Право /3.Охорона авторського права

К.ю.н. Романюк О.І.,Гаврик В.О.

ДонНУЕТ імені Туган-Барановського, Україна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПАТЕНТУВАННЯ В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ

Питання власності – найгостріша проблема сучасності. З речами матеріальними, здається, все зрозумілі – є реально існуючий об’єкт, з яким власник може вчиняти ті чи інші дії (продати, обміняти, подарувати, знищити), але як бути з особливим видом права власності – інтелектуальною?

Новий Цивільний кодекс України (далі ЦК України) [1] визначає, що право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності (ч.1ст.418), тобто створення особою літературного чи художнього твору, комп’ютерної програми, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, здійснення наукового відкриття тягне за собою набуття права інтелектуальної власності (нагадаємо, що для низки об’єктів права ІВ необхідно для набуття вищеозначених прав отримати охоронний документ на свій об’єкт).

У зв’язку з цим метою статті є дослідити як же право інтелектуальної власності захищається в Україні і за кордоном, а також яким чином власник патенту захищає своє право на винахід.

Питання вдосконалення існуючого законодавства, що забезпечує регулювання права інтелектуальної власності висвітлені в працях М. Ковенко, Н. Дзюби, С. Третьякова, В.К. Дзери.

Як було вказано, автор має відповідним чином узаконити своє творіння, тобто отримати документ, що посвідчує право власності. Це може бути диплом (посвідчує право на наукове відкриття), патент (на винахід, корисну модель, промисловий зразок), свідоцтво (на інтегральну мікросхему,торговельну марку).

Найскладнішою процедурою з цього переліку є отримання патенту. Патент – це охоронний документ на відповідні технічні і художньо-конструкторські розробки. Щоб отримати такий документ, потрібно пройти ряд формальностей – складання особливої заявки про видачу патенту, розгляд заявки відповідним відомством і прийняття рішення про видачу патенту. Наприклад, в Україні таким відомством є Держдепартамент інтелектуальної власності, (але ЦК України не вказує на нього як на компетентний у цій справі орган), у його складі створений Інститут промислової власності (Укрпатент), який також має владні повноваження.

У порівняні з патентними системами західних країн, які формувалися сотні років, українська перебуває лише на етапі розвитку, однак її поступ є досить впевненим. До Укрпатенту надходять заявки реєстрації патентів на об’єкти інтелектуальної власності не лише від національних винахідників, а й від іноземців, частка яких становить десь 40%. З-поміж країн у цьому процесі найактивніше беруть участь Німеччина, США, Російська Федерація.

Для того щоб запатентувати свій винахід, автор повинен вивчити близько десятка вітчизняних законів, нормативно-правових актів і міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України (Закони України «Про власність», «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [2], «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про захист від недобросовісної конкуренції», Положення про Державне патентне відомство України, міжнародні договори – Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Європейська патентна конвенція, Паризька конвенція про охорону промислової власності та ін.) і аж тоді з’ясувати, що, коли і як треба для цього зробити. Це одна з перешкод до спрощеного юридичного оформлення патенту. У нашій державі відсутня єдина система законів, що регулювали б право інтелектуальної власності взагалі і патентування зокрема. Це питання регламентується законами, що прийняті в різний час і нерідко суперечать одне одному.

Так, Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» встановлює кримінальну відповідальність за порушення його норм. Частина 1 ст. 177 Кримінального кодексу України [3] передбачає санкції лише за незаконне використання сорту рослин, проте тільки тоді, коли задана матеріальна шкода у великому розмірі, а дії, внаслідок яких авторові була спричинена інша суттєва, в тому числі і моральна, шкода складу злочину не утворюють. Відповідальність за незаконне розголошення відомостей про цей об’єкт інтелектуальної власності, не вказування автора сорту або присвоєння авторства на сорт також не передбачена Кримінальним Кодексом України.

А такий інститут, як непряма охорона прав, яка надається володільцеві патенту, в українському законодавстві взагалі не врегульований. Скажімо, у Російській Федерації дія патенту, виданого на спосіб отримання продукту, поширюється і на сам продукт. А в Україні лише ст. 419 ЦК України встановлює, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать один від одного, і перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

У зв’язку з цим постає запитання: яким же чином володільцеві патенту захистити своє право на винахід? Адже за сучасного рівня розвитку новітніх технологій є можливим відтворення і розповсюдження предметів, що виготовляються з використанням запатентованого власником способу.

Також необхідною є детальна регламентація порядку стягнення моральної шкоди і упущеної вигоди, чого, на жаль, нема в ЦК України. І у жодному нормативно-правовому акті законодавець не передбачив можливості такого відшкодування. Проблемним питанням є також розроблення механізму здійснення обов’язку порушника усунути з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати.

Частко виникають проблеми у зв’язку з достроковим припиненням майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель чи зразок. В Україні можливе їх дострокове припинення у зв’язку з ініціативою особи, якій ці права належать, визнання таких прав недійсними, а також у інших випадках, встановлених законом. І знову невизначеність – нема конкретних вказівок на те, що це за випадки (чи це юридичні факти – смерть, визнання особи недієздатною чи безвісно відсутньою, чи якісь інші додаткові підстави, які встановлюються невідомим законом).

Як же регулюється це питання за кордоном? Візьмемо за зразок для порівняння Російську Федерацію, оскільки російське правове поле регулювання інтелектуальної власності найбільш подібне до українського. Отже, у російському законодавстві існує лише три випадки дострокового припинення майнових прав інтелектуальної власності: 1) відмова володільця патенту від свого права; 2) несплата у встановлений строк плати за підтримання патенту в силі; 3) визнання патенту недійсним.

З огляду на викладене, з метою подальшого вдосконалення існуючого законодавства, що забезпечує регулювання права інтелектуальної власності, було б доцільно:

1) розробити і прийняти єдину систему захисту права інтелектуальної власності – підготувати Основи законодавства України про інтелектуальну власність, де б чітко вказувалось, які дії визнаються порушенням патентних прав і якого виду відповідальність за них настає, почавши, наприклад, з розроблення проекту Закону України «Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення і комерційні найменування»;

2) встановити конкретні санкції за ті чи інші порушення в чинному законодавстві України про промислову власність та привести їх у відповідність з нормами Кримінального Кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення;

3) у цій єдиній системі захисту права інтелектуальної власності повинен бути детально визначений механізм компенсації моральної шкоди, а також відшкодування упущеної вигоди. Порядок стягнення матеріальної шкоди може бути таким як, наприклад, при порушенні авторських прав – тобто звернення до суду з позовом про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. А упущена вигода може відшкодуватись хоча б за правилами п.2 ч. 3 ст. 22 ЦК України, де йдеться про те, що коли особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодуватись особі, право котрої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Література:

1. Цивільний кодекс України. – Офіц.видання. – К.:Атіка, 2003. – 416 с.

2. ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України .- 1994.- № 7.- ст. 32 .

3.Кримінальний кодекс України. – Офіц.видання. – К.,2002. – 223 с.

4. ЗУ «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України . - 1994.- № 7. - ст. 34.