Економічні науки/15 Державне регулювання економіки

к.е.н., доц. Дружиніна В.В., Килинич М.Ю.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

м. Кременчук, Україна

Територіальна мобільність населення України:

вектори, переваги та недоліки

Неодмінною умовою ефективного розвитку ринкової економічної системи є забезпечення високої територіальної мобільності трудових і інших видів ресурсів. Їх вільне переміщення сприяє розвитку конкуренції і зумовлює виробництво споживчих благ, які найбільше потребує суспільством в даний момент часу. Територіальна мобільність трудових ресурсів значною мірою визначається міграційною мобільністю населення. У ряді країн вже активно використовуються такі види трудової мобільності, які не пов'язані з територіальним переміщенням людей (зміною місця проживання), а ґрунтовані на використанні передових телекомунікаційних технологій. Причиною посилення міграційних процесів в Україні стало сусідство із країнами Європейського Союзу. Прикордонні міграції населення України в умовах розширення ЄС є однією з актуальних проблем на сьогодні. Поширення еміграційних та імміграційних процесів сприяє інтеграції України у світовий економічний простір, де обмін робочою силою повинен стати одним із напрямів міждержавного співробітництва. Сьогодні недостатньо уваги приділяється проблемам інтеграції України у міжнародний ринок праці. Відсутня однозначна інформація щодо масштабів і регіональних особливостей міграції українців за кордон та кількісних потоків міграційного капіталу, розміри яких становлять вагому частку соціального та інвестиційного ресурсу країни. Тому питання міграційних процесів в Україні є надзвичайно актуальними.

З’ясування теоретичних проблем, а також окремі соціально-економічні аспекти міграційних процесів досліджують такі українські вчені, як А. Гайдуцький [1,2], Гнибіденко І.В. [3], Карпачова Н. І. [4], Малиновська О. А. [5].

На сучасному етапі розвитку суспільства значно збільшилися міграційні потоки робочої сили, що перетворилося на світову проблему. У більшості країн, до яких належить і Україна, міграція має двоякий характер: з одного боку, до нас щороку приїздить мінімум сім тисяч вихідців із інших країн, з іншого – щороку кілька тисяч українців стають мігрантами в країнах Європи та США.

Проблеми реформування економіки України спричинили зниження загального рівня зайнятості і, відповідно, зростання повного, часткового та прихованого безробіття, труднощі із працевлаштуванням. Слід зазначити, що імміграційні проблеми – це зворотна сторона участі України в міжнародному ринку праці. Серед проблем міжнародної трудової міграції, на нашу думку, є, з одного боку, необхідним зупинення нелегальної міграції, а з іншого – прийняття й інтеграція легальних мігрантів у суспільство. Для України нагальним є питання про термінове укладення з країнами перебування українських громадян двосторонніх угод про їхнє тимчасове працевлаштування. Прикладом співпраці в цій сфері є Португалія, яка перша з європейських країн пішла назустріч Україні в розв’язанні проблем тимчасової міграції наших громадян [1, с.12].

Нині п’ята частина всього працездатного населення шукає заробіток за кордоном. Якщо кількість заробітчан з України точно встановити неможливо, бо вони працюють там нелегально, географія нелегальної трудової міграції, наприклад, у 2011 р. була такою: РФ – 6,1 млн осіб, Польща – 4,2 млн, Угорщина – 1,8 млн, Молдова – 1,3 млн, Білорусь – 0,9 млн, Словаччина – 262 тис., Туреччина – 177 тис., Румунія – 116 тис., Чехія – 97 тис., ФРН – 96 тис. осіб. Що ж до її кількості, то вона сягає 300 тис. українців [2, с.84].

Польща є другою після Російської Федерації країною, куди найбільше виїжджає громадян України на заробітки. Умовно можна виділити кілька категорій громадян України, трудова діяльність яких пов’язана з Польщею. Передусім це: підприємці, які займаються „човниковим бізнесом” без постійного працевлаштування в Польщі; особи, що здійснюють прикордонний бізнес, переважно продаж підакцизних товарів (спирту та цигарок); „короткотермінові” трудові мігранти (зайняті на сезонних роботах у сільському господарстві, зокрема на збиранні врожаю або на будівництві); „довготермінові” трудові мігранти [3, с.15].

На початок 2012 р., за даними різних джерел, за кордоном перебувало понад 7 млн громадян України. Основна їх кількість працювала у країнах Європи та Америки: в Аргентині – 100 тис., Бразилії – 150, Великій Британії – 70, Греції – 200, Ізраїлі – 150, Іспанії – 400, Італії – понад 500, Канаді – 150, Росії – 3 млн, Туреччині – 30 тис., Чехії – 400 тис. чол. З усіх громадян України, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис. Решта перебувають там нелегально, що зменшує можливість їх підрахування. Переважна більшість мігрантів їхала на заробітки [4. с. 7].

Проте, незважаючи на „відплив умів” (особливо технічних спеціалістів), трудова міграція в цілому є вигідною для України. По-перше, вона сприяє економічному зростанню: за даними Національного банку України грошові перекази мігрантів склали 5,6 млрд дол., тоді як справжній їх обсяг, включаючи неофіційну передачу коштів, повинен бути значно більшим. Зростає добробут сімей мігрантів, оскільки близько 25 % колишніх мігрантів мають заощадження і найчастіше вкладають їх у депозити, 9 % колишніх мігрантів витратили зароблені гроші на відкриття власного бізнесу. По-друге, щонайменше половина мігрантів отримала нові знання та навички, які сприяли їх кращому працевлаштуванню в Україні. Понад 16 % колишніх мігрантів витратили зароблені кошти на здобуття освіти [5, с. 16].

Враховуючи позитивні та негативні наслідки міжнародної трудової міграції, потрібно реалізувати заходи, спрямовані на досягнення певних стратегічних цілей політики регулювання міжнародної трудової міграції. Основними заходами, на нашу думку, можна вважати: укладання двосторонніх угод із метою легалізації працевлаштування українських трудових мігрантів за кордоном; формування системи статистичної звітності кількості мігрантів, їх заробітків і переказів в Україну; посилення співпраці із ЄС у сфері регулювання міжнародних міграційних процесів.

Отже, на сучасному етапі розвитку економіки в Україні досить актуальним є питання щодо розробки нової міграційної політики, яка була б спрямована на зменшення еміграційних потоків населення, на захист мігрантів за межами країни. Тому основними завданнями щодо регулювання міграції є: скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни, забезпечення соціальної захищеності українських працівників за кордоном; запобігання виїзду високоосвічених спеціалістів для заняття за кордоном низькокваліфікованими роботами.

Література:

1. Гайдуцький А. Масштаби потоків міграційного капіталу в Україну / А.Гайдуцький // Вісн. НБУ. – 2007. – № 4. – С. 11-14.

2. Гайдуцький А. П. Масштаби трудової міграції українців за кордон / А.Гайдуцький // Економіка та держава. – 2007. – № 8. – С. 82-86.

3. Гнибіденко І. Українські трудові мігранти / І. Гнибіденко // Наше слово. – 2002. – № 19. – С. 11-16.

4. Карпачова Н. І. Трудова міграція з України в контексті загальносвітових міграційних процесів / Н. І. Карпачова // Безпека життєдіяльності. – 2007. – № 7. – С. 5-8.

5. Малиновська О. А. Основні засади міграційної політики України та майбутні сценарії розвитку / О. А. Малиновська // Проблеми міграції. – 2002. – Т.7. – № 1. – С. 11-16.