Рожков Юрій Григорович

НУБіП України

Деякі питання комунікативного підходу до навчання іноземним мовам

Одним з першочергових завдань викладання іноземних мов є пошук шляхів підвищення комунікативної компетенції фахівця. У центрі уваги при цьому є мовно-розумова діяльність людей, а основним об’єктом навчання є мовна комунікація, функціональні властивості мови і мовлення в їх нерозривній єдності. Мова-це інструмент комунікації.

Такий підхід до навчання іноземним мовам у юридичному вузі є дуже актуальним у зв’язку з розширенням міжнародних контактів, тому що при ньому мова є не тільки засобом спілкування, а й засобом інтеграції у мовний колектив.

При комунікативному підході у центрі процесу навчання перебуває конкретна мовна особистість з її мовно-розумовою діяльністю, комунікативними намірами, а мовна комунікативна діяльність є предметом розвитку у процесі навчання іноземним мовам.

Завдяки висуненню на передній план комунікативного підходу до навчання іноземним мовам перед викладачем стає нова мета: засвоєння і оволодіння студентами мовою в обсязі, достатньому для формування власної думки, розуміння співрозмовника, розуміння того, що закономірності організації мови стають зрозумілими при аналізі реального функціонування мовних одиниць, при цьому велику роль відіграють як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні фактори, цілі та досвід комуні кантів.

Досягнення цієї мети вимагає використання методичної концепції навчання іноземним мовам у вищому навчальному закладі, яка виходить з найголовнішого, комунікативного підходу до професійно-орієнтованого навчання чотирьом видам мовленнєвої діяльності. Навчання їм – не самоціль, вони при такому підході набувають притаманні їм природні функції реалізації мовної комунікації. Доцільно звернути увагу на те, що треба виховувати спеціаліста, який би володів мовою не тільки для здобуття професійної інформації, а й для спілкування.

На кафедрі іноземних мов Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого на заняттях з іноземної мови застосовується функціонально-комунікативний підхід, при якому робота викладача спрямована на розвиток діалогічної форми мовлення, тому що діалог – це і є комунікація. Важливим для досягнення ефективного спілкування є визначення та пояснення студентам умов і принципів діалогічного спілкування. Комунікативний вплив при діалогічному спілкуванні може бути ефективним при використанні як вербальних, так і невербальних засобів спілкування. Навчання діалогічному мовленню спрямовано на вивчення закономірностей розгортання діалогу, на виявлення тематичної організації спілкування та розуміння умов успішної комунікації.

Такий підхід до навчання діалогічній формі мови передбачає вивчення інтенціональних структур діалогу, які обумовлюють стратегії і тактики комуні кантів, аналіз комунікативних компетенцій адресанта, комунікативну компетенцію адресанта і адресата.

Система вправ, спрямованих на оволодіння навичками діалогічного мовлення передбачає:

- вивчення широкого спектра практичного варіювання реплік діалогу, яке лежить в основі породження різноманітних висловів і зумовлює своєрідність структурно-семантичної організації висловлювання, відбір мовних засобів, специфіку комунікативних різновидів реплік;

- оволодіння навичками використання мовленнєвих актів з прагматичними установами на різні ступені впливу, які можуть передавати змістовно-фактичну інформацію про процеси, які відбуваються у навколишньому світі та передавати змістовно-концептуальну інформацію з повідомленням про індивідуально-авторське розуміння подій, процесів, фактів і авторське становлення до них;

- вивчення факторів, які обумовлюють прагматичну варіативність реплік діалогу: типів номінацій, різноманітних засобів інтенсифікації оцінки, специфікаторів прагматичних настанов комуні кантів;

- вивчення стратегічної політики, що відображає основні види соціальних процесів, на яких базуються міжособові контакти, при цьому треба звернути увагу на те, що асоціативно-спрямовані стратегії можуть відображати прагнення адресата до співпраці, можуть створювати найбільш сприятливі умови для комунікації і ґрунтуватися на унісонному характері взаємозв’язку реплік, а дисоціативно спрямовані стратегії можуть передбачати контрадикторний характер взаємозв’язку реплік і висловлюють негативне ставлення комуніканта до репліки. Мовні засоби добираються і застосовуються згідно з функціонально-семантичними моделями висловлювань тих, хто спілкується.

Різноманітні стратегії та тактики комунікантів відтворені у репліках, які можуть єкспліціювати як позитивне, так і негативне ставлення до мовної дії. Це ставлення реалізується у цілому ряді тактик. В цілому, у діалозі знаходять своє відображення основні види соціальних процесів, на яких засновані контакти між комунікантами, а добір лексико-граматичних засобів є завжди ситуативно обумовленим.

Література:

1. Верещагин Е.М., Костомаров В. Г. Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного. М., 1990.

2. Райхштейн А.Д. Лингвистика и страноведческий аспект в преподавании иностранных языков. Иностранные языки в школе № 6, 1988.

3. Томахин Г.Д. Реалии в культуре и языке. Иностранные языки в школе № 1, 1981.