Экономические науки/4. Инвестиционная
деятельность и фондовые рынки
Чєчєнєва Е.Р.
к.е.н Заглада Р.Ю.
Автомобільно-дорожній інститут Державного вищого навчального закладу
«Донецький національний технічний університет», Україна
Досвід країн з розвинутою ринковою
економікою в організації діяльності інститутів спільного інвестування
В країнах з
розвинутою ринковою економікою інститути спільного інвестування (ІСІ), поряд з
недержавними пенсійними фондами та страховими
компаніями, є одними з найбільш ефективних інструментів акумуляції
інвестиційних ресурсів. Розвиток індустрії спільного інвестування становить
один із стимулів для розвитку фондового ринку, а саме це є обов’язковою умовою
залучення капіталу в національну економіку.
Дослідження
діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній має важливе наукове значення та може бути
корисним, зокрема, в справі державно-правового та інституційно-правового
регулювання цієї області відносин.
Практичні,
теоретичні та методологічні аспекти організації та функціонування ІСІ на ринку
цінних паперів досліджуються в роботах багатьох вітчизняних та закордонних
вчених-економістів. В першу чергу, в роботах Г.Андрощука, Є. Задорожного,
В.Новікова, А. Поручника, І. Софіщенко, І. Назарчука, Н. Кузнецової, В. Колесника,
Е. Крока, А. Фрідмана, О. Шмелєва. Таким чином, метою даної роботи є вивчення
досвіду країн з розвинутою економікою в організації функціонування ІСІ та розробка
шляхів оптимізації діяльності інвестиційних фондів в Україні.
Перший інвестиційний
фонд у світі було створено у серпні 1822 р. у Бельгії, через кілька
десятиліть у Швейцарії і Франції [1]. Як масове явище вони почали розвиватися лише після Другої світової війни,
складаючи конкуренцію банкам та іншим фінансовим інститутам [2]. Найбільшого поширення інвестиційні фонди набули у Великобританії та США.
В Україні класичні з точки зору їхньої природи та функцій, інвестиційні фонди
почали створюватись після прийняття Закону «Про інститути спільного
інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»[3].
Серед європейських
країн найбільш цікавим є досвід Великобританії в організації функціонування
ІСІ. Це пояснюється тим, що ряд країн Східної та Центральної Європи обрали в якості моделі створення
власних ІСІ саме англійську систему спільного інвестування [4]. Також
Великобританія має високу динаміку зростання фондового ринку. Так, наприклад,
за останні десять років вартість активів ІСІ збільшилася більш ніж у п’ять
разів [5].
У Великобританії
поширені три типи регульованих інвестиційних фондів: unit trust (пайовий інвестиційний
фонд (ПІФ)) – відкритий інвестиційний фонд контрактного типу; investment trust (інвестиційний траст) – акціонерне товариство – інвестиційний фонд
закритого типу; інвестиційні компанії відкритого типу (open- end investment company) [1]. Ці інвестиційні
фонди істотно не розрізняються за структурою активів. Головне їхнє розходження
полягає в організаційно-правовій формі інвестиційних фондів.
Відмінними рисами
інвестиційних фондів як форми
колективного інвестування у Великобританії є наступні риси цієї системи:
інвестиційні фонди являють вдалий приклад сполучення в одній сфері
небанківських керуючих компаній та великих і надійних банківських трастів;
діяльність ІСІ забезпечується різними спеціалізованими фінансовими організаціями
– керуючою компанією, реєстраторами, адміністратором фондів, трастами,
кастодіанами, брокерами-дилерами, оцінювачами і незалежними аудиторами [1].
Широкі повноваження
керуючої компанії врівноважуються зовнішнім контролем за її діяльністю в
інтересах інвесторів з боку незалежного від керуючої компанії трасту. Саме під контролем трасту
знаходяться основні грошові рахунки і рахунки цінних паперів у кастодіана, на
яких зберігається майно, що складає пайовий фонд. У
Великобританії кастодіанами є великі
банки. Причина не тільки в тому, що клієнти більш довіряють банкам як великій і
надійній фінансовій структурі, але насамперед
у тому, що тільки такий кастодіан реально може запропонувати своїм
клієнтам забезпечення постачань проти платежу у відношенні активів, що
складають фонд, а також конвертацію валют при угодах з активами фондів і
одержанні дивідендів, виплату відсотків по грошових депозитах, оперативний
переказ грошей і деякі інші операції, що відносяться до банківської діяльності.
Ідея двох грошових
рахунків у схемі ПІФ Великобританії – дистриб’юторського рахунку під контролем
керуючої компанії і основного грошового рахунку для інвестування в різні активи
фонду під контролем трасту – є
дуже актуальною для багатьох розробників схем ПІФ в Україні.
Також заслуговує на
увагу інвестиційна сфера Німеччини, специфіка економіки якої полягає в тому, що
навіть ті фінансові інститути, які здійснюють інвестування на ринку цінних
паперів, регулюються тим же законодавством, що й банки. Базою для
функціонування інвестиційних фондів є Закон про інвестиційні компанії (KAGG) [6], згідно з яким інвестиційні компанії визнаються кредитними установами
і на них поширюються всі відповідні законодавчі норми, в тому числі дія Закону
про кредитні установи. Вони підлягають контролю з боку Федерального відомства
по нагляду за кредитними установами [6]. Законодавство вимагає здійснення управління коштами фонду не менш
як двома керуючими, діяльність яких контролюється також спостережною радою
фонду, незалежним аудитором та банком – депозитарієм фонду.
У Німеччині
переважають ІСІ відкритого типу. Найбільшими активами володіють фонди, які
інвестують у цінні папери із сталими відсотками. Керуючі компанії в Німеччині,
як правило, є дочірніми підприємствами банків, які виконують функцію
депозитаріїв інвестиційних фондів.
Німецьке і
Британське законодавство про інвестиційні фонди вимагають визначеної незалежності трасту, депозитарного банку від
керуючої компанії
[1,6]. При цьому депозитарному банку в Німеччині не
забороняється створювати керуючу компанію інвестиційним фондом як свою дочірню компанію. Однак не допускаються
включення тих самих осіб одночасно в органи управління депозитарного банку і
керуючої компанії.
Незалежність
контролера (трасту, депозитарного банку, кастодіана) від керуючої компанії
– це ключова ланка в концепції ПІФ.
Імовірність маніпуляцій грошима дрібних інвесторів різко скорочується, якщо
вони довіряються декільком незалежним структурам (звичайно, за умови чіткого
розмежування їхніх функцій і відповідальності).
У сфері контролю
функції трасту у Великобританії дуже схожі з контрольними функціями
депозитарного банку в Німеччині. Головна відмінність «німецької моделі
контролю» полягає в тому, що вона жорсткіше, ніж контроль трасту і припускає
обов’язковість попереднього узгодження більшості угод, що укладаються керуючою
компанією від імені інвестиційного фонду, з депозитарним банком, а також надає
право зазначеному банку відмовитися від виконання угод, що суперечать
законодавству і правилам інвестиційного фонду.
Таким чином, з
міжнародного досвіду в Україні було б корисним врахувати в нормативних актах
стосовно ПІФ наступні пропозиції:
описати
повноваження спеціалізованого депозитарію саме як діяльність у якості трасту
(чи як контрольну функцію депозитарного банку в Німеччині), тобто окремо від
діяльності в якості кастодіана для грошових коштів і цінних паперів, що складають ПІФ;
ввести повну незалежність
такого спеціалізованого депозитарію (трасту) від керуючої компанії;
передбачити можливість використання поряд з попереднім наступного контролю
спеціалізованого депозитарію (трасту) за керуючою компанією.
При розробці вітчизняного
законодавства заслуговують на увагу також Директиви Європейського Союзу (ЄС),
які покликані сприяти розповсюдженню схем колективного інвестування в країнах
ЄС за умови їх відповідності встановленим мінімальним вимогам. Останні повинні
стати суттєвою частиною законодавства і нормативного регулювання держав-членів,
кожна з яких має право встановлювати більш деталізовані правила та положення.
Однак вони повинні відповідати мінімальним вимогам і не обмежувати конкуренцію
між країнами-учасниками.
Аналіз світового досвіду функціонування
ринку спільного інвестування свідчить, що ІСІ відіграють суттєву роль у процесі
інвестування коштів населення в економіку (таблиця 1). В країнах Західної
Європи та США в інвестиційних фондах зосереджено більше 10% ВВП [7]. В країнах
Східної Європи цей показник нижче, однак на достатньому рівні.
Таблиця 1
Вартість чистих активів (ВЧА) ІСІ та депозитів фізичних
осіб
різних країн світу станом на 01.01.09 р. [7]
|
Країни |
ВЧА
у відсотках до ВВП |
Депозити
у відсотках до ВВП |
Відношення
ВЧА інвестиційних фондів до банківських депозитів фізичних осіб , % |
|
США |
71,500 |
47,6 |
150,230 |
|
Великобританія |
64,000 |
49,8 |
119,318 |
|
Франція |
63,900 |
54,0 |
118,280 |
|
Німеччина |
10,600 |
27,2 |
38,880 |
|
Російська
Федерація |
1,100 |
11,9 |
9,030 |
|
Україна |
0,012 |
17,5 |
0,066 |
Крім того, в деяких
країнах ІСІ є головним інструментом інвестування заощаджень населення (табл.1). Однак в Україні станом
на 01.01.09 р. ВЧА інвестиційних фондів
складала лише 0,066% від суми депозитів, при цьому сума коштів на банківських
депозитах була більшою за ВЧА ІСІ у 1511 разів [7]. На деяких «молодих» ринках
Європи, наприклад у Португалії та Іспанії, був зареєстрований більш як
40-відсотковий темп річного зростання ВЧА інвестиційних фондів. Майже 25 %
французьких сімей володіють акціями інвестиційних фондів [7]. Слід зазначити,
що у Франції найпоширенішою формою організації спільного інвестування є
корпоративні інвестиційні фонди відкритого типу, що мають назву інвестиційних
компаній зі змінним капіталом (SICAV) [2].
Досвід розглянутих країн є
важливим для побудови діючої системи
ІСІ в Україні. Дуже перспективними можуть виявитися ПІФ, активи яких складені у
відповідності зі структурою загальновизнаних закордонних фондових індексів.
Держава, в якій створено
належні умови для діяльності інвестиційних фондів, в їх особі має ефективний
механізм для розвитку ринку цінних паперів. Створення ефективної системи спільного інвестування та сприятливого
інвестиційного клімату в країні вимагає вирішення ряду питань, проведення
певних заходів. З огляду на міжнародний досвід, до основних заходів, спрямованих на розкриття та посилення інвестиційного
потенціалу ІСІ в Україні слід віднести наступні:
приведення законодавства, що регулює діяльність ІСІ, до вимог європейського
законодавства;
забезпечення державної підтримки діючих та новостворюваних ІСІ, насамперед
у галузі запровадження максимально пільгової системи їх оподаткування;
створення механізмів гарантування прав
учасників ІСІ;
посилення контролю
за емітентами з метою підвищення якості активів;
розширення
інструментів інвестування, доступних для ІСІ, зокрема, впровадження похідних
цінних паперів;
спрощення процедури
оформлення придбання цінних паперів ІСІ;
стимулювання індивідуальних інвесторів до участі в інвестиційному фонді.
Практика може
підказати й інші шляхи вирішення зазначених проблем у процесі прийняття
інвестиційними компаніями конкретних заходів для організації ринку спільного
інвестування.
1. Васильев Г. А., Каменева Н. Г. Организация
фондового рынка в Западной Европе. – М.: Экономическое
образование, 2003. – 324 с.
2. Кузнєцова Н. С., Назарчук I. Р.
Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. –
К.: Юрінком Інтер, 2005. – 128 с.
3. Закон України «Про інститути
спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від
15.03.2001 №229 – ІІІ // http://www.zakon.rada.gov.ua/.
4.
Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання-Пресс, 2003. – 535 с.
5. http://www.banker.com.ua/
– Український банківський портал.
6. Шмелев О.Б. Паевые фонды Германии // Рынок
ценных бумаг. – 2003.– №7. – С.15-18.
7. http://www. investika.ru/ – Информационно-аналитическое бюро «Инвестика».
8. http://www.uaib.com.ua/
– Сайт Української асоціації інвестиційного бізнесу.