Крючко Л.С.

Дніпропетровський державний аграрний університет

 

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Санація є однією з форм фінан сового оздоровлення боржника, відновлення його платоспроможності. Законодавством України передбачена можливість проведення досудової санації підприємств та санації у процесі судового розгляду справ про банкрутство. Практика розгляду справ про банкрутство свідчить про те, то передбачений Законом порядок виявлення інвесторів, нажаль, не завжди сприяє позитивному результату. Проблема полягає, насамперед, в тому, що інвестори, не маючи інформації про розмір визнаної судом кредиторської заборгованості та характеру виробництва підприємств, не звертаються з заявами про участь у процедурі санації безпосередньо після публікації оголошення про порушення справи у зв’язку з банкрутством. У таких умовах за відсутності пропозицій інвесторів господарський суд стає перед необхідністю визнання підприємства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Проте, ліквідаційна процедура має застосовуватись лише в тих випадках, коли відновлення платоспроможності підприємства-боржника є неможливим.

Одним з проблемних є питання, пов’язане зі строком проведення санації. У випадках, коли проводиться санація підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує 50%, план санації має буди погоджений з органом, уповноваженим управляти державним майном. Судова практика свідчить, що погодження планів санації Фондом державного майна України займає досить тривалий час. За таких умов, період позапланової санації триває 4-6 місяців, а в окремих випадках – ще довше. Значні проблеми у практичній діяльності з проведення санації – пов’яза ні з недостатньою правовою регламентацією можливих заходів з відновлення платоспроможності підприємства-боржника та набуття інвестором права власності на майно боржника.

Останнім часом в Україні важливого значення набувають питания виявлення інвестора та залучення його до проведення санації. Законом передбачено, що виявлення інвестора, як і виявлення кредиторів, проводиться шляхом публікації оголошення в офіційних друкованих органах про порушення справи у зв’язку з банкрутством. Заява інвестора з пропозицією взяти участь в санації боржника подається арбітражному керуючому — розпоряднику майна боржника. Комітет кредиторів підприємства-боржника розглядає заяву інвестора з пропозиціями щодо санації та приймає рішення про вибір інвестора. На підставі рішення комітету кредиторів господарський суд виносить ухвалу про запровадження процедури санації. У процесі впровадження санації перед підприємством найчастіше постає комплекс проблем, які обмежують чи позбавляють його можливості виконати поставлену задачу досягнення ефективності. Насамперед, дані проблеми пов’язані з особами, які беруть участь у процесі оздоровлення підприємства, а також нечітко обкресленими часовими межами здійснення процедури. Тривалість процедури санації – 12 місяців і може бути подовжена не більш ніж на 6 місяців. Основним документом, який регламентує процедуру, є план санації, що складається арбітражним керуючим протягом 3 місяців з моменту введення процедури санації. Потім план санації підлягає розгляду на засіданні комітету кредиторів. Скликати його керуючий санацією зобов’язаний у чотиритисячний термін з дня впровадження процедури санації. Однак терміни підготовки і схвалення плану санації є занадто тривалими. Фактично керуючий санацією здійснює свої повноваження без плану протягом тривалого (більш ніж 4 місяці) терміну. Таким чином, на саму процедуру санації залишається недостатньо часу порівняно з часом, який витрачається тільки на її схвалення й узгодження. Разом з тим арбітражний керуючий може відмовитися від невигідних угод тільки в тримісячний термін. У результаті таких дій виникають збитки, які повинні відображатися в плані санації і сплачуватися за рахунок додаткових джерел фінансування. Однак про інвестування не може бути й мови, якщо сума збитку, яка підлягає оплаті контрагентам, перевищує суму коштів реєстрових кредиторів. Також через те, що керуючий санацією може здійснювати угоди з розпорядження майном, може виникнути ситуація, яку прийнято називати «банкрутством банкрута», коли боржник не взмозі виконані зобов’язання, що виникли в процесі зовнішнього керування. У ході аналізу особливе місце повинне приділятися структурі дебіторської заборгованості та її характеру з метою можливості погашення частини боргу за рахунок недотримання вимог. Даний механізм необхідно використовувати в процедурі санації, оскільки на практиці у підприємств існують взаємні вимоги або дебітори відмовляються сплачувати за своїми рахунками, передбачаючи неминуче банкрутство свого кредитора. У даному випадку головну роль повинна відігравати система контролінгу, яка надає всю необхідну інформацію з тією метою, щоб не знижувалася платоспроможність підприємства, це також допомагає підтримувати рівновагу між інтересами кредиторів і боржника. Важливо враховувати також той факт, що при ухваленні рішення про санацію, крім всіх офіційних учасників даного процесу, важливу роль відіграють «тіньові» чинники. Парадокс у тому, що в ході банкрутства усуваються від управління акціонери і керівники підприємства. Таке становище призводить то того, що банкрутство найчастіше використовується як інструменту боротьби за вплив на великому підприємстві, спосіб заволодіти частиною власності, не витрачаючи при цьому коштів. Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру, які відображають відносини, що виникають у процесі мобілізації і використання фінансових джерел оздоровлення підприємств: зворотні бюджетні позики, субсидії, дотації, лізингова форма фінансування виробничо-технічних санаційних захотів, кошти кредиторів у формі пролонгації термінів сплати заборгованості, тощо.

Відновлення платоспроможності відбувається за рахунок залучення засобів:

1. Інвесторів, які беруть на себе виконання зобов’язань компанії перед кредиторами: вітчизняні чи іноземні приватні компанії, держава.

2. Третіх осіб, які надають забезпечення виконання зобов’язань компанії перед кредиторами (гарантійний лист, банківська гарантія, тощо): банки, приватні компанії, держава.

Здійснення подібних заходів дозволить компанії зменшити обсяг зобов’язань перед кредиторами або знизити ризик їхнього невиконання. Однак законодавством не передбачена зміна кредитора в процедурі банкрутства (зокрема, санації), що в низці випадків значно ускладнює здійснення цієї процедури. Таким чином, основною ідеєю санації є фінансове оздоровлення підприємства, ліквідація ж передбачена тільки в тому випадку, коли в підприємства вже немає шансів відновити свою платоспроможність, а подальше функціонування спричиняє тільки зростання боргів.

Запропоновані рекомендації допоможуть удосконалити практичну реалізацію процедури фінансового оздоровлення підприємства, підвищити його платоспроможність, знизити рівень «криміналізації» санації і таким чином поліпшити стан національної економіки в цілому.