Экономические науки/3.Финансовые отношения

Янковська Яна Сергіївна

Класичний приватний університет, Україна

Інноваційні підходи до прогнозування і планування доходів бюджету

Рівень соціально-економічного розвитку України й пов’язане з ним наповнення дохідної частини бюджету залежить не лише від налагодженості процесу адміністрування податків і зборів, а й від наявності реальних, науково обґрунтованих планів і прогнозів, ефективності розроблених на їхній основі управлінських рішень, прозорості механізмів формування, розподілу й використання ВВП.

Фахівці Міжнародного валютного фонду відзначають, що у країнах із перехідною економікою проблема податкового прогнозування практично не досліджена, значно ускладнено аналіз існуючих прогнозів і механізм їх побудови, що пов’язано з недостатніми обсягом і глибиною проведення досліджень щодо практики податкового прогнозування, формальністю опису реальних процесів, які супроводжують підготовку бюджетів.

Сьогодні активно розробляють різні стратегічні програми, затверджуються прогнозні макропоказники, проте вони не враховуються навіть у наступних роках, не говорячи вже про середньо- чи довгострокову перспективу. Тобто проблема полягає не в кількості розроблених прогнозів, а в їх низькому рівні.

Притаманні Україні прогнозування доходів і видатків бюджету на середньострокову перспективу за довільними схемою й показниками, ігнорування отриманих прогнозів при подальшій розробці планових показників, часті коригування й недовиконання планів, серед іншого, зумовлені відсутністю стабільного фінансово-економічного законодавства, істотним відсоткам коливань прогнозних показників соціально-економічного розвитку, а також відсутністю методики прогнозування податкових надходжень.

Питання прогнозування доходів бюджету регулюються такими нормативними актами, як Конституція України, Бюджетний і Податковий кодекси України, інші закони, що регулюють бюджетні й податкові відносини; закони України «Про державне прогнозування та розроблення програми економічного і соціального розвитку України», Про Державну програму економічного та соціального розвитку України на відповідний рік, Про Державний бюджет України на відповідний рік; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Прогнозування доходів бюджету повинно здійснюватися в такій послідовності: постановка цілей і мети прогнозування; збір статистичної інформації та її комплексний аналіз; вибір адекватного методу прогнозування або їх сукупності; здійснення прогнозних розрахунків податкових надходжень; перевірка прогнозів на адекватність, обговорення прогнозів і прийняття управлінських рішень; безперервний моніторинг і, за потреби, коригування прогнозних показників.

Для досягнення стратегічної мети необхідно:

- або забезпечити зростання податкових надходжень ( за умови лише застосування адміністративного чинника це посилить фіскальний тиск на платників, що, в кінцевому підсумку, матиме протилежні результати для бюджету);

- або переглянути структуру й обсяг державних видатків.

Єдиний варіант забезпечення зростання податкових надходжень до бюджету – стимулювання зростання ВВП. Тут є декілька варіантів рішення:

1) стимулювання зростання офіційного ВВП за рахунок інвестування в економіку та в розширене відтворення за умови, що залучені державою кошти у зовнішніх і внутрішніх кредиторів спрямовуються на інвестиції, а не на покриття бюджетного дефіциту.

2) застосовувати заходи щодо зменшення тіньового сектору економіки, який на сьогодні, за оцінками Мінекономіки України, перебуває на рівні 36% ВВП, а за оцінками зовнішніх експертів – перевищує 50% ВВП.

Прогнозування завжди пов’язано з невизначеністю, тому вже на етапі постановки завдання слід урахувати, що прогноз залежить від якості й кількості базової інформації, прийнятих припущень, заданих умов і обмежень і не може бути абсолютно точним, достовірним і однозначним. Тому ключовим чинником, який впливає на процес прогнозування, є наявна статистична інформація.

Для прогнозування податкових надходжень важливо, щоб інформація відповідала принципам об’єктивності відображення, єдності, оперативності, доступності, економічності, достовірності, повноти й цінності на даний момент часу.

При виборі методу прогнозування спочатку, на основі експортної оцінки, потрібно виявити і проаналізувати ендогенні змінні, що можуть вплинути на прогнозовані показники, а також оцінити ступінь їх впливу, для чого можна застосувати економіко-математичні методи, зокрема кореляційно-регресійний аналіз.

Обраний метод прогнозування, з одного боку, повинен забезпечити функціональну повноту, достовірність і достатню точність прогнозних розрахунків, з другого – зменшити затрати часу й фінансових ресурсів на сам процес прогнозування.

Основним у бюджетній сфері є метод екстраполяції, проте він не враховує необхідних даних про структуру податку й можливу взаємозалежність доходів, які будуть отримані від його введення та від інших економічних параметрів. Цей метод можна використовувати лише як додатковим.

Для прогнозування податкових надходжень науковці пропонують використовувати метод експоненціального згладжування через його високу точність, проте він дає можливість здійснити лише короткостроковий прогноз.

Для прогнозування податкових надходжень і податкового боргу доцільно також застосувати методи фільтрації сезонної компоненти часового ряду й декомпозиції часового ряду, регресійні моделі, здійснювати оцінку впливу податкових ризиків.

Полеміка щодо вибору кращого методу прогнозування податкових надходжень в Україні є досить гострою й незавершеною, і це ще раз підтверджує необхідність пошуку альтернативного варіанта й нагальної розробки методики прогнозування податкових надходжень.

Відсутність законодавчого регламентування й недотримання чіткої послідовності дій при здійсненні прогнозних розрахунків призводять до недоліків при плануванні і прогнозуванні доходів бюджету.

На сьогодні вітчизняній системі бюджетування притаманні відсутність чітко визначених цілей при прогнозуванні бюджету, використання для цього застарілих, примітивних методів і моделей. Інакше кажучи, в Україні переважає виявлена в минулих періодах тенденція: видатки фінансуються невчасно й лише в межах фактично наявних сум доходів, яких завжди не вистачає.

Література:

1. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2002.

2. Фінанси України (науково – теоретичний та фінансово – практичний журнал), випуск 2, 2011року.