Экономика /5 Управление трудовыми ресурсами

к.е.н., доцент Дерій Ж.В.

Чернігівський державний технологічний університет, Україна

Місце людського капіталу в системі економічного зростання

 

В умовах створення ефективної ринкової, соціально-орієнтованої економіки одним із головних завдань є сприяння соціально-економічному розвитку людини, так як людина в будь-якому суспільстві – це ключовий момент та головна рушійна сила прогресу.

Саме тому важливим джерелом економічного зростання багатьох країн є сукупність знань і кваліфікації трудових ресурсів як вирішального фактора виробництва. Освіту, науку, культуру, охорону здоров’я варто розглядати як сукупність галузей і сфер регіональної та національної економік, функціонування яких є суттєвим та вирішальним чинником соціально-економічного розвитку. При цьому одним з факторів, що впливає на ефективність становлення стійкої економіки, є досягнутий в даному регіоні, країні рівень життя населення. Тобто рівень добробуту, споживання матеріальних та нематеріальних благ, сукупність умов та показників, що характеризують ступінь задоволення базових життєвих потреб.

Людина в будь-якому суспільстві – це ключовий момент та головна рушійна сила розвитку.

Теорія людського капітал в контексті економічного зростання базується на досягненнях інституційної теорії, неокласичної теорії, неокейнсіанства та інших наукових напрямках та поглядах. Поштовх до розвитку даної теорії дали статистичні показники зростання економіки ряду країн світу, які значно перевищували розрахунки, що базувались на врахуванні класичних факторів виробництва. Тому аналіз процесів розвитку та становлення господарств країн після другої Світової війни, зміни моноцентризму на поліцентризм, призвів до утвердження людського капіталу в якості основного продуктивного та соціального фактора розвитку сучасної глобалізованої економіки та суспільства.

Питаннями дослідження трудового потенціалу, людського капіталу, трудових ресурсів посвячені праці багатьох вітчизняних та закордонних науковців, зокрема: Д. Богині, О.Грішнової, Т.Заяць, І.Каленюк, А.Колота, В.Куценко, Е.Лібанової та ін. Для України, яка розпочала самостійно формувати свою економічну політику на принципах демократії, свободи підприємництва і відкритості для інтеграції у світове економічне товариство, важливим є критичне переосмислення і врахування теорії і практики соціально-економічних процесів.

Розвиток людського капіталу в Україні значно відстає від інших країн, це проявляється у наступному:

·                   низька якість життя;

·                   недостатність фінансування людського розвитку;

·                   недостатнє фінансування і капіталізація людського потенціалу країни.

Як наслідок, це має негативні соціально-економічні наслідки, зокрема:

1.                Депопуляція населення з низькими якісними характеристиками людського капіталу.

2.                Міграційні процеси.

3.                Нераціональна демографічна структура населення.

4.                Зниження показників шлюбності.

5.                Зменшення кількості народжуваних.

6.                Зростання рівня смертності.

7.                Високий рівень смертності на виробництві.

8.                Знецінення людського капіталу.

9.                Низький рівень оплати праці.

Людські ресурси стають капіталом тільки тоді, коли отримані знання, навички, вміння втілені в людині, будуть приносити реальний дохід та створювати багатство.

Людина – єдиний елемент виробничого процесу, який створює додану вартість. Тому інвестиції в людський капітал – це важливе джерело економічного росту поряд з капіталовкладеннями в матеріально-речові фактори виробництв та в землю. Інвестиції в ЛК дають значний за обсягом, тривалий за часом інтегральний ефект. Вкладені кошти дають віддачу і насамперед це проявляється у зростанні доходів населення, поліпшенні умов життя, зростанні продуктивності праці. Це в свою чергу призводить до ланцюгової реакції: зростають доходи – зростає попит, зростає попит – зростає пропозиція, ріст пропозиції призводить до росту інвестицій у виробництво і т.д. Тобто економіка матиме довготривалий макроекономічний ефект.

Нарощування людського капіталу – це процес, який має складну, багаторівневу та багатопланову систему, я якій всі елементи взаємопов’язані між собою і обумовлюють становлення та розвиток кожної складової ЛК.

Зростання відбувається на декількох рівнях: особистісний; міжособистісний; сімейний; організаційний; регіональний; державний; світовий.

Проведене вивчення процесу становлення та функціонування людського капіталу дає можливість окреслити основні пріоритети його розвитку в Україні з урахуванням специфіки соціально-економічного розвитку країни. На нашу думку визначені напрями повинні оптимізувати зв’язок між економічним зростанням та людським розвитком, серед них можна виділити:

·        стимулювання розвитку кожної людини, підвищення її ролі та розширення можливостей;

·        забезпечення соціальної справедливості в розподілі доходів через використання інструментів державного регулювання економіки;

·        забезпечення зайнятості яка гарантує найманому працівнику певний соціальний статус та добробут;

·        надання права вибору для реалізації власних можливостей.

Таким чином, вибір ефективної моделі соціально-економічного розвитку необхідно вести у полі визнання теорії людського капіталу та реального запровадження її у практику ринкових реформ.

Література

1. Галушкіна Т.П. Стратегічні вектори трансформаційних зрушень: [монографія] / Т.П.Галушкіна, В.Є.Реутов, Л.М.Качаровська. – Сімферополь: ПП «Підприємство «Фєнікс», 2009. – 320 с.

2. Лібанова Е. М. Людський розвиток в Україні: мінімізація соціальних ризиків: [монографія] / Лібанова Е. М.та ін. – К.: Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, Держкомстат України, 2010. –494 с.

3. Реутов В.Є. Регіональний вимір трансформаційних зрушень економіки України: [монографія] / В.Є.Реутов. – Сімферополь: ПП «Підприємство «Фєнікс», 2010. – 432 с.

4. Федулова С.О., Пантіонова О.В., Доценко Г.Є. Роль трудового потенціалу в підвищенні конкурентоспроможності підприємства. Вісник Хмельницького національного університету, 2011, №2, Т.2 с. 127-129.