ОКРЕМІ АРГУМЕНТИ СТОСВНО РОЗШИРЕННЯ ПРАВА НА ЗАХИСТ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Азарова Марія Володимирівна

здобувач кафедри кримінального процесу

Донецького юридичного інституту МВС України

Нові орієнтири в розвитку системи досудового розслідування злочинів та кримінальних проступківвідкрились із прийняттям Верховною Радою України від 13.04.2012 року Кримінального процесуального кодексу України. Який зумовлює своїм змістом значну перебудову системи органів розслідування, а також удосконалення їх діяльності в напрямку демократизації та підвищення ефективності. Даним нормативно-правовим актом досудове слідство стає обов’язковою формою досудового розслідування для злочинів, а дізнання в Україні стає первинною формою досудового розслідування щодо кримінальних проступків, що означає обов’язковим проведення досудового розслідування у всіх кримінальних справах.

Наразі можна констатувати, що вступ в дію нового Кримінального процесуального кодексу України (далі – новий КПК) не розв’язав усіх існуючих проблем та суперечностей, а й додав нових. Це можна пояснити насамперед недосконалістю юридичної техніки, а також зміною самої структури та форми кримінального провадження. Серед таких проблем окреме місце займає інститут негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки реалізація його норм протирічить загальним засадам кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 нового КПК протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій, аудіо або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосування технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії можуть використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування.

Згідно зі ч.1ст.246 нового КПК, негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК. Проте, жодного випадку, коли та в якому порядку, вище зазначенні відомості підлягають розголошенню, не зазначено. Навіть більше, Наказом СБУ від 17.10.2012 р. № 470 «Зміни до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», доповнено двома статтями, за якими відомості про факт або методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії будуть мати ступінь секретності «Таємно» терміном на 5 років (наказ набирав чинності з набуттям чинності 19 листопада 2012 р. нового КПК).

Оскільки відомості про факт та методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, згідно з вказаними положеннями, будуть складати державну таємницю, то розголошенню можуть підлягати лише результати таких негласних слідчих (розшукових) дій.

Відповідно до ч. 12 ст. 190 Нового КПК на сторони кримінального провадження покладається обов’язок відкриття зібраних матеріалів по справі, в протилежному випадку суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Виходячи з вищевикладеного закономірно постає питання: чи можна вважати «відкритими» матеріали негласних (розшукових) слідчих дій в частині лише їх результатів? Чи забезпечить така практика реальний захист обвинуваченого та рівність сторін в процесі здійснення доказової діяльності?

Відсутність у сторони захисту відомостей про час, місце, порядок та методи проведених негласних (розшукових) слідчих дій не дає можливості поставити під сумнів допустимість доказів сторони обвинувачення. В такій ситуації сторона захисту позбавляється здатності захищати свої права та законні інтереси в кримінальному провадженні. Тобто в цьому випадку порушується така засада кримінального провадження як забезпечення права на захист, передбачена п. 13ч. 1ст. 7 Нового КПК.

Для усунення даного обмеження права на захист необхідно розробити механізм розкриття відомостей про факт та методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій стороні захисту та підозрюваному (обвинуваченому) або визнати недопустимими докази, зібранні за їх допомогою. Відтак, названі положення нового КПК щодо негласних (розшукових) слідчих дій потребують внесення відповідних змін та доповнень, оскільки їх зміст суперечить вимогам ст. 22 Конституції України, де чітко зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.