асистент кафедри англійської мови для технічних та агробіологічних спеціальностей Пономаренко О.Г., студентка 1 курсу 1 групи лісогосподарського факультету Морозова В. С.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Профорієнтація молоді на сільськогосподарські професії як запорука розвитку аграрного сектору Великобританії

Розглядаються питання профорієнтаційної роботи на сільськогосподарські професії у навчальних закладах Великої Британії та професійної підготовки майбутніх фахівців аграрного профілю. Система підготовки кваліфікованих спеціалістів є головним завданням професійно-практичної освіти.

Ключові слова: профорієнтаційна робота, професія, метод, структура, заклад освіти, учень, особистість.

Key words: vocational guidance, profession, method, structure, educational establishment, pupil, person.

The purpose of article to: considered the major among the problems which the educational establishments meet in the process of training the qualified specialists in the educational system of vocational guidance in Great Britain.

Постановка проблеми. Найважливішою сферою суспільного життя завжди була освіта, яка надавала підростаючому поколінню ті знання, що необхідні для повноцінного життя, розширювала кругозір дітей, впливала на їх моральну спрямованість, ціннісні орієнтири, формувала особистість.

В наш час людство почало визначати економічний потенціал країни не з урахуванням її природних ресурсів, а зважаючи на людський фактор, інтелектуальну власність держави. Виникненню такого підходу до визначення економічного потенціалу сприяв перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, які базуються на інтелектуальній власності і визначаються рівнем людського розвитку, станом наукового потенціалу нації.

Постановка завдання. Мета статті полягає в розкритті основних аспектів та тенденцій розвитку, становлення та функціонування професійної орієнтації учнів на сільськогосподарські професії у навчальних закладах Великобританії.

Виклад основного матеріалу. Суспільство починає сконцентровуватися на людині, її інтелектуальному, моральному, фізичному розвитку. Тому найбільш пріоритетною сферою в XXI столітті стає освіта як галузь, що охоплює знання, забезпечує індивідуальний розвиток людини. Крім цього, освіта є джерелом заробітку людини. Знання та вміння – це той товар, який найдорожче ціниться на ринку. Завдання школи завжди полягало в тому, щоб допомогти молодій людині досягти певного освітнього рівня, допомогти у виборі подальшого професійного заняття.

Для того щоб бути економічно розвиненою державою, Україна має вивести освіту на належний рівень. Це неможливо без вивчення досвіду різних країн, особливо тих, які мають позитивні результати в цій сфері й вийшли на передові позиції науково-технічної революції. Характерною рисою сучасного світу стали інтеграційні процеси, які охопили різні сторони життя, в тому числі й освіту, людство зрозуміло, що жити відокремлено в час інтенсивного розвитку науки й техніки не має сенсу. Потрібно вчитися один в одного, переймати найраціональніші, найпрогресивніші ідеї, які приведуть до покращання рівня освіти, а потім і до покращання матеріального добробуту країни. Підтвердженням цього є освітні реформи, які охопили майже всі розвинені країни Заходу. Зараз в Європі домінує концепція, згідно з якою, використовуючи досвід найбільш ефективних реформ освіти в окремих країнах, можна створити стандартну модель системи освіти й виховання, загальну для всього регіону, при цьому відібравши все лише позитивне й прогресивне [2].

Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, розбудова української держави вимагають кардинального оновлення освітнього простору України. Наша держава вже визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи і здійснює сьогодні модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог. Одним з перших кроків, зроблених Україною в напрямі європейської інтеграції, було підписання Лісабонської конвенції про визнання кваліфікацій , що належать до вищої освіти Європи. Ця конвенція була розроблена під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО, і під нею поставили свої підписи 43 держави, серед яких була й Україна.

Тому зараз, у зв’язку з цими освітніми процесами, особливо актуальним є вивчення та застосування передового досвіду інших країн.

Визнання кваліфікацій тісно пов’язано ще з однією з нагальних проблем, яка дуже гостро стоїть перед Україною - це створення системи ефективного виховання та розподілу трудових ресурсів з метою забезпечення молодого економічного ринку держави професійними кадрами. Розв’язання цієї проблеми потребує забезпечення гармонійного, ефективного зв’язку між школою, закладами професійної освіти та виробництвом. На наш погляд, аналіз досвіду інших країн світу, зокрема Великої Британії, яка має певні напрацювання та позитивні результати в цій сфері, виявлення основних тенденцій, закономірностей, позитивних і негативних аспектів цього досвіду сприятиме пришвидшенню розв’язання названої проблеми в нашій державі, що є особливо актуальним на сучасному етапі її розвитку.

У програмах навчання англійських школярів передбачені практичні заняття з більшості елементарних видів діяльності, які становлять основу багатьох професій. Тому юні британці можуть самостійно визначити, що саме їм більше подобається робити, і на основі цього знання вибирати свою майбутню професію. У цьому їм допомагає і те, що у низці регіонів Великої Британії тривалі навчальні курси розбиваються на окремі модулі, які гнучко поєднуються один з одним. Реально це означає, що профорієнтація постійно присутня у житті англійських школярів, допомагаючи їм вибудовувати і переглядати під час навчання свої індивідуальні програми. Значну роль у здобутті навичок, які допоможуть у подальшому виборі професії, відіграє імітаційне моделювання (ділові ігри, виробниче моделювання) і спостереження за робочими процесами (відвідання підприємств, спостереження за роботою). Більше того, подекуди у школах створюються міні-підприємства, в яких учні самі утворюють компанію або кооператив, що виробляє товари або надає послуги і де здійснюються всі види маркетингової діяльності, продажу продукції та послуг. Такі проекти дають можливість молодим людям навчитися брати на себе відповідальність і керівництво своїми діловими задумами; виявити свої можливості в отриманні реальної роботи для себе або навчитися підприємницьким навичкам в малому бізнесі; допомогти молоді займати активнішу позицію у вирішенні життєвих проблем [3].

У Великій Британії немає навчальних закладів, аналогічних українським професійним училищам. Коледжі подальшої освіти (Further Education) (близько 600 по країні) - подекуди є досить престижними навчальними закладами, де опановують професійні навички студенти з багатьох країн світу. Для більшості випускників мають здебільшого значення набуті навики та знання, а не диплом. Місцеві підприємці уважно слідкують за програмами навчання у коледжах та їх студентами - таким чином, вони вибирають собі майбутніх працівників.

Профорієнтація у сфері вищої освіти більш розвинена в університетах. Кожний університет, політехнічний і інші ВНЗ мають свою власну службу, доступну студентам, яка, як і будь-який інший підрозділ усередині установи, має свій власний штат і надає набір певних послуг.

Близько тридцяти років тому профорієнтація, в основному, обмежувалася порадами клієнтам щодо того, яка кваліфікація і який досвід роботи необхідні для отримання певної професії, як одержати цей досвід, потім передавалася основна інформація щодо окремих робочих місць. На зміну цьому прийшов час, коли основна увага приділялась психологічним методам: використанню тестів для визначення здібностей особистості, спробам співставлення виявлених здібностей і можливостей та вимог різноманітних професій.

А віднедавна на питання профорієнтації у Великій Британії все більше впливає концепція "професійного зростання". Звісно, що ідеї про те, що людина має здобувати професію відповідно до власних здібностей, не були відкинуті. Це - їх подальший розвиток. "Професійне зростання" розглядає не тільки окремого клієнта, а й потреби, інтереси та цінності клієнтів в цілому і те, яку роботу можна їм запропонувати відповідно до їхньої індивідуальності та способу життя. Професійна підготовка нині поєднується з саморозвитком і зростанням, а також допомогою у прийнятті власних рішень, тобто розвитком активної життєвої позиції.

В основу організації британського професійної освіти був покладений "Закон про виробниче навчання (Industrial Training Act)", прийнятий 1964 року. Він став початковим етапом "прямої" участі держави у питаннях професійної підготовки, значно зміцнив позиції державних центрів професійної підготовки, необхідність існування яких на початку 60-х років ставилася під сумнів, сприяв розвитку коледжів подальшої освіти (Further education).

Прийнятий у травні 1988 року "Закон про зайнятість" надав офіційного статусу "Комісії з професійної підготовки", яка стала національним органом управління професійною освітою і підготовкою кадрів. Нині Комісія забезпечує економіку кваліфікованою робочою силою, здатною адаптуватися до умов, що постійно змінюються. Вона відіграє провідну роль у переорієнтації урядової політики щодо підготовки робочої сили, що відповідає кваліфікаційним вимогам сьогоднішнього і майбутнього виробництва. Основною задачею Комісії є розробка заходів (на національному і місцевому рівнях) щодо поліпшення британської системи професійної освіти, з метою підвищення відповідності підготовки кадрів умовам зайнятості на ринку праці.

У системі управління програмами і проектами професійного навчання Великій Британії можна виділити такі рівні:

- Департамент освіти та науки і Міністерство зайнятості (Вищий рівень);

- Комісія із професійної підготовки, Служба професійної кар'єри (Другий рівень);

- Коледжі, професійні школи, центри професійної підготовки тощо (Третій рівень).

Основним підрозділом у складі Міністерства зайнятості є Служба професійної кар'єри. Вона має широко розгалужену мережу по усій країні на регіональному і місцевому рівнях. Місцеві органи цієї служби несуть відповідальність за профорієнтаційну роботу, послуги і працевлаштування учнів та молоді, що тільки розпочинає своє трудове життя. Вони беруть активну участь у наборі молоді для навчання, 97% випускників шкіл проходять цей канал набору на роботу.

Відділи Департаменту освіти і науки розробляють рекомендації для навчальних планів і програм для усіх форм навчання, активізують роботу навчальних закладів щодо реалізації державних програм у сфері "професійне навчання-зайнятість", виділяють державні асигнування, аналізують розвиток освіти і професійної підготовки у регіонах країни.

На національному рівні створена Центральна рада з професійної підготовки, що надає рекомендації для покращення роботи міністру зайнятості.

На місцевому рівні діють галузеві ради (TECs), які складаються з підприємців, фахівців, що їх призначає міністр освіти (для Шотландії - держсекретар з питань Шотландії) і профспілок. Галузеві ради готують рекомендації щодо змісту і тривалості навчальних програм для різних професій, кваліфікації студентів та інструкторів, методів та стандартів кваліфікаційних іспитів [1].

Попри такий серйозний підхід, знаходяться і його критики. Для Великої Британії, як відзначають фахівці, характерна розвинена мережа різноманітних установ професійної освіти і досить громіздкий апарат управління. На думку британських фахівців, основна причина невисокої ефективності управління професійною підготовкою полягає у недостатній координації діяльності самих міністерств (немає чіткого розмежування відповідальності за працевлаштування).

Коледжі системи подальшої освіти (Further Education) розрізняються за профілем і тривалістю навчання, за рівнем підготовки, за формою власності (приватні або державні), за умовами і якістю навчання тощо. Серед них є технічні, будівельні, торгові, сільськогосподарські та інші. Декілька з них (20 в Англії і Уельсі) є вузькопрофільними, тобто такими, що спеціалізуються на одному або декількох напрямках (сільське господарство, торгівля, лісівництво). Інші, з урахуванням потреб місцевої економіки, здійснюють підготовку за широким колом спеціальностей і професій. Протягом останніх двох десятиріч більшість спеціалізованих коледжів об'єдналася з коледжами загального профілю і є нині багатопрофільними навчальними закладами (лише 34 сільськогосподарські коледжі зберегли свій профіль). Переважна більшість коледжів реалізують освітні програми за п'яти-шести напрямками професійної підготовки [1].

Близько третини коледжів використовують свої власні джерела інформації щодо потреб ринку праці разом з оглядами, що готуються місцевими службами зайнятості. Близько 70% коледжів консультуються з місцевими роботодавцями і близько 60% - із службами профорієнтації.

Особливістю професійної підготовки в коледжах подальшої освіти є те, що в більшості випадків одні і ті ж коледжі реалізують як загальноосвітні, так і професійні програми на поглибленому (просунутому) або звичайному (базовому) рівні, з відривом або без відриву від виробництва. Заняття без відриву від виробництва зазвичай поєднуються з виробничим учнівством. Така організація роботи коледжів дозволяє студентам у разі потреби перейти з однієї форми навчання на іншу в стінах одного навчального закладу, одержати спеціальності різного рівня.

Для коледжів характерні тісні зв'язки з місцевою промисловістю і ринком. В кожному коледжі створюються правління і консультативні комітети із підготовки кадрів для різних галузей економіки, в яких представники промисловості і торгівлі зазвичай становлять не менше однієї третини членів. Так, в консультативному комітеті із будівництва (Кінгзуейський коледж) з 28 членів 15 - представники компаній, об'єднань підприємців; в комітеті із електро- та електронного машинобудування з 22 членів таких представників 12.

Через членство у правліннях і консультативних комітетах підприємці одержують можливість безпосередньо брати участь у організації професійних курсів, визначати зміст навчання.

Свідоцтва про закінчення навчальних закладів системи подальшої освіти (GNVQ/NVQ) визнаються по всій країні і роботодавцями, і вищими навчальними закладами, так що згодом можна продовжити навчання в університеті. Крім того, тут же можна здобути середню освіту просунутого рівня, здати іспити - "А-levels" і навіть одержати вчений ступінь, підтверджений місцевим університетом [1].

Для Великобританії характерний помірний і досить вологий клімат з невеликими перепадами температури протягом року, що створює сприятливі умови для розвитку сільського господарства.

Велика частина використовуваних сільських угідь зайнята пасовищами (близько 80%). Менша частина території зайнята сільськогосподарськими культурами, що в основному вирощуються в Східній Англії. Картопля вирощується практично по всій країні. Однієї з основних культур є цукровий буряк, що вирощується в Східній Англії і Линкольншире, де розташовані основні заводи по переробці цукру.

Важливими посівними культурами є також пшениця, ячмінь, овес, вирощувані в Англії, Північній Ірландії і на східному узбережжі Шотландії.

На півдні Британії в районі Дувра розташовані нечисленні фруктові сади. Молочне тваринництво відіграє важливу роль у сільському господарстві Великобританії. Слід зазначити, що натуральне молоко знаходить більш широке застосування, чим кисломолочні продукти. Виключення складає Північна Ірландія, де зосереджено основне виробництво молочних продуктів. Розведенням молочної худоби займаються переважно на південному заході Англії. Великобританія відома на увесь світ своїми породами м'ясної і молочної великої рогатої худоби. Поголів'я якої складає близько 11,6 млн. У гористих районах Шотландії розводять в основному чорну уэльську і галлоуэй породи, а на рівнинах абердинську білу і герефорд. У зв'язку з епідеміями коров'ячого сказу (хвороба Крейцфельда Якоба) і ящура в останні роки молочне і м'ясне тваринництво випробують жорстоку кризу [6].

Сільське господарство Великобританії традиційно відзначається малою кількістю працюючих і дуже високою інтенсивністю. У ньому разом з лісовим господарством і рибальством працює лише 290 тис. чол. Середні врожаї пшениці перевищують 70 ц/га, картоплі — 360 ц/га, цукрових буряків — 420 ц/га. У Великобританії виведено багато високопродуктивних тварин, і зараз країна є провідним експортером племінної худоби. Чимало всесвітньо відомих порід великої рогатої худоби, овець, свиней і коней мають назву англійських графств. Зумовили таке явище обмеженість земельних ресурсів, ранній розвиток товарних відносин, можливості вдосконалення виробництва в багатій країні (вже в першій половині XIX ст. на англійських полях використовували чилійську селітру і перуанське гуано), традиційна увага, в тому числі й держави, до селекційної справи.

Британське сільське господарство інтенсивне та комерційне, з високим рівнем механізації.

Ферми Великобританії великі (середній розмір понад 70 га). Вони користуються широкою урядовою підтримкою.

Офіційна сільськогосподарська політика узгоджується з ЄСП і покликана поліпшити продуктивність, гарантувати стійкість ринку та забезпечити виробникам сприятливий рівень життя, а також, щоб гарантувати постачання товарів споживачам за прийнятну ціну. Щоб досягти цих цілей, ЄСП надає систему мінімальних цін для місцевих товарів і оподаткувань на імпорт, щоб підтримати внутрішні ціни. Експорту сприяють субсидії, які оплачують різницю між світовою ринковою ціною і ціною Європейського Союзу. Для деяких товарів, особливо для яловичини і баранини, є додаткові платежі, які виплачуються безпосередньо виробникам. Сучасні політики включають квоти на молоко, сухопутні державні резерви і опору на ціновий механізм як регулятор.

Найголовніші сільськогосподарські культури — пшениця, ячмінь, овес, цукрові буряки, картопля і рапс. Тоді як істотний відсоток пшениці, ячменю і рапсу ідуть на корм тваринам, багато із залишку обробляється для людського споживання. Сполучене Королівство досягло високого рівня самостійності у виробництві основної сільськогосподарської продукції за винятком цукру і сиру.

Майже одна-десята частина сухопутної території Сполученого Королівства віддана лісоводству. Комісія Лісоводства підтримується урядом і керує майже половиною всіх лісів, а решта — в основному в приватних руках. Місцеве виробництво лісоматеріалу забезпечує менш ніж одну-п'яту частину попиту Сполученого Королівства. Більшість нових насаджень — хвойні ліси в нагірних областях, але комісія заохочує посадку широколистих дерев.

У Британії є всі умови для розведення овець. Велика увага приділяється виведенню нових порід, як м'ясних, так і тонкорунних. У горах Шотландії розводяться спеціальні породи гірської худоби. Свинарство особливе розвито в східних районах Англії. До 30% свинини йде на виготовлення бекону, а інше на виробництво м'ясних продуктів.

Оскільки Великобританія здавна є морською державою, традиційним промислом вважається рибальство. Основу промислу складає тріска, камбала, оселедець, сиг, форель, устриці і краби. Частка риби складає до 80% загального улову. Основна маса риби виловлюється у водах Кельтського моря, на заході і півночі Шотландії, півдні Англії. Основні рибні порти це Кінгстон на - Халлі, Грінсбі, Флітвуд, Північний Шилдс, Абердин та інші.

Економічні райони Великобританії можна згрупувати за особливостями спеціалізації. Найпотужнішим промисловим районом з розвинутим портовим господарством є Південна Англія. Тут розташована могутня агломерація Великий Лондон, славетні університетські центри Оксфорд та Кембридж, а на узбережжі – курортні міста. Індустріально-аграрною є західна частина району з промисловим вузлом Брістолем. В центральній Англії склалися індустріальні райони Мідленд, Йоркшир і Ланкашир. Переважно аграрною є Північна Англія. Уельс, Шотландія та Північна Ірландія, що переживають складні економічні проблеми. Для них характерні значні проблеми із зайнятістю населення. В Уельсі на базі кам’яновугільного басейну працює металургійна промисловість, сільське господарство спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби та овець. У Шотландія розвинуте суднобудування, металургія, текстильна і електротехнічна промисловість. Північна Ірландія (Ольстер) – найбільша соціальна проблема Великобританії внаслідок протистояння католиків і протестантів. Тут найнижчі показники економічного розвитку. У Північній Ірландії найвища в країні зайнятість у сільському господарстві та найвищий рівень безробіття [6].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже основною віхою розвитку сільського господарства в Великобританії становить теорія системного та структурно-функціонального підходу до розуміння проблеми профорієнтаційної діяльності як інтегративного елемента механізмів реалізації англійської системи середньої освіти, її основних суспільно-політичних та економічних функцій на різних етапах розвитку суспільства, виховання в учнів здатності приймати рішення, пристосовуватися до змінних ситуацій, бути соціально й професійно мобільними, випускати зі шкільної лави конкурентноздатну молодь, оновлювати зміст, форми та методи професійно орієнтованої роботи відповідно до вимог часу.

Список використаної літератури

1. Гриншпун С.С. Организация профориентации в Великобритании. – М.: Педагогика. – 2005. - № 7. – С. 100-105.

2. Щёкин Г.В. «Теория и практика управления персоналом» Учеб. -метод. пособ. 2-е изд., стереотип. К.: МАУП, 2003. - 280 с.: ил.

3.Пряжников Н.С. «Профориентация в школе»

Игры, упражнения, опросники. Издательство: ВАКО , 2005. - 288 с.

4. Lauglo, Jon; Maclean, Rupert (Eds.) "Vocationalisation of Secondary Education Revisited". Series: Technical and Vocational Education and Training: Issues, Concerns and Prospects , Vol. 1. Springer. (2005)

Інтернет джерела

5.http://osvita.ua/abroad/articles/higher_edu/4955

6.http://adelanta.info/encyclopaedia/politics