Экономические науки/ 2.Внешнеэкономическая деятельность.

 

Голодинський О. Ю., Панасюк Л. В.

Науковий керівник: Юртіна Т. В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Коопераційна модель розвитку двосторонніх економічних відносин України і Німеччини

 

Динамізм ХХІ століття та численні виклики сучасності спричиняють гостру потребу в науковому обґрунтуванні нових векторів економічної політики України з використанням наявного досвіду міжнародної кооперації за участю провідних держав світу, зокрема Німеччини. Необхідним також є проведення детальних наукових досліджень щодо практичних аспектів реалізації інструментарію міжнародної кооперації, підпорядкованих меті налагодження ефективного співробітництва України з зарубіжними партнерами шляхом розробки такої моделі розвитку економічних відносин, яка б в повній мірі забезпечувала реалізацію і захист національних інтересів.

Теоретичні та практичні аспекти міжнародного співробітництва стали предметом досліджень ряду вітчизняних і зарубіжних вчених, серед яких О.Г.Білорус, І.В.Бураковський, В.А.Вергун, Б.В.Губський, Ф.Еджуорт, В.Леонтьєв, Д.Г.Лук’яненко, А.Маршалл, Дж.Ст.Мілль, Б.Олін, М.А.Павлов­ський, Ю.М.Пахомов, Д.Рікардо, Т.М.Рибчинський, П.Самуель­сон, А.Сміт, С.І.Соко­ленко, В.Столпер, А.С.Філіпенко, Е.Хекшер та інші.

Разом з тим, у вітчизняній економічній науці питання подальшого поглиблення економічного співробітництва України і Німеччини є малодослідженим. При розробці рекомендацій щодо інтеграції економічної системи нашої держави в глобальну економіку практично не використовується інстру­ментарій міжнародної кооперації.

Метою даної роботи є обґрунтування доцільності формування і реалізації кооперацій­ної моделі двосторонніх економічних відносин України і Німеччини на основі врахування сучасних тенденцій та особливостей системи і механізмів економічного співробітництва.

У сфері міжнародного кооперування залежно від суб’єктів взаємодії формуються наступні рівні коопераційної взаємодії: суб’єкти підприєм­ницької діяльності, адміністра­тивно-територіальні утво­рення, адміністратив­ні одиниці, держави, регіональні формування. В дослідженнях міждержавного рівня кооперації зарубіж­ними вченими, найбільш доцільним з точки зору подальшого аналізу є застосування класифікаційного поділу за напрямками здійснення, тобто виокремлення кооперації в торгівлі товарами, послугами і в інвестиційній діяльності[2].

За результатами аналізу сучасного стану розвитку українсько-німецьких економічних взаємин, а також вітчизняної економіки можна сказати, що при формуванні українсько-німецької коопераційної моделі одним з головних завдань слід вважати необхідність усунення факторів негативного впливу, зокрема: повільне виконання положень Угоди про партнерство і співро­біт­ництво між Україною та ЄС; практичну відсутність необхідних механізмів державної підтримки експорту; існування проблем з відшкодуванням експортерам ПДВ; недостатню структур­ну потужність українських виробників експортно­спроможної продукції; невід­повід­ність українських і німецьких (європейських) стандар­тів якості; нерозви­неність інфраструктури зовнішньоекономічних представ­ництв України за кордоном, в т. ч. у Німеччині; недостатню інформаційну підтримку українського експорту[4].

Важливими елементами при виробленні моделі міжнародного кооперу­ван­ня в інвестиційній сфері є максимальне врахування особли­вос­тей форм внесення прямих інвестицій, потенційних ризиків і можливос­тей їх попе­реджен­ня для іноземних інвесторів та державного сприяння через створення відповідних рамкових умов, а також секто­рів економіки України, які викликають найбіль­ший інтерес у представників іноземного бізнесу[1].

Порівнюючи фактичні обсяги та розрахункову потребу української економіки в іноземних інвестиціях (при потребі 80-100 млрд. доларів США, фактичні обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну складають дещо більше 21 млрд. доларів США), можна зробити висновок по-перше, про значний розрив між ними, по-друге, про явно недостатній рівень іноземних інвестиційних потоків в країну і, по-третє, у великих потенційних можливостях для іноземних інвесторів в Україні. Однак, актив­ність цих процесів перебуває у прямій залежності від впливу наступних груп факторів: наявних та можливих ризиків для іноземних інвесторів; існуючих в країні переваг правового, податкового, інфраструктур­ного, ресурсного, кваліфікаційно-персонального характеру; привабливості відповідних сфер і галузей діяльності, а також адмі­ністративно-територіальних та регіо­нальних формувань, їх інвести­цій­но­го рейтингу; діючої системи стимулювання, державного сприяння та створення оптимальних рамкових умов.

В Україні об’єктивно складаються передумови, які можуть розгляда­тись як позитивні щодо розвитку співпраці та інвестування в українську економіку. Так, за період з 1995 р. по 2008 р. обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну зросли з 483,5 млн. доларів США до 21186,0 млн. доларів США, при цьому зростає частка грошових внесків (з 66,4% на початок 2001 р. до 71,1% на початок 2008 р.). Інвестування спрямовується у напрямі вкладення коштів у товарне виробництво в Україні, продукти якого надалі формують відповідні статті українського експорту. Серед іноземних інвесторів української економіки з 2005 р. на першому місці перебуває Німеччина, зокрема у 2007 р. її частка в структурі прямих іноземних інвестицій складала 26,5%[4].

Основними чинниками негатив­ного впливу в Україні, які беруться до уваги німецькою стороною при налагодженні виробничо-комерційних і інвести­ційних контак­тів з українсь­кими партнерами, виступають політичні, законодавчо-нормативні, правові, адміністративні, організаційні, фінансово-кредитні, інфраструктурні, соціальні та ментально-психологічні ризики. Аналізуючи питання ризиків для іноземних інвесторів, необхідно відзначити наявність існуючих проблемних питань у сфері інвестиційного співробітництва між Україною і Німеччиною: їх невирі­ше­ність і неврегульова­ність створюють, з однієї сторони, додатковий негатив для активізації та розвитку зазначеної співпраці, а, з іншої – прямі перешко­ди для побудови і практичного впровадження ефективної моделі інвестицій­но­го кооперування між суб’єктами підприємницької діяльності обох країн[2].

Як один з визначальних моментів у питанні розширення українсько-німецького інвестиційного співробітництва та збільшення присутності ні­мець­кого інвестиційного капіталу на українському ринку необхідно створити в Україні, за аналогією з Німеччиною, ефективної системи дер­жав­ного сприяння через формування відповідних рамкових умов та мережі спеціаль­них структурних підрозділів в країні та за її межами, які повин­ні бути зорієнтованими на сприяння діяльності підприємств.

Отже, в системі державної підтримки українських підприємств у міжнарод­ному кооперуванні невикористаним потенціалом залишається за­без­пе­чення суттє­во­го удоскона­лен­ня виставкової діяльності через вироб­лен­ня механізму фінансової під­трим­ки участі українських фірм-експонентів у найбільш вагомих виставко­вих заходах, що проводяться за межами країни, передусім, у Німеччині.

 

Література:

1.      Фліссак К. А. Міжнародна кооперація в складі зовнішньо­економічного меха­нізму України / К. Фліссак // Галицький економічний вісник. – 2006. – № 1. – С. 14-21

2.      Рибчинський Т. М. Інвестиційна складова українсько-німецької коопераційної моделі / Т. Рибчинський // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 67. Частина ІІ (у двох частинах). – К.: Київський національ­ний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2007. – С.97-99

3.      Соколенко С. І. Міжнародна кооперація як інструмент євроінтеграці­йної політики України // Вісник Тернопільського національного економіч­ного університету. – Випуск 5, 2007. – С. 66-70

4.      Губський Б. В. Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності в умо­вах реалізації моделі міжнародної кооперації // Журнал європейської економіки. – 2008. – Червень. – С.138-142