Педагогические науки/2.Проблемы подготовки специалистов.

Аспірант, Верещагіна Т.О.

Національний університет «Києво-Могилянська академія», Україна

Міжкультурна освіта і толерантність

Ключовим поняттям міжкультурної освіти є формування толерантності до представників інших культур. О.Матієнко дослідниця поняття толерантності у ліцеїстів Франції[5], проаналізувавши різні підходи до визначення поняття “толерантність”, приходить до висновку, що „більшість французьких науковців розглядають його як соціальну цінність, норму соціального життя, принцип людських взаємовідносин, поведінки, якість особистості. Толерантність є компонентом життєвої позиції зрілої особистості, яка має сформовану систему цінностей та інтересів і готовність їх захищати, але одночасно з повагою ставиться до позицій і цінностей інших людей, прагне їх зрозуміти, свідомо відмовляється від домінування чи насильства, визначає багатомірність і розмаїття людської культури”. Ф. Бацевич виділяє поняття міжкультурної толерантності як терпимість, ставлення з розумінням (а часто з інтересом та симпатією) до наявних відмінностей у комунікативній поведінці учасників міжкультурної комунікації, які залежать від відмінностей у рідних мовах і культурах їх носіїв. [1]. Розглянувши позиції різних авторів щодо проблеми толерантноті, ми визначаємо толерантність як активну позицію самодостатньої особистості, котра здатна находити баланс між відчуттям національної гордості та почуттям поваги до представника іншої культури.

Наступним і завершальним ключовим поняттям є проблема вищої освіти або фахової підготовки у контексті глобалізації. Проблема вищої освіти хвилювала вчених протягом великого проміжку часу (Гумбольдт, Ясперс, Габермас, Деріда тощо). Заголом вони мають на увазі не стільки інституцію вищої освіти скільки ідею. Так Гумбольдт говорив про націєтворчу місію університету, що зазнає зараз кризи в умовах глобалізації [4]. На думку польського дослідника М. Квєка, „наслідком глобалізації є знецінення всіх національних проектів, а серед них і - Університету (як зорієнтованого на націю та державу закладу). Якщо за ідеєю Університету уже не стоять ідеї нації, раціонального чи (національної культури, тоді або варто створити нові ідеї, або варто віддатися на милість всеїдної логіки споживацтва)”[3]. Думки науковці збігаються із поглядами української дослідниці М. Зубрицької. Вона зокрема пише про кризу ідентичності у сучасному університеті. „Університет уже пережив своє призначення і на порозі третього тисячоліття повинен відкорегувати свої цілі і завдання. Відомо, що це призначення було окреслено 200 років тому, коли держава нація перетворила університет в охоронця національної культури. Б Рідгінс ставить слушне запитання: що має робити університет, якщо культура яку він покликаний оберігати набуває дедалі виразніших глобальних транснаціональних ознак, зрештою як весь навколишній світ[2]”.

Отже, ідея Університету має змінюватись, як і ідея відповідно навчання. Глобалізація, що вже відбулась у сфері освіти (Болонський процес як яскравий приклад), зумовлює пошук інших орієнтирів. Саме тому проблема гуманітарної освіти виходить на перший план. Ідея, освіти, що стане новою концепцією Університету повинна прийти на заміну традиційного університету.

Міжкультурна освіта стосується конфлікту, що постає з різниці норм та цільностей між своєю та іноземноюкульутрю на стику цих культур. Конфлікт спричинює неточності і має тенденцію змежувати власні висновки. Саме тому розуміння становлення своєї культури повинно бути підкріплено досвідом перебування у чужій культурі. Саме тому м.к. освіти збагачує індивідів в обох напрямках.

Отже, міжкультурна освіта об’єднує різні аспекти світобачення і дозволяє їм співіснувати. Міжкультурна освіта є частиною соціальної освіти[6]. Із досвіду обох країн бачимо, що проблеми у спілкуванні можуть виникати не лише між різними етнічними групами. Культура у міжкультурному спілкуванні швидше передбачає наявність спільного виховання, формування світогляду, аніж спільного коріння. Освіта при цьому відіграє не останню роль. Ось яке визначення культури дає фахівець зі сфери міжкультурної комунікації Л. Бамер: культура - пов’язане, набуте, спільне бачення групою людей стосовно життєвих проблем, що визначають що є важливим, формують ставлення стосовно тих речей, які є відповідними та диктують поведінку[6].

Отже, поняття міжкультурної компетентності доцільно досліджувати у контексті інтегрованого аналізу філософії освіти, комунікативної філософії, міжкультурного спілкування, теорії виховання, психолінгвістики, педагогіки та психології гуманізму.

Міжкультурна компетентність студентів гуманітарних спеціальностей формується шляхом формування толерантності до представників інших груп і одночасного збереження власної ідентичності. Суспільство, що зазнає постійних трансформацій повинно бути готовим до діалогу яв внутрішнього (між групового та міжетнічного) та зовнішнього (міжнаціонального). Процес вивчення міжкультурної компетентності супроводжується вивченням понять толерантність міжкультурна комунікація, зокрема фахова, як сфера застосування міжкультурної компетентності, ідея університету, і мультикультурна освіта. Навчання толерантність як соціальна характеристика особистості є невід'ємною частиною фахової підготовки фахівця. Міжкультурна комунікація як простір для застосування міжкультурноїї компетентності також є важливою сферою дослідження. Міжкультурна освіта зменшує кількість стереотипів через різноманітність культур серед її учасників та формує ширше та більш складне бачення світу. В свою чергу фахова або вища освіта у контексті глобалізації спільноти переживає перехід від національної до транснаціональної. Власне процес глобалізації, маючи свої недоліки не може бути вирішенням проблеми багатокультурності, але є процесом невідворотнім. Саме тому, формування міжкультурної компетентності є необхідною складовою освітнього процесу загалом та, власне, фахової підготовки.

Література

1. Бацевич Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації. – К.: Довіра, 2007. – 205с.

2. Марія Зубрицька. Філософський дискурс ідеї університету: в складних лабіринтах пошуку істини// Ідея Університету: Антологія/ Упоряд.: М. Зубрицька, Н. Балик, З. Рибчинська;відп. ред. М. Зубрицька. – Львів: Літопис, 2002. – С. 7 - 23.

3. Марек Квек. Національна держава, глобалізація та Університет як модерний заклад.// Ідея Університету: Антологія/ Упоряд.: М. Зубрицька, Н. Балик, З. Рибчинська;відп. ред. М. Зубрицька. – Львів: Літопис, 2002. – С. 267 - 295.

4. Вільгельм Гумбольдт. Про внутрішню та зовнішню організацію вищих навчальних закладів у Берліні.// Ідея Університету: Антологія/ Упоряд.: М. Зубрицька, Н. Балик, З. Рибчинська;відп. ред. М. Зубрицька. – Львів: Літопис, 2002. – С. 25 - 33 .

5. Матієнко О. С. Виховання толерантності у старшокласників середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук, 13.00.07 - теорія і методика виховання. Інституті проблем виховання Академії педагогічних наук України. Київ:, 2006 – 17 с.

6. L. Barmer. „Culture and Communication Intercultural Communication in the Global workplace”, Jouranal of business communication, pp. 141 – 161.