Конференція «Досягнення вищої школи»

Економіка / 5 Управління трудовими ресурсами

Д.е.н. Комарова О.А.

Кіровоградський юридичний інститут

Харківського національного університету внутрішніх справ

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУСПІЛЬСТВА

Інтеграційні процеси в галузі освіти, глобалізація всіх сфер життєдіяльності обумовлюють актуальність вивчення зарубіжного досвіду формування та розвитку освітнього потенціалу суспільства. В сучасних умовах посилення конкурентної боротьби між державами, загострення глобальних проблем людства, насамперед екологічних, прискорення науково-технічного розвитку та становлення інформаційного суспільства питання відтворення освітнього потенціалу стають невід’ємною складовою соціальної політики будь-якої країни. Увага урядів, політичних партій та громадських організацій все більше зосереджується на вивченні та оцінці нинішньої організації освіти та її ефективності з метою своєчасного корегування наявних недоліків.

Нині спостерігаються докорінні перетворення в освітній сфері: формується реальна, а не формальна система безперервної освіти, якісно удосконалюються зміст і методи навчання в усіх ланках освітньої системи, все більшого розповсюдження набуває інформатизація та комп’ютеризація процесів навчання, поширюються міжнародні зв’язки в галузі освіти. Тому вивчення зарубіжного досвіду формування та розвитку освітнього потенціалу суспільства стає вкрай необхідним.

Досвід розвинутих країн свідчить, що основою сучасної освітньої політики є орієнтація на високий загальноосвітній, професійний та культурний рівень населення, який виступає запорукою соціальної стабільності та конкурентоспроможності держави. Недаремно ще Дж. Буш під час президентських виборів у США взяв на себе зобов’язання стати „президентом освіти”. Особливої уваги питання формування та розвитку освітнього потенціалу суспільства одержали починаючи з 60-х років XX століття після запуску в СРСР першого супутника та польоту першого космонавта Ю. Гагаріна. Ці події стали своєрідним поштовхом до переоцінки ролі освіти в суспільному розвитку: з цього часу питання освіти в багатьох країнах почали розглядатися як питання першочергової державної важливості. Стало очевидним, що успіх СРСР в науково-технічному розвитку є наслідком пильної уваги до освітньої галузі. Про це свідчать наступні дані: якщо наприкінці 50-х з початку 60-х років XX століття в СРСР витрачалось на освіту 7-8% бюджету країни, то в США – не більше 4%. Проте наприкінці 1970-х років ситуація змінилась: СРСР витрачав біля 4%, а США вже 8-12 %, Японія – 16%, Франція – 18%. Намагаючись ліквідувати упущення в галузі освіти, США на початку 1960-х років організували Раду по освіті, а в 1972 р. з метою стимулювання вивчення проблем освіти за ініціативою президента Ніксона був створений Національний інститут освіти з бюджетом 100 млн. дол. [1, c. 100].

Узагальнення досвіду формування та розвитку освітнього потенціалу суспільства в розвинених країнах світу дозволило виокремити наступні напрямки, яких доцільно дотримуватись при визначенні орієнтирів освітньої політики в Україні:

1. У найближчий перспективі необхідно надати освітній галузі пріоритетного розвитку як сектору економіки, який відповідає за відтворення кваліфікованої робочої сили, забезпечує нерозривний зв’язок навчання, науки і виробництва, виступає запорукою якісних зрушень у науково-технічному, соціально-економічному та культурному розвитку.

2. Необхідно посилити увагу до дошкільної освіти як первісної ланки системи безперервної освіти, що формує початкові знання і ціннісні орієнтації.

3. В умовах постійного підвищення вимог до освітніх, кваліфікаційних та особистісних характеристик працівників важливо реалізувати на практиці обов’язковість середньої освіти, яка стає неодмінною умовою успішного навчання в наступних ланках освітньої системи, формування творчих здібностей учнів. Крім того, необхідно переглянути традиційні підходи до навчання в школі: доцільно перейти до індивідуального підходу в навчанні, що сприятиме прищепленню учням прагнення до засвоєння нових знань, самовдосконалення.

4. Вдосконалення професійно-кваліфікаційної структури робочої сили вимагає зосередження уваги на наданні загальної середньої освіти дорослим, які вчасно її не одержали.

5. З метою посилення зв’язку природних нахилів і здібностей людини з її професійною діяльністю необхідно проводити учбову та професійну орієнтацію в школах та післясередніх закладах освіти. В основі організації орієнтаційної роботи має бути узгодження природних нахилів і здібностей людини з поточними та перспективними потребами галузей економіки в кадрах певних професійно-кваліфікаційних рівнів. Ефективна організація орієнтаційної діяльності дозволить урівноважити обсяги підготовки кадрів з конкретними потребами ринку праці і, відповідно, скоротити масштаби безробіття.

6. Піднесення ролі професійно-технічної освіти в умовах прискореного науково-технічного розвитку зумовлює необхідність її поєднання з практикою життя і виробництва, застосування нових форм організації (в тому числі заочної форми), інтеграції з середньою освітою – з метою підвищення освітнього цензу учнів ПТНЗ та всебічного розвитку їх професійних здібностей.

7. В міру підвищення зацікавленості населення в здобутті вищої освіти важливо забезпечити диверсифікацію освітніх послуг вищої школи. Для реалізації цього напрямку необхідно подбати про: забезпечення вільного доступу (без вступних іспитів) до ВНЗ з подальшим відбором найбільш успішних і старанних студентів; пошук талановитої та обдарованої молоді; розвиток заочної, вечірньої та дистанційної освіти; організацію коротких циклів навчання; розробку державних програм кредитування населення, яке бажає здобути вищу освіту.

8. Впровадження ступеневої освіти викликає необхідність застосування кооперації та інтеграції у вищій школі як інструментів забезпечення наступності освітньо-кваліфікаційних рівнів, розробки єдиних програм навчання, формування єдиних вимог до якості навчання та іспитів, реалізації міждисциплінарного підходу в освіті, більш раціонального використання матеріально-технічної бази та науково-викладацького персоналу ВНЗ.

9. Удосконалення змісту навчання зумовлює необхідність використання активних методів навчання (метод ігор, метод проектування тощо), які стимулюють розвиток пізнавальних здібностей тих, хто навчається; застосування практики індивідуалізованого навчання, що дозволяє уникнути стресових ситуацій в процесі навчання, гармонічно поєднувати технічні, природничі та суспільні дисципліни; впровадження кооперованого навчання, яке є важливим резервом підготовки потенційної робочої сили для промисловості та дозволяє посилити зв’язок теоретичних знань з практичними навичками, встановити більш тісні контакти між навчальними закладами та сферою виробництва, виховати у тих, хто навчається, самостійності та відповідального ставлення до виробничої діяльності; залучення до розробки програм післясередніх закладів освіти поряд з викладачами представників підприємств, науки, громадських і культурних організацій, різноманітних фондів, фахівців-практиків, що наближатиме їх зміст до конкретних економічних, науково-технічних, культурних і суспільних потреб.

10. Вирішення проблеми посилення зв’язку навчання і науки з виробництвом, досягнення випереджаючого навчання та прогресу самої науки доводить необхідність залучення студентів до фундаментальних і прикладних досліджень, розвитку різноманітних форм союзу “освіта – наука – виробництво” (мається на увазі створення технопарків, технополісів, укладення контрактів між ВНЗ та приватними фірмами на виконання певних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт), що дозволятиме студентам і викладачам користуватися новітнім обладнанням, закупати його на кошти, що надають фірми, одержувати практичну вигоду у вигляді матеріальної винагороди. Уряд має заохочувати зв’язки вищої школи та виробництва з метою розширення пошуку наукових рішень та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на міжнародних ринках.

11. Зростаючий обсяг знань та інформації, швидкі зміни в техніці та в умовах виробництва, виникнення нових професій призводять до скорочення термінів старіння знань, що обумовлює необхідність перетворення навчання кожної людини в постійний процес, що триває протягом всього її життя. Отже, постає потреба розвитку безперервної освіти. З цією метою доцільно: вдосконалити мотиваційний механізм стимулювання безперервного навчання всіх категорій працюючих, що передбачає розробку ефективних економічних, адміністративних і моральних важелів впливу на прагнення працівників підвищувати свій освітньо-кваліфікаційний рівень; посилити увагу до переатестації працюючих, особливо тих, чия діяльність спричиняє безпосередній вплив на здоров’я і добробут людей, стан навколишнього середовища; розвивати “навчання на відстані” як засіб диверсифікації освітніх послуг і залучення до здобуття освіти широких верств населення; розробити методи оцінки та формального визнання знань, одержаних неформальним шляхом.

12. Необхідність підготовки кадрів відповідно з потребами та специфічними особливостями регіонів вимагає децентралізації управління освітньою сферою. Особливо це стосується вищої школи. З метою регулювання взаємовідносин між ВНЗ та місцевою владою доцільно використовувати схеми (плани) регіонального розвитку ВНЗ.

13. В умовах панування тенденції до зростання контингентів ВНЗ та обмеження бюджетних асигнувань на вищу освіту постає завдання пошуку нових форм її фінансування, які б дозволяли регулювати чисельність студентів і забезпечували стабільне фінансування вищої школи.

Література:

1. Кудін В. О. Освіта в інформаційному суспільстві / В. О. Кудін. – К. : Республіка, 1998. – 151 с.