Студентка Теслюк Н.А., доцент Тепла О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Мовна картина світу як спосіб відображення реальності у свідомості людини

Відродження української державності потребує глибокого та об’єктивного вивчення особливостей нашого народу. Мова стає посередником між предметами, що їх пізнає людина, та індивідуумом, який прагне їх пізнати.

У науковий обіг увійшло поняття “мовна картина світу”, яке стало одним із визначальних у теорії пізнання. Під мовною картиною світу розуміють зафіксовану в мові і специфічну для конкретного мовного колективу схему сприйняття дійсності; за допомогою цього поняття з’ясовують особливості буття людини, народу.

Мета роботи - дослідити мовну картину світу як спосіб відображення реальності у свідомості людини.

Досліджуючи мовну ментальність як спосіб представлення світу, учені-мовознавці у центр дослідження ставлять фольклор, бо саме в ньому концептуалізовано знання про мовну картину світу, яку вивчає етнолінгвістика. Етнолінгвістика як напрям мовознавства, пов’язаний з дослідженням мови крізь призму духовної культури етносу, остаточно сформувалася у працях етнографа Ф. Боаса і мовознавця та етнографа Е. Сапіра на основі вивчення мови і культури американських індіанців.

Особливо значущим для лінгвокультурологічного дослідження, опису мовних картин світу вважаємо спосіб концептуалізації, а саме обрання концептуального простору-джерела для вербалізації. Г. Скляревська на лексичному матеріалі дослідила такі типи регулярних метафоричних переносів: 1) Предмет → Предмет; 2) Предмет → Людина; 3) Предмет → Фізичний світ; 4) Предмет → Психічний світ; 5) Предмет → Абстракція; 6) Тварина → Людина; 7) Людина → Людина; 8) Фізичний світ → Психічний світ та виокремила низку «нерегулярних метафоричних переносів у мові» [Скляревская, 1988, c. 95–100]: Тварина → Предмет; Тварина → Тварина; Тварина → Психічний світ; Людина → Тварина; Фізичний світ → Фізичний світ; Фізичний світ → Людина. На фразеологічному рівні, на думку Д. Добровольського, В. Малигіна, Л. Коканіної, працюють лише напрями метафоризації ФІЗИЧНЕ ЯВИЩЕ, ПСИХІЧНЕ ЯВИЩЕ, ТВАРИНА → ЛЮДИНА; ПРЕДМЕТ → ЛЮДИНА [Добровольский, Малыгин, Коканина, 1990, с. 19]. Напрями метафоризації, які виокремили Д. Добровольський та його колеги, стосуються лише ідіом. Проте напрями метафоризації у фразеології (у широкому розумінні її обсягу) є надзвичайно різноманітними. В. Ужченко і Л. Авксентьєв дослідили, що «перенесення здійснюється: 1) з неістоти на неістоту (молочні ріки і кисельні береги); 2) з особи на предмет (діал. красна пані “веселка”); 3) з особи на особу (маг і чарівник); 4) з істоти на особу (держати під крилом)».

Мовна картина світу – спосіб відображення реальності у свідомості людини крізь призму національних особливостей. Групування всіх мовних знаків культури, фразеологізмів за тематичними полями допомагає сформувати у свідомості носіїв української мови системне уявлення про мовну картину світу.

Мовна картина світу розглядається як відображення в мові концептуальної картини світу. Як зазначає К. В. Красовська, саме в мовній картині світу виявляється своєрідність членування концептуальної картини світу у різних народів. Концептуальна картина світу є підґрунтям мовної картини, однак концептуальна картина світу більш універсальна і є спільною для народів з однаковим рівнем знань про світ, водночас мова відображає досвід кожного народу і виявляє не тільки спільні знання, а й своєрідність бачення світу. Для мовної картини світу важливі три явища, тісно пов’язані між собою: людина – світ – мова.

Картина світу складається з концептів та зв’язків між ними, тому її ще називають концептуальною картиною світу. Концепт (від лат. сoncipere – складати, подавати) – формулювання, розумовий образ, загальна думка,поняття, що домінують у художньому творі чи літературознавчій статті. Поняття запровадив російський філософ та літературознавець С.Аскольдов-Алексєєв (стаття ,,Концепт і слово”, 1928), тлумачив його як «мисленне утворення, що заміщує в процесі думки невизначену кількість предметів одного і того ж типу».

З вищенаведеного випливає, що у мовознавстві розрізняють концептуальну і мовну картини світу. Першій як одиниці відповідають поняття, другій – значення слова. Однак для розуміння явищ і процесів, що відбуваються саме в мовній картині світу важливими є також уявлення про світ, що не мають мовного вираження, але є джерелом для нього. Отже, мовна картина світу українців формується переважно за допомогою художньої системи українського фольклору, зокрема фразеологізмів.

Усі мовні знаки культури будуються на сприйнятті не тільки значень слів,але й тих зорових, слухових асоціацій, які з’являються у носія мови. Підхід до фразеології як віддзеркаленої в ній мовної картини світу допомагає вирішувати проблеми історії української культури, визначити її особливі риси у взаємодії з культурами інших народів. Мова формується незалежно від інших мов і може існувати самостійно завдяки тому, що її носії не спроможні зрозуміти культуру свого народу чужою мовою. Це пояснюється тим, що представники різних народів неоднаково дивляться на світ. Тільки власна мовна картина світу дозволяє помітити певні відтінки, розкрити внутрішній прихований зміст. Знання традицій, звичаїв, культурних надбань свого народу, що виражається у наявності у читача певних знань, концептів, дає можливість отримати потрібну інформацію.

Отже, проблема мовної картини світу та її зв’язок з духовним життям народу на домовному, логіко-концептуальному рівнях має не лише лінгвістичне значення, а й стосується ментальності українців та морально-духовного розвитку нації.

Література:

1. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания / Ю.Д.Апресян // Вопросы языкознания. – 1995 .– №1. – С. 34 – 41.

2. Венжинович Н. Концептуальна та семантична репрезентація стійких словосполучень в українській мові / Н.Венжинович // Українська мова (науково-теоретичний журнал). – 2008. – №1. – С. 117 – 124.