Право/9.Гражданское  право

Асистент Белуга Ю.М.

Юридичний інститут Національного авіаційного університету

Місце договору дарування серед інших договорів

Однією з наріжних засад існування України як незалежної демократичної держави є непорушність власності та свобода розпорядження об’єктами права власності. Реалізація конституційних прав власника здійснюється за допомогою різноманітних цивільно-правових договорів, в тому числі і тих, які забезпечують безоплатне передання майна. Основним договором такої спрямованості є договір дарування.

У цивільному праві існує безліч досить різних договорів. Щоб виокремити потрібний договір із такої великої кількості, звичайно, є необхідним їх розмежування шляхом класифікації та поділу від загального до конкретного. Використання класифікації договорів полегшує як науково-теоретичне розуміння місця договору у системі зобов’язальних правовідносин, так і практичне застосування договору зацікавленими учасниками цивільних правовідносин [2, с.12].

Основним системоутворюючим договором є договір дарування, який у ЦК має відносно відокремлене регулювання, що викладене в Главі 55 ЦК України.

Давайте розглянемо такі три види договорів як договір купівлі-продажу, договору міни та договору дарування спрямовані на безповоротне припинення права власності у однієї сторони, та його виникнення у іншої сторони.

Договір дарування, як і договір міни та купівлі-продажу, спрямований на безоплатне припинення права власності у дарувальника та виникнення права власності (права повного господарського відання чи оперативного управління) у обдарованої особи. Як і продавець, дарувальник має бути власником відчужуваного в такий спосіб майна.

Важливою характеристикою порівнюваних договорів є їх оплатність чи безвідплатність. В оплатних договорах одна сторона приймає на себе обов’язок з виконання договору шляхом вчинення певних дій, маючи на меті отримати у власність грошові кошти або задоволення, яке ґрунтується на інших еквівалентно-оплатних засадах. Друга сторона має на меті отримання від контрагента зазначених результатів виконання договору. У відплатних договорах особиста мета двох сторін породжує кінцеву правову мету договору, яка буде полягати у переході права власності на результати, які виникли внаслідок дії однієї сторони (майно, роботи) в обмін на перехід права власності на майно (грошові кошти) [2, с.13].

Щодо договору купівлі-продажу то він є оплатним. Ціна товару – це грошова сума, встановлена у договорі, яку покупець зобов’язаний сплатити (ст. 691 ЦК). Якість та ціна не є істотними умовами договору, якщо інше не передбачено самим договором або законом. Якщо ціна договором не встановлена та не може бути визначена з умов договору (залежно від ваги, кількості) – покупець зобов’язаний оплатити товар, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ст. 632 ЦК). Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ст. 692 ЦК). За договором міни кожна із сторін договору є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. У даному договорі може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте на відміну від зазначених договорів, договір дарування є завжди безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру. Цілком обґрунтовано в ст. 717 ЦК України введено норму про те, що договір, який встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку діє майнового чи немайнового характеру, не є договором дарування (ч.2).

Згідно з ч. 5 ст. 626 ЦК України, договір є оплатним,  якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору. Очевидно, ця норма спрямована, передусім, на охорону слабкої сторони договору. Для того, щоб остання не залишилась ошуканою через необачність чи юридичну недосвідченість, закон саме й «компенсує» виходячи з принципу справедливості негативні наслідки, що можуть для такої особи виникнути. Щоб ця норма могла бути дієвою і виникла потреба спеціально регламентувати в ч. 4 ст. 632 ЦК України визначення ціни, якщо вона прямо не вказана в договорі. Це спеціальне правило не суперечить, а лише доповнює загальне, що випливає з ч. 1 ст. 632 ЦК України, де сказано про встановлення ціни в договорі.  Такий підхід до оплатних договорів, коли в них встановлюється ціна за погодженням сторін, є традиційним, природним і заслуговує на увагу. Він має застосовуватись завжди, коли немає окремих випадків, що не підпадають під це правило, є винятком з нього. У загальному ж випадку ціна для оплатних договорів є істотною умовою, що необхідна для договорів даного виду й має встановлюватися в таких договорах за узгодженням сторін згідно з ч. 5 ст. 626 та абз. 1 ч. 1 ст. 632 ЦК України.

Звертаючись до ч. 5 ст. 626 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавець не визначив критерій розмежування договорів на відплатні та безвідплатні, а лише зупинився на презумпції відплатності договору, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті самого договору.

Таким чином, безвідплатність має бути передбачена у договорі, законі або однозначно випливати із суті такого договору. Зазвичай відплатним вважається договір, за яким здійснення дій майнового характеру однієї сторони зумовлює здійснення зустрічного майнового задоволення іншою стороною. Безвідплатним є договір, за яким здійснення дій майнового характеру притаманне лише одній стороні, без здійснення зустрічного майнового задоволення з боку іншої сторони. При наявності зустрічних зобов’язань обдаровуваного по відношенню до дарувальника (передати річ, зробити послугу) такий договір не буде договором дарування та буде регулюватися нормами, що стосуються інших видів договорів (міни, купівлі-продажу тощо) залежно від умов договору [3, с.257].

Договір дарування безвідплатний. Тобто, встановлення в самому договорі будь-якого зустрічного еквіваленту зі сторони обдарованого на користь дарувальника означатиме, що такий договір не є даруванням (ч. 2 ст. 717 ЦКУ) [4, с.137].

Безоплатність є суттєвою ознакою договорів дарування. Жодні умови щодо надання зустрічного задоволення не можуть братися до уваги, інакше втрачається зміст договору дарування. Застереження щодо зустрічного зобов’язання обдаровуваного призводить лише до того, що договір вважається нікчемним.

Проте в літературі побутують й інші тлумачення щодо суті зустрічного обов’язку, навіть до того, що договір дарування певною мірою визнається взаємним договором, хоча й безоплатним. Так, наприклад, допускається можливість відчуження будинку з умовою постійного проживання дарувальника в одній із кімнат.

Отже, в цивільному кодексі закріплена презумпція оплатності договору головною метою якого є захист слабкої сторони у договорі. Але у свою чергу законом встановлено, що договір дарування є безоплатним договором, тобто винятком з встановленим законом правила. При цьому, якщо з умов даного договору випливає зустрічне задоволення відносно дарувальника, такий догорів регулюватиметься нормами інших договорів залежно від умов такого договору.

Література:

1. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар із змінами та доповн. станом на 26 березня 2010 року 3-тє вид. / за заг. ред. Є.О. Харитонова, І.О. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. – К.: Правова Єдність, 2010. – 749 с.

2. Вавженчук С.Я. Деякі теоретично-практичні питання класифікації цивільно-правових договорів // Адвокат. – 2009. - №10 (109). – С. 12-15.

3. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І., Борисова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред.В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.2. – 552 с.

4. Шишка Р.Б. Правове регулювання відносин за договорами на безоплатну передачу прав на об’єкти цивільних правовідносин // Вісник Запорізького національного університету № 2, 2010. – С.126-130.

5. Тодорович А.О. Особливості посвідчення договору дарування нерухомого майна. – 2011.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua.