Школа влади відноситься до описових шкіл (школа навчання, школа культури), представники яких намагаються пов’язати принципи формування стратегії та розгортання стратегічного процесу  в часі.

Представником даної школи є Г. Аллісон (1971 рік), прихильниками є люди, які цікавляться владою, політикою та секретністю.

Основні положення школи влади:

1)                 Формування стратегії в організації визначається владними та політичними силами, незалежно від того, чи це процеси, які виникають всередині організації, чи дії організації в зовнішньому середовищі;

2)                 Виникаючі таким чином стратегії, як правило носять спонтанний характер та приймають форму уловки;

3)                 Всередині організації створюється «мікровлада» - створення стратегії відбувається як взаємозв’язок, яких основується на методах переконання, переговорів, а іноді і політичних ігор в формі інтересів, що перетинаються та утворюючих коаліцій, жодна з яких не володіє домінуючими позиціями за тривалий період часу;

4)                 «Макровлада» над зовнішнім середовищем – це контроль над дією інших агентів ринку чи кооперація з ними;

5)                 Співпраця – це продовження конкуренції іншими способами. Успішні фірми завжди пам’ятають про те, що їх нові партнери з часом можуть стати їхніми конкурентами.

6)                 Більшість альянсів не є рівно вигідними для партнерів в довгостроковому періоді. Вигоду більше отримують ті, на чиїй стороні «макровлада»;

7)                 Основна мета альянсу – навчитися чого-небуть у партнера. Успішно діючі компанії використовують стратегічні альянси для того, щоб набути якихось навиків і за межами офіційних згод систематично розглядати новий опит в своїх організаціях.

Критичні зауваження:

- Розробка стратегії не обмежується використан­ням влади у процесі ведення переговорів;

·  надвисока роль альянсів, на які орієнтуються вищі рівні управ­лінської ієрархії;

·  можливість блокування стратегічних змін окремими зацікавленими групами;

·  намагання всі (навіть взаємовиключні) ідеї стратегічного розвитку урахувати у стратегії, неможливість досягти критеріїв ефективності.

 

По-перше, тут недооцінюються інтегративні сили, такі як лідерство та культура. По-друге, не зовсім коректно використовується й саме поняття стратегії, так як процес формування стратегії звичайно має справу з владою, але не тільки з самою владою. Якщо визнається позитивна роль політичних методів, то вірним буде твердження, що вони можуть мати і негативну роль, тобто бути джерелом серйозних збоїв та дезорганізації в роботі.

Особливо значний вклад ідеї школи влади набувають:

-                     під час серйозних змін, коли неминуче відбуваються істотні зміни в політиці та владних відносинах, що часто приводить до виникнення конфліктів;

-                     у великих стійких організаціях;

-                     в складних децентралізованих організація з висококваліфікованими працівниками (університети, дослідницькі лабораторії та кінокомпанії), в яких більшість діючих осіб володіють владою та бажають відстоювати свої інтереси;

-                     політичні методи часто використовують під час довготривалих періодів застою, коли вище керівництво займає жорстку позицію та блокує стратегічні зміни;

-                     під час періодів дестабілізації, коли організація не в силах визначити напрямок власного розвитку.

Отже, підвівши підсумок можна сказати, що школа влади має значний вклад в  розвиток понятійного апарату стратегічного менеджменту (поняття «коаліція», «політичні ігри», «колективна стратегія»). Вона також звернула увагу на важливість використання політичних методів для здійснення стратегічних змін, тоді коли доводиться виступати проти провідних діючих осіб, які прагнуть законсервувати ситуацію. Але політика може бути і фактором протидії стратегічним змінам.