Мощенська О.І.

Навчальний керівник: к.е.н., доцент Холод В.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михаила Туган-Барановського

МОДЕЛІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ: СВІТОВА І ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА

Корпоративне управління широко використовується у західній економічній теорії і практиці господарювання і досить швидко запроваджується в транзитивній економіці України. Це пояснюється поширеністю форми корпоративної власності і господарювання, необхідністю ефективного управління нею і стрімким розвитком такої власності в Україні.

Сьогодні у світі великі корпорації стали фактично приватними урядами. Вони впливають на економічне, політичне, соціальне становище багатьох країн. 10% корпорацій у світі дають 80% обсягу реалізації продукції та послуг і 90% прибутку в економічно розвинених країнах.

Розвиток корпоративного сектора для України має вирішальне значення не лише для підвищення ефективності системи управліяння господарського товариства, а й для успішного функціонування економіки країни в цілому в умовах ринкової трансформації, зокрема на рівні державного управління.

За результатами сертифікатної приватизації в Україні власниками іменних цінних паперів стали близько 17,2 млн. фізичних осіб. При цьому налічуються приблизно 35 тис. акціонерних товариств, серед яких близько 12 тис. – публічних. Процес корпоратизації економіки України триває, що часто виявляє себе через драматизм корпоративних конфліктів.

У світовій економічній літературі категорія "корпоративне управління" використовується в широкому розумінні як управління корпораціями в інтересах власників. Причому в більшості випадків не проводиться жорстке розмежування між господарськими товариствами і державними. Таке поняття, як "корпоративна власність", в законодавчо-правовій базі України не використовується, а застосовується поняття "корпоративні права". На сьогодні не існує єдиного визначення корпоративного управління ні у зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі. Часто під корпоративним управлінням розуміють загальний менеджмент, що не точно визначає його сутність. Іноді корпоративне управління подають як систему органів управління або сукупність організаційно-правових норм.

Корпоративне управління, насамперед, можна розглядати як управління корпоративними правами. Таке визначення є найбільш загальним, оскільки управління корпоративними правами стосується усіх їх власників, а ними є значна частина людей як у світі, так і в Україні .

Корпоративне управління – це процеси регулювання власником руху його корпоративних прав із метою отримання прибутку, управління корпоративним підприємством, можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами, відшкодування витрат через отримання частки майна при його ліквідації.

Під моделлю корпоративного управління розуміється організаційна система управління товариством, реалізація складових частин якої представляє і захищає інтереси своїх інвесторів.

Єдиної моделі корпоративного управління, яка могла б бути застосована до всіх країн і компаній, не існує, оскільки на неї впливає низка чинників, специфічних для даної країни: розвиненість фондового ринку, ефективність діяльності професійних учасників на ринку, роль держави в розвитку корпоративних відносин, розвиненість перерозподільного механізму грошових ресурсів, традиційна система управління корпораціями тощо.

Виділяють три моделі корпоративного управління: англо-амеріканську, німецьку (Західноєвропейську) та японську.

Англо-американська модель (застосовують у корпораціях Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади і деяких інших країн) характеризується наявністю індивідуальних і інституційних інвесторів і кількістю незалежних (яка постійно збільшується), тобто не пов'язаних з корпорацією, акціонерів (їх називають «зовнішніми», або «аутсайдерами»), а також чітко розробленою законодавчою базою, яка визначає права й обов'язки трьох ключових учасників-директорів, менеджерів і акціонерів.

Акціонерний капітал американських корпорацій надто розпорошений. У Великобританії і США власників типових корпорацій багато, а частка їхніх акцій мала порівняно з розмірами корпорації. Оскільки немає головного власника акцій, жодна окрема група осіб не може розраховувати на верховенство своїх інтересів або особливі права представництва.

На сьогодні у США поширені два основні види корпорацій: у першому консолідуюче ядро — банківський холдинг, у другому - виробничо-технологічний комплекс.

Німецька модель має три унікальні особливості, шо відрізняють її від інших моделей: двопалатне правління, що складається з виконавчої (чиновників корпорації) і наглядової (працівників/службовців компанії і акціонерів) рад; узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування, тобто статут підприємства обмежує кількість голосів, які акціонер має на зборах, що може не збігатися з кількістю акцій, власником яких він є.

Більшість німецьких корпорацій традиційно віддає перевагу банківському фінансуванню, а не акціонерному, і тому капіталізація фондового ринку незначна порівняно з потужністю німецької економіки. Відсоток індивідуальних акціонерів низький, що відображає загальний консерватизм інвестиційної політики країни. І не дивно, що структуру корпоративного управління зорієнтовано на збереження контактів між ключовими учасниками, тобто банками і корпораціями.

Проте відсоток іноземних інвесторів досить значний. Цей чинник поволі впливатиме на модель, оскільки іноземні інвестори захищають свої інтереси. Поширення ринку капіталу також змушує німецькі корпорації змінювати свої методи.

Корпорації Японії – це самодостатні, універсальні, багатогалузеві економічні комплекси, що включають у свою структуру фінансові установи (банки, страхові і трастові компанії), торговельні фірми, а також виробничі підприємства, що охоплюють повний спектр галузей підприємства.

Сутнісною характеристикою даної моделі є акцент на банківській і міжкорпоративний контроль і представництво. Законодавство підтримує „кейрецу” (групи корпорацій, об’єднаних спільним володінням позиковими коштами і власним капіталом). Ключовий банк і кейрецу – це два основних елементи японської моделі, які одночасно дублюють і доповнюють один одного.

У японській моделі основними учасниками корпоративних відносин є ключовий банк, фінансово-промислова мережа, афілійовані корпоративні акціонери, правління, уряд.

Структура володіння акціями передбачає абсолютну перевагу афілійованих банків і корпорацій. Фінансові інститути контролюють більш 70% акцій корпорацій, а представництво зовнішніх акціонерів незначне. Моніторинг діяльності переважно банківський і міжкорпоративний.

Широке використання корпораціями залучених коштів – одна з причин японських економічних досягнень. Тому обов’язковим членом корпорації є головний банк. Фінансування орієнтоване на контроль на основі контролю за прийняттям інвестиційних рішень.

В основі системи корпоративного управління досліджуваного корпоративного підприємства ПрАТ «Донецький ЦУМ» лежить німецька модель, яка містить три управлінські моделі: загальні збори акціонерів, наглядова рада, виконавчий орган.

Крім вище описаних моделей корпоративного управління останнім часом також виділяють так звані аутсайдерську і інсайдерську моделі управління.

Інсайдерські системи управління існують у разі, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється цими (юридичними чи фізичними) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Характерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій.

Аутсайдерські системи характеризуються широкою акціонерною власністю, яка є досить поширеною, і тому вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосування різних форм перехоплення контролю за корпорацією.

В Україні вже сформувалась змішана, але з відчутними аутсайдерськими рисами система корпоративного управління, яка потребує відповідного аналізу її позитивних і негативних сторін. Аутсайдерський характер системи корпоративного управління в Україні пов'язаний із наявністю величезної кількості дрібних власників корпоративних цінних паперів, які намагаються реалізувати свої права. Крім того, велику роль в управлінні акціонерним сектором відіграє менеджмент — виконавчі директори.

Універмаг використовує змішану з домінуванням інсайдерської системи корпоративного управління. Оскільки власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна. Також для універмагу характерне те що, інсайдери є і акціонерами і менеджерами, тобто функція розпорядництва не відокремлена.

В залежності від потреб АТ та кількості акціонерів в Україні існує чотири моделі корпоративного управління:

Перша модель: загальні збори акціонерів – наглядова рада – колегіальний виконавчий орган – ревізійна комісія;

Друга модель: загальні збори акціонерів – наглядова рада – одноосібний виконавчий орган – ревізійна комісія;

Третя модель: загальні збори акціонерів – колегіальний виконавчий орган – ревізійна комісія;

Четверта модель: загальні збори акціонерів – одноосібний виконавчий орган – ревізійна комісія.

У ПрАТ «Донецький ЦУМ» реалізується модель корпоративного управління, яка передбачає функціонування таких органів товариства: загальні збори акціонерів – наглядова рада – колегіальний виконавчий орган (правління) – ревізійна комісія (рисунок 1).

5 років

Рисунок 1 - Принципова схема корпоративного управління

ПрАТ «Донецький ЦУМ»

Для підвищення ефективності корпоративного управління ПрАТ «Донецький ЦУМ» доцільно: відокремити функцію менеджменту в товаристві; швидко пристосовуватися до змін у корпоративному законодавстві; підвищувати корпоративну культуру, що стриятиме розвитку корпоративних відносин. Дотримання принципів корпоративного управління і впровадження Кодексу корпоративної поведінки в підприємстві, що є реальним регулюючим чинником корпоративного сектора, буде сприяти залученню інвестицій в акціонерне товариство.

Література

1. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. №514-VI.

2. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991р. № 1576-XІІ.

3. Балабанова Л.В. Корпоративне управління: навч.посіб. / Л.В. Балабанова, В.В. Холод, Л.А. Лутай. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2010. – 307 с.

4. Довгань Л.Є., Пастухова В.В., Савчук Л.М. Корпоративне управління:навч. посіб/ Л.Є Довгань, В.В. Пастухова, Л.М. Савчук. – К.: Кондор, 2007. – 180 с.