Студентка Безпалько Ю.М., доцент Тепла О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Культура промови юриста

Ораторське мистецтво є прикладною дисципліною, яка є комплексом знань, умінь і навичок оратора стосовно підготовки й проголошення переконливої промови. Іншими словами, ораторське мистецтво — це діяльність, спрямована на переконання аудиторії засобами живого слова. Велика сила українського слова завжди цінувалася людьми. Зрозуміти цю силу й правильно нею скористатися особливо важливо для юриста, адже його професійна діяльність пов'язана із виголошенням промови.

Мета робити – характеристика промови юриста, дослідження її структури та функцій, визначення психологічних особливостей.

Юридична діяльність пов’язана з відповідальністю. Юрист володіє особливими владними повноваженнями, має право й обов’язок використовувати владу від імені держави. У багатьох юридичних працівників розвивається професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій [2, с.24].

Інтелектуальна процедура застосування права передбачає підготовку різноманітних юридичних текстів, офіційно-ділових документів, монологічних виступів у суді, підпорядковується певним правовим і водночас мовним вимогам, зокрема таким якостям, як культура промови, значеннєва точність і цілісність, послідовність викладу, композиційна чіткість. Уміння скласти текст офіційного листа, запиту багато в чому визначає ефективність роботи юриста, її імідж і культуру.

Ділова листування дає змогу обговорювати і вирішувати важливі питання. Крім того, ділові листи можуть слугувати аргументом у судочинстві. З іншого боку, ділові листи мають низку інших переваг, а саме: з їх допомогою фіксується інформація, яку можна надіслати згодом; б) можуть бути способом передавання конфіденційної комп'ютерної інформації; в) дають змогу вести складні і трудомісткі справи.

Статус права дуже високий і відповідальний, його мова є показником рівня культури юриста, показником його ставлення до Закону, громадян, чиї права він захищає. Тому у своїй промові, як письмовій, так і усній, юристи повинні дотримуватися мовних норм.

Юрист виступає у різних комунікативних ролях: розробляє законопроекти, здійснює ділове листування, пише протоколи допиту і огляду місця події, різні постанови, позовні заяви, вироки , договори і угоди, заяви й касаційні скарги.

У власне професійної діяльності – під час формулювання, обґрунтування й застосування правових норм – юрист працює із сукупністю усних і писемних текстів. Сама процедура застосування права передбачає підготовку й оформлення різноманітних юридичних текстів, зокрема документів, що підпорядковуються певним правовим і мовним вимогам. Такі «ідеальні» якості, як культура промови, значеннєва точність і цілісність, послідовність і простота викладу, композиційна чіткість, повинні бути притаманні усім видам юридичних текстів. Слід зазначити, що у практиці юриста трапляються тексти, що мають жорстку формальну регламентацію (довідка, акт), але є й такі, що характеризуються більш вільною формою.

Вагомість захисної промови визначається вже її першими фразами, оскільки вступна частина готує учасників судового розгляду до подальшого сприймання й оцінки фактичного матеріалу. Тут неприпустима будь-яка трафаретність: переказ фабули кримінальної події (вона вже неодноразово виголошувалася); характеристика злочинів даного виду (убивства, крадіжки, хуліганства), бо вони відомі іншим учасникам кримінального судочинства і сприймаються як повчання; застосування шаблонів ("я не заберу у вас багато часу", "я захищаю сьогодні підсудного...", "нинішня справа дуже складна (або проста)". Стереотипність вступної частини згубно впливає на подальшу аргументацію, а сам адвокат справляє враження як некваліфікований або несумлінний.

Підпорядкованість процесуальним завданням містить і те, що судова промова в своїй основі має суто професійну мовленнєву базу, тобто до лексики належить професійна юридична мова. Це зумовлює її насиченість спеціальними термінами та зворотами. Тому мовленнєвою нормою в судовій промові найчастіше є адекватне вживання спеціальних термінів. Різновиди судової промови в процесі пов’язані з певними процесуальними функціями, і їх побудова має свої особливості, хоча ці особливості більше стосуються особливостей процесуальної ролі ніж їх змісту та форми. Загальними принципами побудови промови мають бути: поєднання її направленості (наприклад, обвинувальної чи захисної) з абсолютною точністю та повнотою у викладенні права; уникнення загальних положень, абстрактної та нецілеспрямованої мови; аргументованість та підпорядкованість усієї промови цільовому призначенню та темі промови.

Отже, аналіз сучасного стану нормативного регулювання, юридичної і психологічної літератури з проблеми використання психологічних знань у юрисдикційній діяльності дають підстави стверджувати, що успішність промови юриста, як і специфічна діяльність із розслідування злочинів, вимагає від захисника не тільки юридичних знань, умінь і навичок, що формуються у процесі їх вивчення, але й знання та застосування законів психології.

Література:

1. Александров Д. О. Юридична психологія : навч. посіб / Д. О. Александров. – К.: КНТ, 2007. – 272 с.

2. Горбунова Т. І. Динаміка рівня психологічної готовності студентів юристів до адвокатської діяльностіі / Т. І. Горбунова // Юридична психологія та педагогіка. – 2009. – №2(9). – С. 23-27.

3. Єфтеньєв О. Г. Психологічні особливості судових дебатів у цивільному процесі /О. Г. Єфтеньєв //Юридична психологія та педагогіка. 2009 .– №1(5). – С. 14-18.