Зоценко Ю.М.., Панкратова О.Л.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Роль жінки в українському суспільстві

З прадавніх часів старі ікони і парсуни донесли до нас одухотворені, просвітлені жіночі обличчя, часто з книгою в руках. Вони не тільки були дружинами високопоставлених чоловіків із українських князівських родів чи козацької старшини, але й самі нерідко були політиками. Чимало жінок у культурно-освітній, політичній діяльності не тільки не поступалися чоловікам, а й перевершували їх. Але завжди у різних життєвих ситуаціях українська жінка стояла на боці милосердя, несла любов і родинне тепло.

Сторінки письмових джерел Х - ХV ст. рясніють іменами учасників бурхливих подій історії Київської Русі, серед яких неможливо не помітити імена жінок-русинок, що значною мірою вплинули на подальшу історичну долю українського народу. Княгиня Ольга, королева Франції Анна, імператриця Євпраксія (Адельгейда), султанка Роксолана, добродійка Гальшка Головичівна - їхні імена відомі нам з найменшого шкільного віку.

У 1868 р. на Галичині почали створюватися "Просвіти" - організації інтелігенції, що ставили перед собою завдання в першу чергу культурно-

просвітницького напряму. У цих організаціях активну участь брало жіноцтво. Згадаймо хоча б Лесю Українку, Ольгу Кобилянську... Сотні молодих жінок ставали вчителями, лікарями в українських селах. Поруч із проблемами просвіти, жінки ставили завдання здобути основні громадянські права. З того часу починає існувати міф про негативний вплив жіночого руху на суспільство.

Ближче до наших часів можна назвати Олену Телігу, Тетяну Яблонську Надію Суровцеву, Ліну Костенко, Ірину Ратушинську, Михайлину Коцюбинську, Атену Пашко, Галину Кальченко, Раїсу Іванченко, Валентину Довженко та багато інших, що прославили своїми здобутками українську націю, підняли її авторитет на новий якісний рівень.

У XX столітті наша країна і суспільство зазнали значних трансформацій. Короткий період незалежності у 1917-19 рр. змінився 70 роками тоталітарної системи. Проте до середини 20-х років ХХ ст. в Україні ще існували громадські організації, які не підтримували ідеологію ВКП(б). Після дискредитації їх керівників та репресій 30-х років ХХ ст., громадський рух повністю залежав від політики Уряду СРСР. Дитячі, молодіжні, жіночі організації були в першу чергу організаціями політичними, які повинні були виховувати людину змалечку у дусі "будівника комунізму". Проте незважаючи на це, потрібно не забувати, що поруч із негативними моментами, були і позитивні – жінки отримали право голосу, право на вільний вибір професії, їм надавали рівні права з чоловіками.

Післявоєнний період дисидентського руху, в якому брали участь і жінки, розбудив заснуле суспільство. Фактично з кінця 80-х років ХХ ст. в Україні знову починають виникати різні громадські організації, в яких активну участь беруть жінки. І

За роки незалежності в Україні виникло понад 1500 громадських організацій, що мають Міжнародний, Всеукраїнський, районний, місцевіий статус.

Взагалі жіночі громадські об'єднання, на думку авторів, можна умовно поділити на декілька категорій:

· політичні партії;

· професійні організації;

· організації за інтересами;

· організації, що захищають певні верстви населення (наприклад Ліга солдатських матерів, яка об'єднує жінок, чиї сини служать у лавах армії);

· благодійні фонди та інші.

Всі вони намагаються надати певні послуги як своїм членам, так і тим жінкам, що звертаються до них за допомогою.

У Конституції - Основному Законі нашої держави, у ст. 53 усім громадянам України, як чоловікам, так і жінкам, гарантується право на освіту

В той же час, Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI ст.)

Головною метою ставить набуття молодим поколінням європейської освіти, що в поєднанні з національними традиціями гарантувала б поступальний розвиток українського суспільства.

Але, попри всі законодавчо прийняті постанови та рішення, процес реформування народного господарства України та кризова ситуація в її сільському господарстві негативно відбивається на освітянській сфері.

Освітня підготовка в Україні здійснюється на чотирьох етапах: дошкільні заклади освіти, загальноосвітні заклади (середні школи), навчальні заклади І-II рівнів акредитації (ПТУ, коледжі, технікуми тощо), навчальні заклади ІІІ-ІУ рівнів акредитації (вузи).

На сьогодні в Україні загальна кількість молодих людей віком від 16 до 29 років становить 10 млн. чоловік.

За даними останнього перепису населення України (1992 р.) у її сільській місцевості проживає близько 16,5 млн. чоловік, з них близько 55 % припадає на осіб жіночої статі. Водночас зазначимо, що жінки у віці 20-29 років становлять тільки 47,7 % жінок, що проживають в сільській місцевості.

Між рівнем освіти і віком жінок, що працюють в сільському господарстві, існує тісний взаємозв'язок - із зростанням віку їх освіта зменшується.

Так, серед працівниць вікової групи старше 60 років тільки кожна десята. жінка мас повну середню освіту. Дуже мало з середньою спеціальною або вищою освітою.

Серед вікової категорії 51-60 років спостерігається вже незначний відсоток жінок, що отримали середню і спеціальну освіту.

Таким чином, освітній рівень жінок віком 51-60 років і старше 60 р., що працюють в сільському господарстві України надзвичайно низький. Ці жінки в основному зайняті ручною працею в рослинництві та тваринництві.

Інша ситуація склалася з рівнем освіти жінок молодших вікових груп. Серед молоді до 20 років більша половина має закінчену середню освіту, кожна третя жінка - середню спеціальну. Серед вікової групи 21-30 років середню спеціальну освіту має кожна п'ята, жінка, а 8 % - мають вищу освіту.

Але частка жінок двох останніх вікових груп (до 20 і 21-30 років), що працюють в сільському господарстві України, становить лише 18,5 % від загальної кількості. Основну ж частку працівниць в сільському господарстві становлять жінки середніх 30-40 і старших 50-60 вікових груп, що і визначає загальноосвітній і професійний рівень трудового жіночого потенціалу села.

Як показують дані соціологічних досліджень та Міністерства агропромислового комплексу України, жінки вікової категорії 21-30 років мають набагато виший освітній рівень і займають більш високі посади, ніж жінки інших вікових груп, хоча і складають меншу частку жіночого населення, що працює в сільському господарстві України.

Жінки, що працюють в сільському господарстві і мають середню спеціальну освіту в основному набувають її в аграрних навчальних закладах

I –II рівнів акредитації, а вищу - відповідно у ПІ-ІV рівнів акредитації.

Співвідношення між абітурієнтами, що вступають до навчальних закладів України (між чоловіками та жінками) умовно можна прийняти як 60 % : 40 %.

Якщо молода жінка, що навчається в навчальному закладі І—II рівня акредитації, набуває (в переважній більшості) аграрної спеціальності, дівчата, що навчаються у вузі, віддають перевагу педагогічним, економічний агрономічним спеціальностям. Більшість із них не вступає на інженер факультети, вважаючи, що це чоловіча галузь знань.

Хоча соціальна політика нашої держави направлена на поліпшення становища-жінок, проте на практиці її реалізація затримується.

Незважаючи на всі сьогоднішні негаразди, в Україні йде активний процес державотворення, в якому жінки, як найменш захищена категорія населення, прагнуть знайти своє місце. Саме життя змушує жінок займати часто радикальні позиції, втручатися у суспільно-політичні процеси.

Література

1. "Жінки України: сучасний статус і перспективи": Міжнародна науково-практична конференція, Одеса, червень 1995 р.: Тези доповідей / 1СДО та ін. / Г.І. Терещенко (гол. ред.). - К., 1995. - 384с.

2. Аграрна праця та соціальний розвиток села / За ред. Богуцького О.А. -К.: "Віпол", 1996. - С.251, 141, 143.

3. Алексєєв Ю.М. Україна: освіта і держава (1987-97). - К., 1998. - 110 с.