Секція: Економічні науки/ Бухгалтерський облік

Бурко К.В. ст. викладач

Грубеляс О. студент

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Наукові підходи до класифікації витрат в управлінському обліку

Для правильної організації обліку витрат їх прийнято групувати за певними ознаками. Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми. В основі класифікації витрат лежить принцип: різноманітні витрати для певних цілей, тобто мета, з якою відбувається класифікація, визначає склад окремих груп витрат.

Дослідженнями питання класифікації витрат займалися такі вчені, як Ф.Ф. Бутинець, Н.М. Грабова, О.О. Прокопенко, Ю.А.Василенко, Н.М. Ткаченко, В. Грушко, М. Дем’яненко, В. Юрчишин та інші фахівці.

Класифікація витрат – це поділ витрат на групи на основі загальних ознак об’єктів і зв’язків між ними. Найпоширенішою є така класифікація витрат по групах: для оцінки запасів та визначення фінансових результатів (витрати на продукцію і витрати періоду, прямі та непрямі, спожиті та неспожиті, основні та накладні), оподаткування та складання фінансової звітності (соціальні заходи, оплата праці, амортизація, матеріальні, інші), прийняття управлінських рішень релевантні та нерелевантні, маржинальні й середні, дійсні та можливі, постійні і змінні), контроль виконання (контрольовані й неконтрольоваі, планові й непланові) [1].

Проте, щоб реалізовувати функції обліку загальноприйнятої класифікації недостатньо, бо вона не забезпечує процес прийняття рішень повною та необхідною інформацією.

В фінансовому обліку одночасно зі збільшенням зобов’язань чи зменшенням активів передбачається відображення витрат. Витрати визнаються витратами певного періоду, разом з визнанням доходу для якого вони були здійснені. Витрати, які неможливо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат, здійснених у той період.[2]

Наведена вище класифікація витрат та порядок відображення інформації про них дозволяє визначити методи обліку витрат та калькулювання собівартості. В управлінському обліку вибір методів обліку витрат відповідає інтересам рішень управління, залежить рішень керівника, а також цілей управління й оцінюється їх ефективністю.

Витрати на продукцію – витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом чи придбанням товарів. До них належать витрати, які пов’язані з виробництвом продукції.

Витрати періоду – витрати, що не включені до собівартості, проте розглядаються як витрати того періоду, коли вони були здійснені. Підприємства, що займаються виготовленням продукції, до таких витрат можуть відносити витрати на управління, маркетинг, дослідження.

До прямих включають витрати, які понесені внаслідок виробництва певного виду продукції. А непрямі – це витрати загальновиробничі, адміністративні, втрати від браку, витрати на утримання та експлуатацію машинно-тракторного парку.[2]

Спожиті витрати включають в себе витрати на сировину чи матеріали, які використані для певних цілей. Щодо неспожитих – це ті самі сировина і матеріали, але у вигляді запасів.

Основні витрати – це прямі витрати на виробництво продукції. Накладні витрати – витрати, що понесені з обслуговуванням та управлінням виробництва.

Витрати на оплату праці, знос, відрахування в різні соціальні фонди включають в себе всі витрати з оподаткування та складання фінансової звітності. Оплата праці необхідна, щоб заохочувати працівників до роботи, а відрахування на соціальні заходи є необхідною умовою країни.

Релевантні та не релевантні витрати мають одну таку відмінність, до перших відносять витрати, величина яких змінюється через прийняття рішення, а в не релевантних навпаки, величина не змінюється.

Середні витрати – це середня арифметична собівартість одиниці продукції, тоді як маржинальні – витрати на те, щоб виробити додаткову одиницю продукції [1].

Середні витрати на продукцію (АТС) розраховуються наступним чином:

АТС = ТС/Q = FC/Q + VC/Q = AFC + AVC,

де АТС – середні витрати на виробництво продукції

AFC – середні постійні витрати

AVC – середні змінні витрати

Q – обсяг виробництва

Дійсні витрати – витрати, які вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Можливі витрати – вигода, яка втрачається, коли вибір одного рішення вимагає відмовитись від альтернативного.

Класифікація витрат на постійні та змінні, означає, що постійні це витрати, обсяг яких не змінюється зі збільшенням обсягу виробництва і змінні навпаки, змінюються (в сторону збільшення або зменшення).

Ще витрати класифікуються на контрольовані (ті, які знаходяться під контролем керівника) та неконтрольовані (залишаються поза увагою керівника).

До планових класифікують витрати, що сталися передбачувано при виробництві продукції. А непланові – ті, які відбуваються поза планом.

Таким чином можна зробити висновок, що витрати класифікуються за значною кількістю ознак. З виділенням управлінського обліку, як окремої складової системи бухгалтерського обліку, зростає необхідність в різних класифікаціях витрат. Вона є чинником успішної організації планування, контролю, обліку, аналізу та ефективного управління витратами.

Література

1) Атамас П.Й. Управлінський облік: Навчальний посібник. – Д. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 440 с.

2) Бутинець Ф.Ф., Давидюк Т.В., Малюга Н.М., Чижевська Л.В. «Бухгалтерський управлінський облік» - Житомир: ПП «Рута», 2002

3) Фінанси підприємства: Підручник. За ред. Поддєрьогіна А. М. – К.: КНЕУ, 1998 р.

4) С.Ф. Голов. Управлінський облік. Підручник. – К.: Лібра, 2003. – 704 с.