, а за рахунок мозкових утворень. Ці зміни відмінні від тих, що спостерігаються при фізичному навантаженні. Все це призводить до погіршення загального стану здоров’я. Такий негативний вплив виявляється насамперед в серцево-судинній та інших патологіях.

У дослідженнях багатьох авторів було відзначено, що 75% педагогів займаються фізичною культурою тільки епізодично або взагалі не займаються. У третини осіб виявлені патологічні зміни з боку серцево-судинної системи. Статистика показує, що ці захворювання та їх ранні симптоми виявляються першорядними причинами непрацездатності.

Встановлено, що істотно важливим є взаємозв’язок між станом здоров’я студентської молоді і її руховою активністю у дитячому і підлітковому віці. Відповідно до цієї концепції, недолік рухової активності в підлітковому віці сприяє неповному використанню генофонду, обмеженню розвитку організму, що в значній мірі обумовлює стан здоров’я в «студентський період».

Здоров’я в чималому ступені послаблене ще і тому, що студенти не привчені піклуватися про нього. Школа, медичні працівники і батьки не допомагають в належній мірі навчитися підтримувати своє здоров’я.

Між тим, загально визнано, що застосування фізичних вправ передбачає широкий спектр позитивного впливу на організм студентів. Особливе значення фізичне виховання набуває для тієї групи студентів, у якої наявність хронічних хвороб або їх залишкові явища загрожують зниженням працездатності і навіть перспективами ранньої інвалідності. Поряд з профілактикою негативних наслідків захворювань студентів спеціальних медичних груп заняття фізичною культурою є дієвим засобом підвищення професійної працездатності.

Це набуває особливого значення з урахуванням специфіки майбутньої професії, так як виявлено, що особливостями праці викладача є постійне нервове напруження, навантаження на голосовий апарат, а зміна ритму дихання при викладанні навчального матеріалу призводить до гіпоксії, збільшенню обміну речовин. З цих причин 68,6% педагогів вказали на поганий стан здоров’я, а 27,8% педагогів обмежили обсяг педагогічної діяльності після 2-3 років роботи. Виходячи з вищеозначених положень особливого значення набуває оздоровчо-прикладна спрямованість навчання і виховання майбутнього педагога, яка передбачає забезпечення цілеспрямованого впливу на стан здоров’я і має велике значення при вихованні особистісних якостей і професійно значущих знань, умінь, навичок і здібностей [44, c. 66-72.].

Особлива роль в цьому належить фізичному вихованню, метою якого є забезпечення високої працездатності і творчого довголіття педагогічних кадрів, можливості працювати без перевантажень на тлі фізичного комфорту.

Практична готовність до специфіки професії характеризується сформованістю на необхідному рівні у майбутніх педагогів професійних умінь з’єднаних з фізичною і функціональною підготовленістю.

Чисельність груп не повинна перевищувати 10-20 осіб на одного викладача.

Для занять фізичною культурою і спортом усіх студентів на підставі даних про стан здоров'я і фізичну підготовленість розподіляють на групи: основну, підготовчу і спеціальну (таб.1.1).

Таблиця 1.1

Коротка характеристика медичних відділень

Назва медичної групи	Медична характеристика	Допустиме фізичне навантаження
Основна	Особи з добрим здоров’ям, а також особи, що мають незначні відхилення в стані здоров’я при достатньому фізичному розвитку і фізичній підготовленості.	Заняття за навчальною програмою з фізичного виховання у повному обсязі. Складання нормативів. Заняття в одній із спортивних секцій, участь у змаганнях.
Підготовча	Особи, що мають незначні відхилення в стані здоров’я (невелика втрата слуху, зору, туберкульозна інтоксикація, підвищений кров’яний тиск тощо) або практично здорові при недостатньому фізичному розвиткові і низькій фізичній підготовленості.	Заняття за навчальними програмами з фізичного виховання при умові поступового освоєння комплексу рухових навичок і умінь, особливо тих, що висувають до організму підвищені вимоги. Додаткові заняття для підвищення рівня фізичної підготовленості і фізичного розвитку.
Спеціальна	Особи, які мають відхилення в стані здоров'я постійного або тимчасового характеру, які вимагають обмеження фізичних навантажень.	Заняття за спеціальними навчальними програмами з урахуванням характеру і важкості захворювання.

У спеціальну медичну групу включають студентів, у яких виявлені: ревматизм з поразкою і без поразки клапанного апарату серця; рецидиви ревмокардиту; природжені вади серця; дистрофія міокарду; хронічний тонзиліт з поразкою серця; гнійні і змішані форми синуситів (гаймориту, фронтитів); рецидиви після операцій бідяносових пазух; захворювання гортані з порушенням дихання або голосоутворення; хронічні гнійні запалення вуха; хронічне запалення легенів з явищами бронхосклерозу; бронхіальна астма з частими нападами; активна форма туберкульозу; стійке підвищення артеріального тиску; виражені дефекти опорно-рухового апарату; нервової і ендокринної систем; анемія; міопатія і інші виражені порушення зору; наслідки гострих хронічних захворювань і їх загострень [16, 27].

Студенти, що перенесли захворювання у тому числі ОРЗ, до занять з фізичної культури допускаються відповідно до термінів, відзначених лікарем в спеціальній довідці, з вказівкою обмежень у вправах і фізичному навантаженні.

Список літератури

1. Дембо А.Г. Лікарський контроль у спорті/ А.Г.Дембо. М., 1998. – 87 с.

2. Добров А.А. Довідник/ А.А.Добров. – М: Фізкультура и спорт. – 1978. – 413 с.

3. Кучма В.Р., Сердюковская Г.М., Дьомін А.К. Керівництво з гігієни та охорони здоров'я школярів/ В.Р.Кучма, Г.М.Сердюковская, А.К.Дьомін. – М.: Російська асоціація громадського здоров'я, 2000. – 152 с.

4. Столбов В.В. Історія фізичної культури/ В.В.Столбов. – М.: 1989 р.

5. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов ФК / Под ред. Т.Ю.Круцевич (в 2-х т.). К.: Олимпийская литература, 2003. – 422 с.

6. Уотсон Дж. Тренажерне обладнання/ Дж.Уотсон. – М.: Світ – 2001 р. – 27 с.