Лихачева Г.О., Ковальова І.В

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла

Туган-Барановського, Україна

Безробіття в Україні та перспективи її вирішення

За останні декілька років безробіття придбало вигляд крупного макроекономічного явища, перетворившись на самостійний чинник розвитку економіки. Проте в Україні, до цих пір не вироблено такої політики в області зайнятості, яка сприяла б успішності реформ. Проблема безробіття гостро постала в Україні, як і в багатьох інших країнах із залишками елементів перехідної економіки, після невдалих спроб реалізувати економічні реформи.

Проблемам безробіття завжди надавалося багато уваги зі сторони таких відомих українських вчених як: С.І. Бандура, В.В. Близнюк, К.Л. Бабчук, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, В.І. Герасимчук, О.А. Грішнова, Е.М. Лібанова, Л.С.Лісогор, Ю.М. Маршавіна та багатьох інших.

Актуальність дослідження полягає у тому, що безробіття в Україні набуло масового характеру і складає реальну загрозу для державного та суспільного добробуту.

Мета дослідження полягає у виявленні соціальних та економічних причин безробіття в Україні та шляхів до вирішення цієї проблеми.

З огляду на значне погіршення соціально-економічних показників, особливої актуальності в Україні набуває розробка нової концепції вирішення проблеми зайнятості та безробіття. На сьогодні найбільш гострою у цій сфері проблемою є формування цивілізованого ринку праці, заснованого на плюралізмі форм власності, свободі підприємницької діяльності, трудової активності й свободі праці. Основні проблеми ринку праці у нашій державі пов'язані зі зростанням тривалості періоду безробіття, збільшенням кількості громадян, які шукають роботу, а також існуванням труднощів щодо працевлаштування соціально незахищених верств населення, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а тому потребують захисту з боку держави[5, С. 17].

Створення в Україні цивілізованого ринку праці, який би дозволяв громадянину оперативно знайти необхідну роботу з умовами праці, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, з гідною заробітною платою, а роботодавцю - працівників необхідної кваліфікації, можливе тільки за наявності ефективної системи працевлаштування. Створення такої системи має базуватись, перш за все, на науковому осмисленні правових відносин, що виникають у цій сфері, правового статусу суб'єктів, їхніх прав та обов'язків [3, С. 15].

Аналіз статистичних показників дозволяє прослідити динаміку безробіття в Україні за 2009-2011 роки. У 2010 році рівень безробіття в Україні за методологією Міжнародної організації праці (МОП) скоротився з 9% до 8,1% (в порівнянні з 2009 роком) економічно активного населення. Це пояснюється тим, що профорієнтаційні послуги отримали 3,5 млн осіб, з 2 млн осіб 702,7 тис. осіб, зареєстрованих у центрі зайнятості, отримали нову роботу, 160 тис. безробітних отримали нові професійні навички, завдяки чому три чверті з них відразу ж працевлаштувалися. На громадських роботах було зайнято більше 240 тис. людей. Ситуація пожвавлюється і виробництво на багатьох промислових об'єктах відроджується, про що свідчать запити підприємств про необхідність додаткового пошуку працівників виробничих професій.

У 2011 році рівень безробіття в Україні за методологією Міжнародної організації праці (МОП) скоротився з 8,1% до 7,6%. Пояснюється це тим, що чисельність прийнятих працівників перевищила чисельність вибулих, чисельність осіб, які знаходились у адміністративних відпустках без збереження заробітної плати, у порівнянні з 2010 року, зменшилась майже удвічі. При цьому зменшення спостерігалося майже в усіх видах економічної діяльності. В останні місяці 2011 року спостерігається зростання середньооблікової кількості штатних працівників. Зростання чисельності штатних працівників відбулося у торгівлі, фінансовій сфері та у сфері операцій з нерухомим майном.

Фахівці центрів зайнятості щодня реєструють до півтисячі людей, які втратили роботу. Офіційно справжню причину звільнення (скорочення штату чи тимчасове зупинення підприємств) колишні роботодавці вказують одиницям, в основному людей звільняють «за згодою сторін» та «за власним бажанням». Як наслідок, на допомогу у зв'язку зі втратою роботи вони можуть розраховувати не раніше, ніж через 3 місяці після реєстрації у ДЦЗ України.

На сьогодні практично половина з тих, хто звертається до служби зайнятості, - молоді люди віком до 35 років, третина з них мають повну та базову вищу освіту, досвід роботи та достатні амбіції. А втім, вакансій для них обмаль. На даний момент на ринку праці попитом користуються охоронці, підсобні робітники, вантажники, прибиральники, двірники, а знайти відповідну роботу висококваліфікованим працівникам - шансів практично немає.

З огляду на новітні наукові розробки та світову практику формування ефективної політики регулювання зайнятості і безробіття в Україні, запорукою вирішення проблеми є розробка і реалізація широкого комплексу відповідних заходів, насамперед, у соціально-трудовій сфері. Слід посилити увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття [2, С. 5].

Отже, основні напрямки регулювання безробіття лежать у площині трьох соціальних інститутів — держави, роботодавця та найманого працівника. Тобто виходячи із сучасних реалій, конкретні заходи мають бути гнучкими, досить різноманітними та мати економічний і соціальний ефект. Саме такий підхід потрібно покласти в основу подальшої парадигми розвитку і регулювання соціальнотрудових відносин. Усі заходи з регулювання безробіття мають сприяти підвищенню ефективності формування і використання людського капіталу в умовах інноваційно інституціональних змін.

Умовами успішної реалізації визначених заходів з обмеження безробіття є: поступове нарощування обсягів виробництва; сприяння внутрішньому та зовнішньому інвестуванню; збільшення державних витрат на стимулювання зростання виробництва; комплексне застосування заходів з обмеження безробіття на усіх рівнях управління; надання пріоритетної ролі заходам з попередження безробіття; посилення значення спеціальних інститутів, покликаних реалізовувати напрямки державної політики зайнятості на усіх рівнях; налагодження зв’язків та запозичення досвіду відповідних організацій близького та далекого зарубіжжя з питань регулювання безробіття; підвищення рівня підготовки та мотивації праці працівників Державної служби зайнятості; створення спеціальних закладів з підготовки фахівців для роботи у сфері регулювання зайнятості та безробіття.

Література:

1. Краснов Ю. Стратегія ефективної зайнятості населення. Україна: аспект праці.[текст] – 2004. - №4. – С.3-8;

2. Савченко В. Визначення перспективних напрямів та обсягів професійного навчання безробітних відповідно до потреб ринку праці. Україна: аспект праці.[текст]– 2004. - №5. – С.12-18;

3. Павловські О. Вдосконалення фінансового забезпечення населення. Україна: аспект праці.[текст] – 2004. - №6. – С.11-15

4. Пазюк О., Пономарьова О. Проблеми безробіття в Україні: Україна: аспекти праці.[текст] - 2004. - №2.

5. [Електронні ресурси] режим доступу:

http://ua.glavred.info/archive/2010/03/18/083950-16.html