Мовлення як риса особистості

Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися. Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно добре володіти мовленням. Мовлення – це спілкування людей між собою за допомогою мови, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мовець використовує засоби мови для передання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття і волевиявлення. Отже, мова й мовлення взаємопов'язані. Мовлення неможливе без мови, а мова створена для того, щоб здійснювати процес мовлення.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує по-своєму.

Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі мовленнєвої діяльності. Якщо мовленнєва діяльність засобами певної мови припиняється, мова стає мертвою. Мова живе тільки у мовленні.

Мова – показник загальної культури людини, її інтелекту, мовної культури. За В. Радчуком , "слово - візитна картка віку, професії, соціального стану" людини. Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов'язків. Вона виявляється у володінні професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно, точно, логічно, майстерно послуговуватися комунікативно виправданими мовними засобами залежно від мети і ситуації спілкування. Усі ці критерії регламентує мовознавча наука – культура мови.

Кожного, хто пов’язаний з аналітичним мисленням , вражає надзвичайна складність різних типів людської поведінки , і можна припустити , що явища, до яких ми в нашому повсякденному житті ставимося як до чогось звичного, настільки ж дивовижні і незрозумілі ,як і все дивовижне і незрозуміле, що може бути виявлено в цьому світі. Так приходить і усвідомлення того, що всупереч нашим уявленням, мова – це матерія дуже далека від простоти і очевидності, що вона, доступна витонченому аналізу з позицій дослідження людської поведінки і в ході такого аналізу можуть накопичуватися певні ідеї, важливі для вивчення проблем особистості .

Правильність мовлення – це базова вимога культури мови, її основа.

Чи важливо знати норми української літературної мови особі, щоденною практикою якої є ділове спілкування? На це запитання можна відповісти однозначно – так! Адже особа з низьким рівнем мовної культури, яка не вміє висловлювати свої думки, яка припускається помилок під час спілкування, приречена на комунікативні невдачі. Особливо важливо для всіх фахівців оволодіти нормами мови документів і усного ділового спілкування.

Нормативний аспект культури мови – один із найважливіших, але не єдиний. Можна, не порушуючи норми української літературної мови, справити негативне враження на співрозмовника.

Мовлення, або словесна мова, належить до мовних знаків, що будуються за певними граматичними правилами. Немовні знаки – це знаки-символи (наприклад, державна символіка); знаки-копії (наприклад, репродукції, схожі на те, що вони означають); система знаків, що регулюють вуличний рух, тощо. Крім словесної (вербальної) мови, існує як засіб спілкування ще й невербальна мова. Це мова жестів, міміки, поз та інших виражальних рухів.

Мова має величезний запас мовних засобів, якими треба послуговуватися, враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співрозмовників. Усі ці засоби мають бути мобілізовані на досягнення комунікативної мети. Ці питання передовсім становлять комунікативний аспект культури мови.

Деякі експерти в галузі комунікації стверджують, що манера говорити, притаманна людині, є настільки ж дієвим засобом її ідентифікації, як і відбитки пальців, папілярні лінії, які цілком дозволяють судити про їх належність тій чи іншій особі . Індивідуальна манера говорити свідчить насамперед про наявність у людини таких двох якостей, що характеризують її як особистість. «Перша з них – це ступінь самоствердження людини, тобто наскільки впевнено вона себе почуває , наскільки сильно розвинена в неї почуття власної правоти. Друга, навпаки , – ступінь її невпевненості у собі ». Критеріями оцінки слугують тут певні вирази, що вживаються людиною , а також частота їх повторення .

Наявні, звичайно, і більш « елементарні » дрібниці, які роблять манеру вашого мовлення особливою. Звичайно, аналізувати манеру мовлення необхідно в комплексі , у взаємозв'язку всіх її характеристик, тобто оцінювати її з позицій багатовимірної значущості. Безперечно, йдеться не стільки про те, щоб оцінювати кожне слово або висловлювання у взаємозв'язку з іншими, скільки в самому взаємозв'язку як у цілісній системі. Те, що ви говорите, має бути обґрунтоване і мати зміст, бути взаємопов'язаним і зрозумілим. Коли ми порушуємо питання про культуру мовлення, то вживаємо це поняття в широкому значенні. Йдеться не тільки про необхідність поповнення словникового запасу і уміння обрати слово, найбільш відповідне для вираження своєї думки, а й про фонетичну « доступність» мови, тобто насамперед про чітку вимову.

Можна зробити висновок, що над своїм мовленням необхідно працювати постійно. Спробуйте записувати все , що ви говорите , на диктофон. Тримайте його постійно увімкненим. Нехай він буде вашим непомітним діловим супутником. Прокрутіть запис, вслухайтеся в свій голос. Як правило, після цього нагадування про необхідність самокритики виявляються зайвими. Ви відразу зрозумієте , над чим ще необхідно попрацювати, і напевно помітите, що ваша інтонація могла б бути більш виразна, а мовні засоби значно багатшими. Практично кожен, хто « досліджував » свою промову у такий спосіб, робить висновок про те, що вона потребує вдосконалення, оскільки мова – це невід'ємний компонент особистості .