Г.М.Удовіченко

КРИТЕРІАЛЬНО-КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТА

Критеріально-компонентну структуру предметних компетентностей студента ми уявляємо як чотириелементний конструкт, що містить: 1) актуальну дидактичну кваліфікованість – наявні гуманітарні та психолого-педагогічні знання студента, уміння, навички; досвід застосування набутих предметних знань, умінь (загальнонавчальні та спеціальні предметні) та навичок, володіння логікою реалізації навчально-пізнавальної діяльності; наукова, методична та інформаційна обізнаність студента, 2) потенціальну дидактичну кваліфікованість студента, яка втілюється у когнітивну потребу й готовність на діяльнісному рівні засвоїти нові гуманітарні знання, нові методи та прийоми навчальної роботи, самостійно виявляти прогалини в гуманітарних знаннях та способах організації та здійснення навчальної діяльності, виявляти й долати інформаційну недостатність, 3) комунікативно-дидактична кваліфікованість – налагодження продуктивної дидактичної взаємодії та взаємин у навчальному процесі та поза ним, дидактична спрямованість, 4) індивідуально-особистісні якості студента – відповідальність за результати власного навчання у вищому навчальному закладі, дидактична рефлексія, креативність, емоційність, субєктивна готовність до навчальної та подальшої професійної мобільності, усвідомлене позитивне ставлення до педагогічної діяльності та процесу навчання.

В основу характеристики актуальної дидактичної кваліфікованості студента покладені концепції когнітивної ооснови А.Андреєва, базового інтелектуально-забезпечувального блоку І.Зимньої та комплексу універсальних знань та розуміння (М.Махмутов), інтегратвних діяльнісних конструктів Е.Зеєра. Цей компонент предметної компетентності охоплює достатній обсяг фундаментальних знань; уміння здобувати інформацію й оперувати нею; володіння логікою реалізації навчальної діяльності, до цього конструкту входять загальнонавчальні вміння та спеціальні професійні вміння, які безпосередньо пов’язані з досвідом успішної навчальної діяльності. Специфіка актуальної дидактичної кваліфікованості в структурі предметних компетентностей полягає в тому, що від студента не вимагається засвоєння «готових знань», а пропонується «умови виникнення певного знання» (Ю.Громико), суб’єкт освітнього процесу створює необхідні для розв’язання певного завдання поняття.

Актуальна дидактична кваліфікованість як конструкт предметної компетентності студента сприяє перетворенню навчальної діяльності на дослідницьку, практико-перетворювальну, сама стає предметом засвоєння. Цілком поділяємо точку зору тих учених, які наполягають на тому, що з простої суми знань та вмінь створити компетентну людину не вдасться. Інтеграція компонентів змісту освіти - понять, способів діяльності, творчого досвіду, досвіду проявлення життєвої позиції – здійснюється в процесі створення тим, хто навчається, на основі цієї суми свого власного досвіду, який, у свою чергу, також може стати предметом рефлексії, дослідження, оцінки.

Виокремлення потенціальної дидактичної кваліфікованості у критеріальній структурі предметної компетентності студента філолгічних спеціальностей базується на ідеї процесуального компонента компетентностей будь-якого виду, що висловлена у працях О.Пометун.

Уведення до критеріальної структури компонента комунікативно-дидактичної кваліфікованості зумовлене дослідженнями особливостей соціономної діяльності та особливостей педагогічної комунікації. Комунікативно-дидактичну кваліфікованість можна тлумачити і як «спрямованість на інших» під час спілкування: «Умій відчувати поряд з собою людину, розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ», - писав О.Сухомлинський [1]. Окрім «дидактичної спрямованості» на іншого, для комунікативно-дидактичної кваліфікованості суттєвим є наявність в інтелекті, емоційній та вольовій сферах студента низки характеристик, які разом і забезпечують продуктивну дидактичну взаємодію. Базуючись на аналізі якостей особистості, необхідних для успішного спілкування, можемо стверджувати, що комунікативно-дидактична кваліфікованість безпосередньо залежить від розвитку основних пізнавальних процесів, спостережливості, умінню співпереживати тощо. Розвиток комунікативно-дидактичної кваліфікованості створює підгрунтя для того, щоб предметна компетентність студента у подальшому перетворился на фахову компетентність педагога, який уникає стереотипізації сприйняття отоуючих, шаблонності професійної поведінки. М.Каган, досліджуючи сутність інтелігентності як ідеалу вищої освіти, вилокремлює такі риси спеціаліста-інтелігента: здатність особистості бачити в іншому рівну собі особистість, сполучення безумовної принциповості у відстоюванні своїх переконань та толерантності, терплячість до поглядів інших людей, тактовність та делікатність у полеміці[2, с.22 – 23].

Індивідуально-особистісний конструкт інтегрує індивідуальні здібності та відповідальність, вмотивованість, рефлективність, ціннісну орієнтацію навчально-пізнавальної діяльності студента.

Запропоновані нами змістова та критеріально-компонентна структури предметних компетентностей студентів філологічних спеціальностей знімає традиційне для вищої педагогічної школи протиріччя між поняттями «якість вищої педагогічної освіти» та «фундаментальність освіти», характеризуються експліцитністю (відкритістю для зовнішніх спостережень і перетворень).

Література:

1. Історія української школи і педагогіки / За ред. О.О.Любара. – К.: знання, 2003.

2. Каган М. С. Мир общения: Проблема межсубъектных отношений / Моисей Самуилович Каган. – М. : Политиздат, 1988. – 319 с.