Маршук Марта Олександрівна

Магістр права,Східноєвропейський університет економіки і менеджменту м. Черкаси, Україна

Офіційне опублікування рішень Європейського суду з прав людини як проблемне питання в застосуванні практики в національній судовій системі.

Вплив практики Європейського суду з прав людини на національну судову систему є визначальним не тільки у контексті виконання окремих рішень щодо України, а й тому, що вона має загальний (erga omnes) характер, що, у свою чергу, детермінований нормативним (прецедентним) характером рішень Європейського суду з прав людини. Рішення національних судів обов’язково потребують урахування усталеної (прецедентної) практики Європейського суду з прав людини. Практика Європейського суду з прав людини відверто розвивається за принципом прецедентного права. Але в цей же час, є проблеми в процедурі застосування практики Європейського суду з прав людини. На сьогодні адвокати активно використовують практику Європейського суду з прав людини, готуючи правову позицію для представництва інтересів клієнта. Однак випадки, коли український суддя посилається на цю практику, обґрунтовуючи власне рішення, трапляються рідко. Необхідно дослідити саму процедуру застосування у вітчизняному судовому процесі рішень Євросуду та визначити проблемні питання, які виникають під час застосування практики Європейського суду.

Вагомим важелем у використанні практики Європейського суду є «офіційний переклад» рішень . Хоча визначення поняття «офіційний переклад» щодо рішень Європейського суду в чинному законодавстві немає. Проте у порядку здійснення офіційного перекладу багатосторонніх міжнародних договорів України українською мовою, затвердженому постановою уряду, визначено: «Поняття «офіційний переклад» означає автентичний виклад українською мовою багатостороннього міжнародного договору України, складеного мовою, іншою, ніж українська». Відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» та зазначеного Порядку, підготовку і засвідчення зазначених перекладів здійснює Міністерство закордонних справ України.

Таким чином, статус офіційного перекладу передбачає відповідність двом вимогам: змістовій — автентичність, та формальній — засвідчення уповноваженим державою суб’єктом.

Саме така конструкція відображена у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: «Автентичність перекладу повних текстів Рішень засвідчується Органом представництва». Функції Органу представництва покладено на Міністерство юстиції України. Відповідно, підготовку офіційних перекладів рішень Європейського суду здійснює цей орган — через Державний департамент з питань адаптації законодавства.

Інститут офіційного перекладу передбачений тільки для рішень у справах проти України, що логічно, оскільки, по-перше, точність відтворення обставин справи, власних найменувань, цитат з процесуальних документів тощо Мін’юст може забезпечити на основі первісних документів тільки в «українських» справах, а по-друге, переклад резолютивної частини рішення виконує функцію виконавчого документа для виплати присудженої Європейським судом справедливої сатисфакції, а переклад рішення в цілому використовується для вжиття державою заходів як загального, так і індивідуального характеру — в контексті останнього офіційний переклад особливо важливий для перегляду Верховним Судом справи за винятковими обставинами у зв’язку з констатацією порушення Європейським судом з прав людини.

Ратифікувавши конвенцію, держава покладає на себе обов’язок створення всіх необхідних умов щодо її виконання. Однією з таких умов є переклад, опублікування та забезпечення усіх зацікавлених суб’єктів повними текстами рішень ЄСПЛ, про що, зокрема, йдеться у ст. 6 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: «держава забезпечує переклад та опублікування повних текстів Рішень українською мовою спеціалізованим у питаннях практики Суду юридичним виданням, що має поширення у професійному середовищі правників… Забезпечення суддів  опублікованим  перекладом повних текстів Рішень покладається на державний орган, відповідальний за організаційно-матеріальне забезпечення судів».

Таким чином, можна зробити висновок, що положення цього закону, головним чином, стосуються рішень суду у справах, стороною в яких є Україна (крім випадків, де йдеться про практику ЄСПЛ) з усіма наслідками, що звідси випливають, зокрема і щодо опублікування. Це не може не позначатися на ефективності застосування практики суду, яка законом визнається джерелом права. Оскільки офіційного перекладу всіх рішень суду немає (а в них може розкриватися цінний для судочинства зміст прав людини), не можна казати про створення належного механізму реалізації конвенції та застосування як джерела права.

Література:

1. Зайцев Ю.Є. [Електронний ресурс]: Природне джерело посилання- саме рішення / Ю.Є. Зайцев – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/21500

2. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини[Електронний ресурс]: закон України від 23.02.2006 № 3477-15. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3477-15

3. Третьяков Д. Застосування практики Європейського суду з прав людини в Україні/Д. Третьяков // Віче. – 2007. – № 9–10. – С. 41–44.

4. Мармазов В.Є. Європейський Суд з прав людини: деякі проблеми перегляду судової практики/ В.Є. Мармазов. – Одеса, 2010. – С. 451–455