К.п.н. Магрламова К.Г.

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»

Інноваційні методи навчання дорослих

В статті дається визначення поняття "інновація", “інноваційні педагогічні технології”. Розкриваються основні методологічні вимоги, яким повинна відповідати педагогічна технологія. Аналізуються основні групи інноваційних педагогічних технологій, які підвищують якість підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів.

Ключові слова: інновація, інноваційні педагогічні технології, сучасна школа, якість підготовки спеціалістів.

In the article the determination of notion is given "innovatsiya" „innovative pedagogical technologies". The basic methodological requirements which pedagogical technology must answer open up. The basic groups of innovative pedagogical technologies are analysed which promote quality of preparation of specialists at the level of international standards.

Key words: innovation, innovation pedagogic technologies, modern school, qualification of training of specialists.

Революція в освіті значною мірою виступає як методологічна революція з її кардинальним оновленням методів, набуттям ними більшої різноманітності функцій і зростанням ефективності застосування. Основним напрямом удосконалення навчання дорослих та підвищення їх ефективності є запровадження інтерактивних та інноваційних методів навчання, спрямованих на стимулювання слухача до засвоєння нових знань та вмінь.

Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу [2]. Інновацію можна розглядати як процес (масштабну або часткову зміну системи і відповідну діяльність) і продукт (результат) цієї діяльності. Таким чином, інноваційні педагогічні технології як процес - це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів» (І. Дичківська).

Високим рівнем активності слухачів характеризуються проблемні, творчі, дослідницькі та ігрові технології. Від традиційних вони відрізняються не лише методикою викладання, а й високою ефективністю навчального процесу, оскільки дають змогу розвивати у слухачів спеціальні навички (здатність до соціальної інтеграції та компромісів, вміння приймати самостійні рішення, вирішувати конфлікти тощо), підвищувати мотивацію та самосвідомість слухачів, закріплювати теоретичні знання на практиці.

Розглянемо найефективніші інноваційні технології (методи) та форми навчання дорослих.

Ігрові методи дедалі ширше застосовують у процесі навчання дорослих. Їх ефективність базується на інтенсивності передання інформації, можливості розвитку самостійності, оволодінні навичками застосування професійних знань та вмінь.

Специфічна мета ділової гри — підготувати учасників до вирішення складних виробничих проблем шляхом застосування конкретних альтернативних дій. У ході ділової гри слухачі в спеціально змодельованих умовах вчаться оперативно аналізувати можливі виробничі ситуації, приймати оптимальні рішення, вести пошук несправностей на основі певних параметрів, обирати найдоцільніший технологічний процес, вирішувати економічні проблеми підприємства тощо. Ділові ігри проводять зазвичай з використанням спеціальної техніки або тренажерів.

Основними ознаками ділової гри є:

· моделювання професійної діяльності керівників і фахівців;

· спільна мета колективів, які беруть участь у грі (так, під час будівництва промислового комплексу спільною метою учасників гри може стати своєчасне або дострокове введення його в дію);

· наявність ролей і розподіл їх між учасниками гри;

· відмінність інтересів учасників (враховуються суперечливі інтереси учасників гри: постачальників конструкцій і будівельників, транспортних організацій і будівельників, будівельників і замовників тощо).

Оскільки на практиці трапляються різні збої (спізнення поставок, відключення електроенергії чи води, захворювання працівників тощо), вони мають бути введені в гру для максимального наближення її до реальних умов. Виробничі рішення приймають, як правило, в умовах неповної інформації з певним ризиком (невідомо, чи своєчасно надійде транспорт, яка буде погода). Тому неповнота інформації — обов’язковий елемент ділової гри.

Метод передбачає прийняття та реалізацію певної послідовності рішень, кожне з яких залежить від рішення, прийнятого на попередньому етапі. Крім того, етапи можуть повторюватися, причому на кожному з них можливі досить складні поєднання різних рішень.

Ділова гра вимагає грунтовної підготовки і тривалого часу для проведення. Особливо ефективний цей метод навчання для підвищення кваліфікації спеціалістів підприємств.

До ігрових методів навчання відносять також рольові та управлінські ігри, під час яких потрібно приймати рішення у взаємодії з іншими слухачами. Такі ігри характеризуються значним емоційним впливом на учасників, сприяють формуванню та розвитку вміння спілкуватися, розвивають навички взаємодопомоги. Роль викладача багатопланова: до початку гри він — інструктор, який пояснює зміст, порядок та правила гри; у процесі гри — консультант; під час підбиття підсумків — головний суддя і керівник.

Рольові та управлінські ігри значно простіші й доступніші, ніж ділові, як щодо підготовки, так і щодо проведення.

Рольова гра може відбуватися у двох формах:

· учасник імпровізує свою роль (наприклад, у ситуації працевлаштування на роботу);

· тренер (викладач) роздає учасникам описи ролей. Учасники можуть розіграти гру ще раз, помінявшись ролями.

У разі групової роботи спочатку викладач проводить навчальну бесіду для всіх учасників. Потім гра триває в невеликих групах. На заключному етапі кожна група представляє результати своєї роботи на загальне обговорення. Таким чином, групова робота передбачає активність кожного учасника.

Серед умов, необхідних для успішної роботи в групах, можна назвати такі:

· група має бути не надто чисельною, щоб усі її члени мали змогу взяти участь у грі, висловити свою думку;

· група має бути достатньо чисельною, щоб її учасникам вистачило знань і вмінь для вирішення поставлених завдань;

· усі члени групи мають бути рівними в своїх правах;

· усі члени групи повинні дотримуватися запропонованого режиму роботи;

· відповідальність за керівництво роботою можуть брати на себе або викладач, або члени групи почергово.

Дискусія, обговорення. Суть цієї навчальної технології полягає в тому, що викладач пропонує дві протилежні точки зору на одну й ту саму проблему, а слухачі мають обгрунтувати одну з них на власний вибір. У процесі дискусії слухачі вільно обмінюються думками, висловлюють та захищають свою точку зору.

Роль викладача полягає в тому, щоб підтримати дискусію, розкриваючи, уточнюючи ті чи інші аргументи, ставлячи додаткові запитання. Слухачі повинні не лише обгрунтувати свою позицію, а й аргументовано спростувати протилежну. Вихідним матеріалом для дискусії можуть бути статті в пресі, телепередачі тощо. Висновки слухачів бажано фіксувати на дошці.

Коли всі міркування висловлено і висновки зроблено, викладач виступає із заключним словом, в якому звертає увагу на правильні твердження, аналізує та доводить помилковість інших. Проводити дискусію найліпше після вивчення теми, розділу.

Завдяки партнерському, діалоговому стилю навчання викладач створює атмосферу жвавого обговорення проблеми, під час якого:

· спілкування не залишається формальним, учасники починають краще розуміти одне одного;

· розвивається взаємоповага і готовність іти назустріч;

· дискусія стає відвертішою, що сприяє швидкому вирішенню проблеми;

· значно підвищується активність і мотивація учасників.

Навчальна фірма — це освітня технологія, що передбачає імітацію діяльності реальної фірми. Переваги цієї технології порівняно з іншими такі:

· імітується реальний технологічний процес з максимальним наближенням до умов товарного ринку і ринку праці;

· у слухачів з’являється можливість практичного відпрацювання своїх знань із широкого спектра дисциплін;

· слухачі отримують значний практичний досвід, не піддаючись реальним ризикам.

Трудовим середовищем можуть бути: навчальний завод, навчальна туристична фірма, навчальний готель тощо.

Навчальні екскурсії бувають ознайомлювальними і тематичними. Ознайомлювальні екскурсії проводять, як правило, на початку навчання з метою введення слухачів у майбутнє професійне середовище, наприклад під час підготовки або перепідготовки. Тематичні екскурсії проводять, щоб проілюструвати теоретичний матеріал.

Під час вступної бесіди викладач, заздалегідь готуючи слухачів до відвідування підприємства чи окремої його дільниці, визначає мету і завдання екскурсії, звертає увагу на окремі найважливіші моменти.

Після екскурсії відбувається колективне її обговорення. У разі потреби учасники готують доповідь або письмовий звіт за визначеною заздалегідь формою.

Навчальну екскурсію слухачі завжди сприймають позитивно, оскільки вона дає змогу:

· розширити рамки навчальної програми (отримати додаткову інформацію);

· урізноманітнити навчання;

· визначитися з місцем майбутньої практики, а в окремих випадках — і з працевлаштуванням.

Суть проблемного навчання полягає у моделюванні навчально-виробничих ситуацій (як правило, на реальному матеріалі предметів, що вивчаються, і виробничого процесу). Слухачів ставлять в умови «першовідкривачів», «дослідників». Мета — знаходження оптимального вирішення ситуацій. Цей процес має включати багатоступеневі логічні операції, а в разі потреби — розрахункові й експериментальні роботи.

Проблемні ситуації розробляють таким чином, щоб слухачі:

· опинилися в умовах необхідності практичного використання набутих знань та вмінь;

· мали змогу з’ясувати суперечності між теоретично можливим шляхом вирішення завдання і його практичною нездійсненністю чи недоцільністю;

· змушені були вибирати правильне рішення з кількох запропонованих;

· усвідомили, що наявних у них знань і вмінь недостатньо для виконання поставленого завдання.

Проблемний спосіб навчання передбачає такі етапи подання інформації:

· підготовка проблеми і розкриття основних протиріч, що виникають у процесі її вирішення;

· формування гіпотез, їх обговорення, наведення теоретичних міркувань і експериментально одержаних даних на їх підтвердження чи спростування;

· знаходження правильної гіпотези, обгрунтування її за допомогою теоретичних аргументів або експериментальних даних.

Проблемний спосіб навчання доцільно використовувати для розгляду базових питань навчальної програми.

Проектна діяльність — це навчання, максимально наближене до виробничих умов. Учасники об’єднуються в невеликі групи для вирішення поставленої проблеми. Вони самі розподіляють між собою роботу, спільно планують представлення результатів — усе як на виробництві. Порівняно з іншими цей метод має низку очевидних переваг, оскільки учасники сприймають навчання як реальний процес — можуть мобілізувати свої ресурси, запропонувати оригінальне вирішення проблеми, обмінятися досвідом, навчатись одне в одного.

До активних методів виробничого навчання належить виконання виробничо-технічних завдань, наприклад:

· розрахунок режимів обробки, налагодження, регулювання;

· розроблення та налагодження програмного забезпечення для автоматизованого обладнання;

· визначення режимів і параметрів виконання навчально-виробничих робіт з використанням кінематичних і принципових схем машин, установок, агрегатів;

· розроблення монтажних схем;

· самостійне розроблення технологічних процесів оброблення, складання, налагодження тощо.

Складнішим рівнем такого навчання є завдання творчого характеру, наприклад:

· конструювання приладів і обладнання з метою підвищення якості та продуктивності праці;

· вибір найраціональнішого технологічного процесу з кількох запропонованих майстром або самостійно підготовлених слухачем;

· розроблення пропозицій щодо економії робочого часу, матеріалів, енергії тощо.

Відносять до активних методів виробничого навчання також спеціальні вправи на прийняття рішень у різних виробничих ситуаціях. Такі вправи готують працівників до майбутньої роботи в умовах виробництва. Це підвищує рівень їх професійної підготовки і сприяє успішному розвитку кар’єри.

Для виконання вправ створюють ситуації, що так чи інакше моделюють умови роботи на обладнанні, основні порушення технологічного режиму на конкретному робочому місці, у т. ч. аварійні. Такі ситуації можуть бути змодельовані в технологічних завданнях. Вивчивши умови завдання, слухач повинен встановити порушення, визначити його можливі причини, знайти рішення та описати дії щодо усунення порушень у цьому конкретному випадку. Слід зауважити, що завдання може мати кілька варіантів вирішень, однаково близьких до оптимального.

Тобто, широке запровадження сучасних педагогічних технологій та активних методів у процесі навчання дорослих, сприяє підвищенню його ефективності, а відповідно, і рівня кваліфікації та професіоналізму.

Література:

1. Давидова В.Д. Нетрадиційні форми навчання //Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка. - 2005. - Вип. 24. - С. 161-167

2. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: [науч.-метод. пособие] / І.М. Дичківська – К.:2004. – 220 с.

2. Інтерактивні методи навчання: навч. посібник /За заг. ред. П.Шевчука і П.Фенриха. - Щецін, Вид - цтво WSAP, 2005.- 170 с.

3. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід роботи / Уклад. О.Пометун, Л.Пироженко. - К. : А.П.Н., 2002. - 136 с.

4. Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход / А.А.Вербицкий. М.: Высшая школа, 1991. - 207 с.

5. Смолкин А. М. Методы активного обучения: [науч.-метод. пособие] / А. М. Смолкин - М.: Высш. шк., 1991. - 176 с.

6. Софій Н.З., Кузьменко В.У. Про сто і один метод активного навчання. - К.: Крок за кроком, 2004. -128 с.

7. Змеев С.И. Основы андрагогики: Учеб. пос. для вузов. - М.: Наука, 1999. - 152 с.