Професор Вініченко І.І.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Міжнародний поділ праці у формуванні ринку продовольства

Країни світу відрізняються між собою біокліматичним потенціалом, наявністю корисних копалин, земельною площею, розвитком науково-технічного і професійного рівня населення, вартістю робочої сили та демографічною ситуацією. Внаслідок цього в окремих країнах виробництво певних товарів здійснюється з порівняно меншими витратами, що визначає спеціалізацію країн на виготовленні товарів, які вони, з огляду на наявні виробничі чинники, виробляють із значно меншими витратами порівняно з іншими країнами. Цим і визначається доцільність обміну між країнами такими товарами, серед яких продовольство посідає значне місце.

Однією із закономірностей сучасного суспільно-історичного прогресу є інтернаціоналізація економічних відносин і формування на цій основі структурно цілісної системи світового господарства. Базовою основою інтернаціоналізації економічних відносин є всебічне поглиблення міжнародного поділу праці, яке виступає економічним фундаментом формування міжнародних господарських зв’язків.

Міжнародний поділ праці – складна, багаторівнева система міжнародних господарських зв’язків, що перманентно розвивається, наповнюючись на кожному етапі соціально-економічного прогресу адекватним змістом. У кінцевому підсумку розвиток міжнародного поділу праці спрямовується на підвищення продуктивності суспільної праці та заощадження часу. Це дає змогу всім його учасникам найвигідніше використовувати національно-територіальні виробничі чинники.

Економічно доцільне використання переваг міжнародного поділу праці можливе лише економіками з приблизно однаковим науково-технічним рівнем розвитку. Країнам, що розвиваються, нерідко доводиться відмовлятися від дешевих іноземних товарів, вдаючись до захисних митних обмежень.

Формуючись на основі технічного і технологічного поділу праці, під дією не лише економічних, а й політичних впливів, міжнародний поділ праці віддзеркалює рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності. Безпосереднім його наслідком є розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, що зумовлюють всебічний розвиток міждержавного обміну, а також структурні перетворення вищого порядку – інтернаціоналізацію у межах міжнародних господарських зв’язків усього циклу відтворювального процесу – виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. З урахуванням цього, неухильне поглиблення і всебічний розвиток міжнародного поділу праці інтерпретується економічною теорією як віддзеркалення вимог об’єктивного економічного закону розвитку продуктивних сил, який у сучасних умовах характеризується:

пріоритетним аспектом спеціалізації і кооперування виробництва наукоємної продукції, прогресивних ресурсоощадних технологій, нових видів ресурсів, постіндустріальним розвитком промислово розвинених країн, що зумовило тенденцію зниження попиту на сировинні ресурси на світовому ринку;

фундаментальними змінами міжнародного поділу праці визначено всебічний розвиток спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації. Оскільки жодна країна не здатна здійснювати наукові дослідження у всіх галузях науки і техніки, то інтенсивно розвивається міжнародний ринок науково-технічних знань (торгівля ліцензіями, науковою інформацією, “ноу-хау” науково-технічними консультаціями, програмами-моделями, науковими та іншими видами інтелектуальної власності);

інтернаціоналізацією сфери послуг, що все тісніше переплітається з виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, обміном інтелектуальною власністю.

Можливості подальшого поглиблення міжнародного поділу праці зумовлюються з одного боку удосконаленням інтернаціональної структури матеріального виробництва, з іншого – об’єктивною взаємозалежністю його розвитку та умов формування на світовому ринку економічної рівноваги.

Об’єктивна зумовленість розвитку міжнародного поділу праці можливостями формування структурної рівноваги і пропорцій міжнародного обміну є одним з найважливіших економічних законів світового ринку. Реалізується він на двох рівнях – ринкового механізму саморегулювання та використання міжнародних інституціональних регуляторів ринкових структур.

Об’єктивні підвалини саморегулювання пропорцій міжнародного економічного обміну базуються на інтернаціональній вартості товарів та послуг. Її вплив на розвиток міжнародних господарських зв’язків здійснюється завдяки інтернаціоналізації сукупності структурних блоків ринкових відносин: товарної форми продукту праці, ціни виробництва, гуртових і роздрібних цін, системи грошових відносин. На цій основі створюються необхідні передумови формування пропорцій міжнародного обміну – досягається внутрішня єдність компонентів світового ринку, їхня взаємна порівнюваність і конвертованість. З цього погляду, інтернаціональна вартість виконує функцію самоутворюючої ланки, за допомогою якої складові елементи економічних відносин світового господарства пов’язуються в єдине ціле.

Інтернаціональна вартість – продукт високорозвиненої структури міжнародних економічних відносин, що ґрунтуються на функціонуванні світового господарства як структурно цілісної системи. Глибокі базисні зміни відбуваються безпосередньо у відтворювальних структурах національних економік, які через міжнародний поділ праці та інтернаціоналізацію основних чинників виробництва – капіталу і робочої сили, інтеграцію грошових ринків, фінансових систем – вже не можуть функціонувати автономно. Особливе значення у розвитку цього процесу має наповнення новим змістом конкуренції, яка виконує дуже важливу роль у формуванні механізму інтернаціональної вартості. Прогресуюче поглиблення міжнародного поділу праці та зростаюча взаємозалежність умов реалізації, так само як інтернаціоналізація сукупного платоспроможного попиту, визначають не лише загострення конкуренції на зовнішньому ринку, а й глобалізації її змісту. Як наслідок світова економіка у всіх її багатоланкових структурах втягується у всезагальне змагання, у якому вирішальна роль належить не національним, а інтернаціональним конкурентним перевагам.

Водночас глобалізація економічної конкуренції створює механізм взаємопередавання циклічних імпульсів, що виникають у різних країнах, та різних потрясінь (грошово-кредитних, фінансових, збутових), які зумовлюють інтернаціоналізацію відтворювального циклу. Як наслідок, у світовій економіці формуються такі об’єктивні взаємозалежності та взаємодоповнення національних сфер виробництва, за яких вони, втрачаючи свою економічну відокремленість і самостійність, перетворюються на інтегральні складові єдиного структурно цілісного міжнародного економічного організму, невід’ємною складовою частиною якого є міжнародний продовольчий ринок.

З урахуванням розвитку цих процесів світове господарство набуває нових властивостей: воно перетворюється з сумативної на логічно цілісну й структурно завершену систему. Усуспільнення виробництва і праці на міжнародному господарському рівні, інтернаціоналізація колообігу капіталу у всіх його формах і на усіх стадіях динаміки, формування стійких взаємозв’язків між державою і транснаціональним капіталом, зростання ролі міжнаціональних і транснаціональних економічних та політичних інституціональних структур є складовими цієї системи.