Філологічні науки/7. Мова, мовлення, мовленнєва комунікація

Дем’янчук О.С.

Буковинський державний медичний університет, Україна

Синхронічний аспект у вивченні давньоанглійських часток.

Частки висловлюють ставлення мовця до ситуації, адресата і його висловлювання. Більш того, значення їх повністю залежить від контексту і може бути проаналізовано лише у складі певного висловлювання.

Незважаючи на велику кількість праць, присвячених часткам, існує небагато досліджень узагальнюючого характеру про основні ознаки саме давньоанглійських часток: особливості їх вживання в авторському стилі. Майже не висвітлено склад та ознаки модальних часток, їх кількісні параметри: широту сполучуваності, частоту вживання, а також кількість суттєвих синтагматичних і парадигматичних зв’язків у тексті.

Отже, актуальність теми зумовлена: потребою уточнення ознак та особливостей вживання давньоанглійських часток.

Метою є дослідити особливості вживання часток та їх функціональне навантаження у давньоанглійській мові.

Об’єктом нашого дослідження виступають давньоанглійські частки.

Предметом є розвиток, становлення і функціональне навантаження англійських часток в давній період.

До класу давньоанглійських часток вони відносять різну кількість слів. М. Еленбас вважає, що в групу давньоанглійських часток входили (a)dun ‘down’, onweg/aweg ‘away’,forð ‘forth’, niðer ‘down’, up(p) ‘up’, ut ‘out’, of ‘off’, fram ‘from, forth, out, away’, to ‘towards, in the direction of’, offer ‘across’ [3: 137]. Б. Хаба відмічає наступні частки в давньоанглійській мові: of, ofdune, onweg, up, ut, forð [5: 45]. О. Фішер також відносить Þе до часток, але окрім цієї частки вона ще додає ne, to, ut. Дж.Л. Брук виокремлює лише частку ne [2: 84]. Г. Світ виділяє частки inn, bi, for-, be, swā [6: 29]. З приводу даного питання Б. Мітчел та Дж. Альджео іншої думки. Вони відносять Þе до часток, але погляди їх в подальшому дослідженні розходяться.

О. Фішер визначає частку Þе як відносну. Формально частка Þе ідентична вказівному займеннику ‘that, the’ та змінює закінчення в числі та при відмінюванні [4: 145]. Такої позиції дотримується і Дж. Альджео. Він стверджує, що так як частка Þе мала лише одну граматичну форму, то вона її втратила. Дж. Альджео також вказує, що частки були тісно пов’язані з займенниками. Для Þе було створено відповідну форму вказівного se, щоб виразити відносну структуру [1: 101].

Б. Мітчел відносить Þе до класу невідмінюваних часток. Наявність невідмінюваної частки є загальноприйнятою, коли відносний займенник є підметом. Відносний займенник в ролі додатка зустрічається досить часто [6: 77]. Мітчел вважає, що давньоанглійські відносні займенники це і є невідмінювана частка Þе, до якої може бути приєднаний особистий займенник для усунення неясності в певному випадку. Функцією частки є попередження, підготовка до чогось неочікуваного. Іноді в реченнях обходились без підрядної частки Þе, вживаючи формулу сполучника без Þе та Þæt. В деяких випадках замість Þе вживалась частка Þæt [6: 88].

М. Еленбас зазначає, що частки up(p) ‘up’та ut ‘out’ є найбільш вживаними, та обидві позначають напрямок дії. Часте повторювання цих часток відбувається завдяки поєднанню з різними дієсловами для створення відокремлюваних складних дієслів. Наприклад:

(1) & hig drifon hine ut.

and they drove him out.

‘and they expelled him’ [3: 138].

Частка ut ‘out’ може стояти після дієслова на другому місці, як і показано у реченні (1). Частка up(p) ‘up’ може стояти відразу після дієслова. Ці частки поєднуються з простими дієсловами, але й досить часто – з дієсловами, які мають префікси. Наприклад:

(2) & Aaron ahefde up his hand,

and Aaron lifted up his hand [3: 139].

У прикладі (2) префікс а- має абстрактне значення та не надає дієслову ніякого значення. Частка в свою чергу виражає не тільки напрямок дії, але й бере на себе префікс та зазначає результат дії, вираженої дієсловом [3: 139].

Nyðer ‘down’ стоїть після дієслова abeah ‘bent’, яке включає в себе префікс а- , який констатує те, що nyðer є часткою.

Дж.Л. Брук вказує, що заперечна частка ne ‘not’ з’явилась як окреме слово. Вона може скорочуватись разом з дієсловами та займенниками (наприклад nyllan, to be unwillingly, від ne willan). Ne … ne вживається для позначення neither … nor. Чим більше в реченні заперечних часток тим більше підсилюється значення.

Г. Світ виділяє частки inn та bi. Коли вони стоять перед дієсловом, то вони утворюють складні слова (inngān ‘go in’, bistandan ‘stand by’). В тому випадку, коли частки здатні відокремлюватись від дієслів, Г. Світ називає їх відокремлюваними частками. Але якщо частки поєднуються з іменниками чи прикметниками замість дієслів, вони не змінюються (так як в inngān ‘going in’, ‘entrance’) [6: 29].

В давньоанглійській мові є клас не відокремлюваних часток for- в слові forgiefan ‘forgive’, яка не має ніякого відношення до прийменника for ‘for’. Вона ніколи не вживається як окреме слово. Такі невідокремлювані частки повинні розглядатись як похідні елементи (наприклад un- в слові uncūp ‘unknown’), але багато з них втратили свій статус незалежності в пізній англійський період. Він розглядає for˙giefan та інші як складні слова. В той час коли абстрактні іменники поєднувались з невідокремлюваними частками, то наголошувалась частка (наприклад ˙forwyrd ‘destruction’). Коли частка поєднувалась з дієсловом, то наголошувалось саме дієслово (наприклад for˙weorÞan ‘perish’, for˙giefan ). Таке переміщення наголосу часто супроводжувалося фонетичним послабленням частки [6: 30].

Г. Світ поділяє давньоанглійські частки на незалежні та залежні (первинні та вторинні). Вторинні частки утворюються від інших (відмінюваних) частин мови; таким чином hām в hē ēode hām ‘he went home’ утворилось від іменника чоловічого роду hām ‘home’, ‘homestead’. Первинні частки, такі як be ‘by’, swā ‘so’ не утворені від інших частин мови. Не має чіткого розмежування між цими частками та більшості прийменників, які вживаються в ролі прислівників та деяких прислівників, які вживаються як сполучники [6: 191].

Беручи до уваги вище перераховані давньоанглійські частки, зазначимо, що вони відрізняються від сучасного розуміння часток. Таким чином, виконане дослідження доводить, що всі частки давньоанглійського періоду мають зрозуміле значення (чітке) та всі вказують на результат.

В зв’язку з поставленою метою ми визначили основні поняття, виокремили частки серед інших частин мови, дослідили різні їх класифікації та простежили їх розвиток в давньоанглійський період.

Ми виявили, що частки мають певні особливості:

1) частки співпадають з іншими частинами мови (прислівниками, прикметниками та ін.);

2) частки не виступають членами речення, а лише відносяться до слова, надаючи певного емоційного забарвлення висловлюванню;

3) частки, як в англійській, так і в російській та українській мовах, виражають відношення до всього речення в цілому, а також передають ставлення автора до свого висловлювання.

Частки являються мало вивченим лексико-граматичним рядом службових слів, які служать для вираження відношення мовця до висловлювання.

Частки виникли ще в давній період розвитку англійської мови, але були дещо відмінними від сучасних часток. М. Еленбас, Дж. Брук, Дж. Альджео, Б. Мітчел, Б. Хаба відносять різні слова до класу часток в давньоанглійській мові. М. Еленбас найбільш зрозуміло та чітко висвітила значення часток та їх функції.

Особливістю давньоанглійського періоду було те, що мова в той період була синтетичною. Таким чином, порядок слів в синтаксичних конструкціях був вільним. В цей період граматисти виокремлюють частку серед інших частин мови і відносять її до службових частин.

Як підсумок зазначимо, що давньоанглійські частки надають певне емоційне забарвлення реченню чи висловлюванню. У ході дослідження ми виявили, що частки відіграють важливу роль під час комунікації.

Література:

1. Algeo J., Pyles T. The Origins and Development of the EnglishLanguage / J. Algeo, T. Pyles. – Wadsworth: Cengage Learning, 2010. – 347 р.

2. Brook G. An Introduction to Old English / G. Brook. – Manchester: Manchester University Press ND, 1955. – 391 р.

3. Elenbaas M. The Synchronic and Diachronic Syntax of the English Verb-Particle Combination / M. Elenbaas. – Netherlands: LOT, 2007. – 339 р.

4. Fischer O. The Syntax of Early English / O. Fischer, A. van Kemenade, W. Koopman, W. van der Wurff. – Cambridge: Cambridge University Press, 2000. – 341 р.

5. Haba B. Between Heads and Phrases: Particles in English Phrasal Verbs / B. Haba. – Wuppertal: GRIN Verlag, 2009. – 76 р.

6. Mitchell B. A Guide to Old English / B. Mitchell, F. C. Robinson. – Oxford: John Wiley & Sons, 2011. – 448 р.

7. Sweet H. A Short Historical English Grammar / H. Sweet. – Oxford: Clarendon Press, 2001. – 290 р.