ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ
УМОВАХ
Санація є однією з форм фінан сового
оздоровлення боржника, відновлення його платоспроможності. Законодавством
України передбачена можливість проведення досудової санації підприємств та
санації у процесі судового розгляду справ про банкрутство. Практика розгляду
справ про банкрутство свідчить про те, то передбачений Законом порядок
виявлення інвесторів, нажаль, не завжди сприяє позитивному результату. Проблема
полягає, насамперед, в тому, що інвестори, не маючи інформації про розмір
визнаної судом кредиторської заборгованості та характеру виробництва
підприємств, не звертаються з заявами про участь у процедурі санації
безпосередньо після публікації оголошення про порушення справи у зв’язку з
банкрутством. У таких умовах за відсутності пропозицій інвесторів господарський
суд стає перед необхідністю визнання підприємства банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури. Проте, ліквідаційна процедура має застосовуватись лише
в тих випадках, коли відновлення платоспроможності підприємства-боржника є
неможливим.
Одним з проблемних є питання, пов’язане зі
строком проведення санації. У випадках, коли проводиться санація
підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує 50%,
план санації має буди погоджений з органом, уповноваженим управляти державним
майном. Судова практика свідчить, що погодження планів санації Фондом
державного майна України займає досить тривалий час. За таких умов, період
позапланової санації триває 4-6 місяців, а в окремих випадках – ще довше.
Значні проблеми у практичній діяльності з проведення санації – пов’яза ні з
недостатньою правовою регламентацією можливих заходів з відновлення платоспроможності
підприємства-боржника та набуття інвестором права власності на майно боржника.
Останнім часом в Україні важливого
значення набувають питания виявлення інвестора та залучення його до проведення
санації. Законом передбачено, що виявлення інвестора, як і виявлення
кредиторів, проводиться шляхом публікації оголошення в офіційних друкованих
органах про порушення справи у зв’язку з банкрутством. Заява інвестора з
пропозицією взяти участь в санації боржника подається арбітражному керуючому —
розпоряднику майна боржника. Комітет кредиторів підприємства-боржника розглядає
заяву інвестора з пропозиціями щодо санації та приймає рішення про вибір
інвестора. На підставі рішення комітету кредиторів господарський суд виносить
ухвалу про запровадження процедури санації. У процесі впровадження санації
перед підприємством найчастіше постає комплекс проблем, які обмежують чи
позбавляють його можливості виконати поставлену задачу досягнення ефективності.
Насамперед, дані проблеми пов’язані з особами, які беруть участь у процесі
оздоровлення підприємства, а також нечітко обкресленими часовими межами
здійснення процедури. Тривалість процедури санації – 12 місяців і може бути
подовжена не більш ніж на 6 місяців. Основним документом, який регламентує
процедуру, є план санації, що складається арбітражним керуючим протягом 3
місяців з моменту введення процедури санації. Потім план санації підлягає
розгляду на засіданні комітету кредиторів. Скликати його керуючий санацією
зобов’язаний у чотиритисячний термін з дня впровадження процедури санації.
Однак терміни підготовки і схвалення плану санації є занадто тривалими.
Фактично керуючий санацією здійснює свої повноваження без плану протягом
тривалого (більш ніж 4 місяці) терміну. Таким чином, на саму процедуру санації
залишається недостатньо часу порівняно з часом, який витрачається тільки на її
схвалення й узгодження. Разом з тим арбітражний керуючий може відмовитися від
невигідних угод тільки в тримісячний термін. У результаті таких дій виникають
збитки, які повинні відображатися в плані санації і сплачуватися за рахунок
додаткових джерел фінансування. Однак про інвестування не може бути й мови,
якщо сума збитку, яка підлягає оплаті контрагентам, перевищує суму коштів
реєстрових кредиторів. Також через те, що керуючий санацією може здійснювати
угоди з розпорядження майном, може виникнути ситуація, яку прийнято називати
«банкрутством банкрута», коли боржник не взмозі виконані зобов’язання, що
виникли в процесі зовнішнього керування. У ході аналізу особливе місце повинне
приділятися структурі дебіторської заборгованості та її характеру з метою
можливості погашення частини боргу за рахунок недотримання вимог. Даний
механізм необхідно використовувати в процедурі санації, оскільки на практиці у
підприємств існують взаємні вимоги або дебітори відмовляються сплачувати за
своїми рахунками, передбачаючи неминуче банкрутство свого кредитора. У даному
випадку головну роль повинна відігравати система контролінгу, яка надає всю
необхідну інформацію з тією метою, щоб не знижувалася платоспроможність
підприємства, це також допомагає підтримувати рівновагу між інтересами
кредиторів і боржника. Важливо враховувати також той факт, що при ухваленні
рішення про санацію, крім всіх офіційних учасників даного процесу, важливу роль
відіграють «тіньові» чинники. Парадокс у тому, що в ході банкрутства усуваються
від управління акціонери і керівники підприємства. Таке становище призводить то
того, що банкрутство найчастіше використовується як інструменту боротьби за
вплив на великому підприємстві, спосіб заволодіти частиною власності, не
витрачаючи при цьому коштів. Особливе місце в процесі санації належить заходам
фінансово-економічного характеру, які відображають відносини, що виникають у
процесі мобілізації і використання фінансових джерел оздоровлення підприємств:
зворотні бюджетні позики, субсидії, дотації, лізингова форма фінансування
виробничо-технічних санаційних захотів, кошти кредиторів у формі пролонгації
термінів сплати заборгованості, тощо.
Відновлення платоспроможності відбувається
за рахунок залучення засобів:
1. Інвесторів, які беруть на себе
виконання зобов’язань компанії перед кредиторами: вітчизняні чи іноземні
приватні компанії, держава.
2. Третіх осіб, які надають забезпечення
виконання зобов’язань компанії перед кредиторами (гарантійний лист, банківська
гарантія, тощо): банки, приватні компанії, держава.
Здійснення подібних заходів дозволить компанії
зменшити обсяг зобов’язань перед кредиторами або знизити ризик їхнього
невиконання. Однак законодавством не передбачена зміна кредитора в процедурі
банкрутства (зокрема, санації), що в низці випадків значно ускладнює здійснення
цієї процедури. Таким чином, основною ідеєю санації є фінансове оздоровлення підприємства,
ліквідація ж передбачена тільки в тому випадку, коли в підприємства вже немає
шансів відновити свою платоспроможність, а подальше функціонування спричиняє
тільки зростання боргів.
Запропоновані
рекомендації допоможуть удосконалити практичну реалізацію процедури фінансового
оздоровлення підприємства, підвищити його платоспроможність, знизити рівень
«криміналізації» санації і таким чином поліпшити стан національної економіки в
цілому.